Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 1256

Україна експортувала в 2016-17 маркетинговому році (липень—червень) рекордні для нашої держави 43,8 мільйона тонн зернових. За повідомленням Міністерства аграрної політики та продовольства, це на 13,5 відсотка перевищує показники попереднього сезону. Хмельниччина має теж доволі пристойні здобутки. Наразі остаточні цифри маркетингового року ще аналізуються, тому більш докладно можна поглянути на дані за січень-квітень поточного року. Статистика свідчить, що продукції рослинництва Україна вивезла на понад три мільярди доларів, що на чверть перевищує минулорічні показники. Левова частка припала на зернові — 2,3 мільярда, що на 16,5 відсотка більше, ніж торік. Із експортом насіння та плодів олійних культур також усе гаразд: зростання на сімдесят відсотків і шістсот мільйонів доларів загалом. Значно гірша ситуація із обсягами вивезення овочів; плодів і горіхів — цифри в десятки разів менші. Й саме цю нішу могли б поступово заповнювати фермери. Бо, як зрозуміло, «тягатися» невеликим українським, хмельницьким зокрема, господарствам із потужними агрохолдингами в вирощуванні зерна — справа невдячна. А вирощувати «нетрадиційні» культури і для внутрішнього, і для зовнішнього ринків — доволі прибутковий бізнес. Про перспективи фермерських господарств, пошук своєї ніші на ринку, вихід до закордонних споживачів ми поспілкувалися зі столичним експертом аграрної галузі, магістром бізнес-адміністрування Києво-Могилянської бізнес-школи Вадимом АРІСТОВИМ.

— Пане Вадиме, фермерство — це ж для внутрішнього ринку? Вихід на зовнішній — надто клопітке завдання для невеликого господарства?
— Якщо відверто, то будь-який бізнес — клопітка справа. Якщо не готовий до труднощів, то й не варто займатися підприємництвом. Це я веду до того, що вихід на зовнішній ринок для будь-якого фермерського господарства — реальне та підйомне завдання. Й цього варто прагнути, бо, як тільки налагодяться зовнішні контракти, ви матимете гарантований збут. Крім того, стабільний фінансовий потік, який забезпечить дуже-дуже суттєвий фінансовий добробут. В світі глобалізація призвела до того, що всі торгують з усіма. Для нас це точка зростання. Тому вже сотні фермерських господарств працюють із закордонними партнерами та мають чудові прибутки. Інші мають пройти цим шляхом.
— А чим же, до прикладу, подільським фермерам торгувати? «Штовхатися» із агрохолдингами на ринку, скажімо, зернових — хіба реально?
— Цього і не треба робити. Давайте зернові чи олійні залишимо потужним компаніям. Вони мають свої завдання та амбіції. Це їхня специфіка: великі площі, потужна техніка, великі обсяги. У фермерів своя специфіка та своя ніша. В яку, до речі, жоден холдинг і не піде. Скажімо, вирощування гірчиці. Дуже прибуткова справа. Думаєте, агрокомпанії цим займатимуться? Ні, бо це доволі складна в догляді культура, тому їм і не вигідно. Для бізнес-моделі холдингу таке виробництво — недоцільне. А фермер на площі 50-100 гектарів цілком здатний забезпечити їй належний догляд і отримати гарний зиск. Це лише один приклад. Або візьмемо часник. Ніби вся Україна зараз його вирощує, бо це прибуткова справа. А насправді, виявляється, ми його й надалі імпортуємо з Китаю: як не дивно, ми ще не заповнили нішу власним виробництвом.
— А які ще культури, на вашу думку, «пасують» фермерським господарствам?
 — Є виробнича логіка, якою користуються великі господарства, бо будь-що на нашій землі можна виростити. А є логіка продажу. На неї мають орієнтуватися фермери: виростити, аби продати. Й треба просто підняти голову та подивитися навкруги. Я категорично раджу дивитися, що відбувається навколо в світі. Ми ж не робимо айфон, не створюємо новий продукт, а вирощуємо те, що може дати земля, причому варіантів безліч. Хочете приклади? Будь ласка. Квасоля чи аспарагус. Тепличні помідори та огірки. Смородина та аґрус. До речі, дуже недооцінені в нас культури. А, скажімо, пекінська капуста. Ви знаєте, що на Буковині цілі райони цілеспрямовано займаються її вирощуванням? Гарбузи всіх видів, перець. Безліч культур, які мають попит на ринку — треба лише обрати та фахово займатися. Якщо говорити про затрати, то конкретних цифр назвати не можу, але вони вимірюються тисячами доларів на гектар, а доходи —  десятки тисяч доларів.
— Як ви кажете, сотні українських компаній вийшли на іноземні ринки. Хто і чим торгує із закордоном?
— Я не хочу проводити рекламну діяльність для окремих компаній — усі можуть самотужки подивитися в Інтернеті, хто з чим вийшов на закордонні ринки. Але, якщо ви хочете прикладів, то наведу, не називаючи господарств. Наша звичайнісінька фермерська цибуля користується попитом; органічні соки та бакалія, навіть люцернове сіно. Ви чули, до речі, що в Америці є цілі штати на заході, які займаються люцерновим сіном. Їх оборот, мабуть, можна порівняти з ВВП України. А це ж звичайне сіно. Ще раз кажу, треба просто підняти голову та подивитися навкруги.
— Ви сказали про органічну продукцію. Що є великий попит на неї?
— Зараз люди можуть обирати будь-що, за власними уподобаннями. Є ж такі споживачі, які хочуть чай, скажемо так, зібраний за п’ятнадцять хвилин до сходу сонця зі східного схилу пагорба п’ятнадцятирічними білявками. А хтось хоче просто гарантовано якісний продукт. Тому, якщо орієнтуватися на органічне, можна отримати додатковий прибуток. Можливості для продукування органічних продуктів у нас є, а гарантований попит є за кордоном. Існує багато людей, які готові за це платити. Тому для українських фермерів це чудова можливість заробити.