Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 1087

За програмою ленд-лізу під час Другої світової війни Радянський Союз отримав від американців 250 тисяч тонн тушонки (2,7 мільярда банок). Цю тушонку називали «другим фронтом». Ні на одну з партій не було нарікань, жодного разу далекий заокеанський союзник не відправив халтуру. Чого, на жаль, не скажеш про якість продукції, якою нині забезпечують бійців Української армії в зоні бойових дій свої рідненькі виробники. 

А м’ясо де?
З початку військового конфлікту на сході, повідомлення про вкрай погане забезпечення військових харчами з’являлися із завидною регулярністю. Чимало нарікань надходило саме на якість продуктів. Попри постійні заяви Президента України про «нагодовану армію», скандалів із забезпеченням не поменшало.
Наприкінці липня спалахнула чергова «продуктова» драма. Бійці 128-ї гірсько-піхотної дивізії поскаржилися на неякісне тушковане м’ясо виробництва волочиського підприємства ТОВ «Адамант 2000». Волонтери, які допомагають цій частині відправили тушонку на експертизу. Результати показали, що в банках, замість м’яса була виявлена певна субстанція, котра включала в себе судинні пучки, щетину, жир, грубу сполучну тканину і хрящі. Простіше кажучи — все що завгодно, тільки не м’ясо.
На цю інформацію змушені були відреагувати в Міністерстві оборони. Чиновники призначили службову перевірку зазначених фактів. За дорученням міністра оборони у зазначеній частині було проведено відбір зразків м’ясних консерв. Результатами лабораторних досліджень встановлено, що продукція не відповідає вимогам державного стандарту.
Комерсантам байдуже, але…
Всі зазначені претензії виставили виробнику. Волочиський «Адамант 2000» є філією тернопільської компанії. Ми намагалися відстежити, куди ще підприємство постачало свою продукцію, окрім армійського замовлення. Згідно з відкритими реєстрами «Адамант» постачав тушонку Чигиринській спеціалізованій школі Черкаської області. Проте це було невеличке замовлення, яке проводилося за процедурою допорогової закупівлі. Фірма також брала участь у тендері на поставку консерв для Київської міської клінічної лікарні №2, але безуспішно. Іншої інформації у відкритих джерелах щодо можливих поставок продукції цією фірмою знайти не вдалося.
Судячи зі статистичних даних і динаміки виробництва, робота підприємства була націлена саме на виконання точкового замовлення на потреби армії. Стабільного робочого процесу, як такого, на заводі не було. Кількість робітників за 2017 рік коливалася в межах від 16 до 27 чоловік. Зарплатню, навіть за обласними мірками, платили дуже невелику. Тобто, робота була організована ситуативно, в залежності від необхідності виготовити конкретні кількість продукції в певний момент. Згідно зі статистичними даними за об’ємами реалізації продукції, можна припустити, що пік виконання військового замовлення припав на лютий-березень. Зараз завод повністю зупинений, а на території знаходиться лише вахтер зі собакою. 

Ми зв’язалися з директором підприємства Василем Флистою, аби він прокоментував скандал, адже до цього часу офіційної реакції виробника не було. Василь Петрович погодився, але через брак часу попросив зв’язатися з ним пізніше. На жаль, вийти з ним на зв’язок так і не вдалося. Ми готові надати керівництву підприємства можливість ви- словити свою точку зору на ситуацію, яка склалася. Тим паче, це може врешті-решт допомогти розібратися у цій непростій історії.
4 серпня на заводі проводилася перевірка ветеринарною службою. Суттєвих зауважень до організації виробництва у перевіряючих не виникло, як і до документів на продукцію та сировину. М’ясо «Адамант 2000» закуповував у івано-франківської фірми «М’ясо Карпат». Проте перевірити саму продукцію чи м’ясо у спеціалістів не було змоги, оскільки на той час на території підприємства їх вже не було.
Стосовно звинувачень підприємства у відвертій халтурі, ми можемо зробити кілька припущень. Цілком реально, що виробник умисно «пихнув» браковану партію, начинивши консерви всіляким, не надто їстівним непотребом. Економія на матеріалах дійсно могла принести непогану, але разову вигоду підприємству. На користь цього може свідчити і ситуативність роботи заводу і його очевидне спрямування на виконання військового замовлення.
З іншого боку, військові заявки нині — це велике благо для будь-якого підприємства і нехтувати можливістю довготривалої співпраці зі стабільним замовником заради одномоментної вигоди, вельми нераціонально. Комерсанту може бути абсолютно байдуже, що там їдять солдати на передовій, але йому зовсім не начхати на власну репутацію, яка є запорукою успішного розвитку і наявності наступних замовлень. Можна один раз увірвати хорошого бариша, обвівши усіх навколо пальця і загубити своє ім’я, бо хто захоче мати справу з таким виробником надалі. Бізнесмени можуть бути жадібними і цинічними, але точно не тупими.
Випадкові випадковості
Хмельниччина не вперше стає епіцентром «тушкованих» скандалів. У 2015 році «Подільські вісті» вже писали про дуже схожу історію. Тоді претензії виникли до продукції Деражнянського плодоконсервного заводу. Зауваження були практично аналогічними: відсутність у консерві м’яса, яке замінили усіляким непотребом, що здатен тільки зіпсувати апетит. Тодішній директор Деражнянського ПКЗ Роман Грицак виправдовувався, мовляв, завод робив якісну продукцію, а скандал став результатом недобросовісних конкурентів, або фірми-посередника, яка перепродувала деражнянську тушонку армійцям. Як результат, Грицак залишив крісло директора, а завод нині повністю зупинений.
Ця історія дворічної давнини має чимало цікавих паралелей із сьогоднішнім скандалом. Насамперед скарги на продукцію і Деражнянського ПКЗ тоді, і «Адманту» зараз, надійшли від тієї ж 128-ї гірсько-піхотної бригади. Або бійцям цієї частини так «щастить» із консервами, або тільки вони мають сміливість говорити про наявні проблеми вголос, або…
Наступне, як у першому так і у другому випадках, на передову тушонка потрапила не від самих виробників напряму, а через фірму посередника. В історії деражнянців, це була компанія «Гран-Терра» (не виключено, що з волочиським підприємством мала справу ця ж «контора»). Ця компанія одна з «обраних», із дуже невеличкого списку посередницьких структур, які постачають харчові продукти в армію. ЗМІ неодноразово писали і фактично звинувачували оборонне відомство у надзвичайно вибагливій вибірковості посередників, з яким налагоджена співпраця міністерством. П’ять фірм зосередили у своїх руках контроль над постачанням провізії для армії.
«А нам все одно!»
Як і два роки тому, після скандалу з деражнянською тушонкою, зараз МО грізно зводить брови і обіцяє всіх покарати та підвищити якість контролю за продукцією для військових. Та схоже, що це знову порожні заяви та погрози.
Ситуацію з волочиськими консервами можна оцінювати по-різному. Називати це халтурою виробника, підставою конкурентів чи маніпуляцією посередника. Нам однозначно важко зробити якісь певні висновки. Важливо те, що Міністерству оборони абсолютно «фіолетово», чи будуть у майбутньому аналогічні скандали. Війна — це можливість заробити величезні статки, а охочих погріти руки біля цього багаття дуже і дуже багато. Формула міністерства із залученням посередників викликає надзвичайно багато питань. Поки один за одним спалахують «продовольчі» скандали і під шквал критики потрапляють виробники, полк міністерських фірмочок «купи-продай» залишається незмінним і до них немає ніяких претензій. Але ж саме через цих «улюбленців» МО проходять усі товарно-грошові операції.
Коментуючи скандал з волочиською тушонкою, начальник головного управління розвитку та матеріального забезпечення Збройних сил України Дмитро Марченко фактично розписався у злочинній безглуздості політики МО у забезпеченні армії продовольством: «Нині організація харчування військовослужбовців, зокрема постачання продуктів харчування у Збройних силах, здійснюється не Міністерством оборони України, а постачальниками, які уклали з цим відомством договори на надання відповідних послуг. При цьому згідно з діючим законодавством спроможність Міноборони щодо контролю діяльності цих постачальників обмежена вимогами певних нормативних документів та умовами угод».
Ситуація — як то кажуть: «Без коментарів!».