Мабуть, саме це слово найвлучніше характеризує ситуацію, що склалася в селі Катеринівка Хмельницького району. У центрі людських образ, сварок, прокльонів – земля. Спочатку до редакції газети надійшов лист від жительки Катеринівки Світлани Гіджеліцької, де вже перші рядки розповіді пронизані тривогою і болем: «Роками ми ковтали образи, зневагу до себе. Не маємо права й слова сказати на свій захист, бо відразу керівництво затикає рот. Але терпець увірвався, і я розповім, як людям плюють у душу, як зневажають і втоптують у «болото»...
А незадовго після цього на зібранні, яке ініціювали тутешні жителі, не один із них дав волю емоціям: крик, плач, обурення сплелися у таких розповідях.
– Наші сільські люди, які все життя працювали на землі, не можуть сьогодні взяти бодай якийсь клапоть. Зате місцевий фермер Павло Павлюк, без усіляких проблем оформляє кадастрові номери на катеринівські землі для чужаків, яких у селі в помині не було. Скільки він набрав тих гектарів – ніхто не знає, але й хазяйнує так, що вже береги в нас розорані, вже пасовища немає в селі, скоро, мабуть, і дороги позасіває, – розповідає автор листа Світлана Гіджеліцька. – А мені пече ще й несправедливість, від якої постраждав мій син Руслан, учасник бойових дій в зоні АТО. Відповідно до закону, він мав отримати два гектари землі, та більше року його «перекидали» з однієї ділянки на іншу, як футбольний м’яч. І знаходили цьому різні причини: ось була ділянка землі вільною, а завтра раптом вже зайнята; з другої Павлюк попросив Держгеокадастр (є документальне підтвердження) перенести на іншу. А третя, на яку мали надію, з’ясувалося, розпайована. І ось тут дуже цікава картина вимальовується: після того, як сину-атовцю відмовили у цій землі, трохи згодом, її вже обробляє Павлюк! То для учасника бойових дій знаходяться усілякі відмови, а для Павлюка – завжди зелена вулиця!?
– Років зо два-три, як я почала звертатися до Держгеокадастру, щоб мені, як працівнику соцсфери, надали землю. Неодноразово отримувала відповідь, що земельні ділянки передбачені тільки для воїнів АТО. Я згодна, але ж бачу, скільки інших отримали землю після моїх звернень, – каже листоноша Світлана Стецюк. — У селі нас поділили на білих і чорних, бо одні, пронирливі, знайшли «ходи» і успішно вирішують свої питання, а інші так нічого і не можуть добитися.
– Людоньки! – зривається на крик Євгена Полозюк, – а я ж скільки разів писала, щоб виділили землю для сина – і завжди відмова. Та хіба тільки це? Добитися кадастрового номера на землю, що виділена була колись моїй матері, немічній старій жінці, не можу роками! То якоїсь такої «бумаги» треба, то вже другої, а староста чогось тягне, не видає. Я так змучилася. Зате Павлюку раз-два – і все готово.
– Скільки чужих людей взяли землю в селі, а я так і не змогла добитися якогось клаптика для своєї доньки, – кидає й своє у гарячий «котел» Ганна Тарнопольська.
– У нас ходять чутки, що не тільки в Катеринівці, а й в селах Антонівка, Захарівці, Бережанка, Манилівка, Миколаїв Павло Павлюк без проблем пооформляв землі для всіх своїх родичів, якихось інтернатських дітей, воїнів АТО з інших областей. Він збагачується, а місцеві люди, які хотіли б якось подбати про свою старість, про дітей, маючи частинку землі, залишаються біля розбитого корита. Я сорок три роки в колгоспі горбатився і тепер дивитися на цю несправедливість не можу. Знаєте, як у селі всіх Павлюків називають? Королі! Неспроста так люди «охрестили», — каже Олексій Чорненький і додає: — Нам би хотілося знати, скільки всього землі обробляє Павлюк, на кого вона оформлена? І треба добре «потрясти» Держгеокадастр, бо, виходить, для одних землі в Катеринівці нема чи не «положено», а для інших – «оберемком».
Сьогодні селяни зрозуміли, що земля – чи не єдиний порятунок від злиднів для них, їхніх дітей. І все ж попри те не кожен «кинувся» переоформляти Державні акти і отримати кадастрові номери на свої земельні ділянки. Нині це державне нововведення обросло проблемами. Мало що виливається воно в чималу копійку, дивна гора «Сім-Сім», тобто Держгеокадастр, відкривається, бачимо, не всім...
Для Віктора Онищука, як удар під дих, стало повідомлення, що на його землі аж троє «узаконених» господарів. Три жінки дивним чином, без перешкод, отримали кадастрові номери на його ділянку і віддали її в обробіток... звісно ж, кому – Павлу Павлюку. Бо саме він про це потурбувався. Державний акт на землю без кадастрового номера не став гарантією для господаря, щоб на його землю не наклали «лапу». «Павлюку повирішувати такі питання раз плюнути, – каже потерпілий. – Ось мушу тепер судитися…»
– Якщо Держгеокадастр відписується, що вільних земель у Катеринівці немає, то як зможуть отримати свої наділи хлопці, які тільки ідуть служити в зону АТО? – ставить питання Микола Пшеничний. – Я теж учасник АТО і, думаєте, отримав землю без проблем? Мені відмовили! Вже коли дружина здійняла добрий «переполох», тоді й наділили. Ось як у нас робиться «по справедливості». Хотіли взяти в селі земельну ділянку на сина, військового, – теж відмова. Нема землі! А хто в Держгеокадастрі став «своїм», виходить, не знає відмов.
Докори на адресу Павла Павлюка та його родини (сам Павло Олексійович проживає в Хмельницькому, а батьки і брат – в Катеринівці) жительки села Марія Стрембіцька, Оксана Шеремета пов’язують із людською заздрістю. Мовляв, люди, котрі віддали в обробіток паї ТОВ «Волочиськ-Агро», і досі не отримали кадастрових номерів, а Павлюк бере в оренду землю – і оформляє всі документи, як належить. А прихожанка місцевої церкви Люба Фурман додає, що Павло Павлюк допомагає церковній громаді і кладовище упорядковує, і якщо виникає потреба, вони відразу звертаються за допомогою до нього. «Якщо хочуть з’ясувати, чи є порушення з боку Павлюка, нехай пишуть у прокуратуру, а я проти фермера нічого не маю», – каже Оксана Шеремета.
Продовження непростої розмови незадовго відбулося у стінах Хмельницької райдержадміністрації, де були присутні сам Павло Павлюк, його прихильники, супротивники, староста сіл Антонівка і Катеринівка Людмила Батурко, голова Чорноострівської об’єднаної громади Михайло Дзісь. І тут посипалися й інші скарги: Катеринівка залишилася без пасовища; береги розорані. Хоч це, наімовірніше, природоохоронна зона, Дежгеокадастр все одно віддає їх у користування. Кажуть люди, що колись випасали тут зо три десятки корів, а тепер мусять спродувати худобу. Світлана Гіджеліцька розповідає, що раніше пасла козу під полем, яке обробляє Павлюк, але він покропив його отрутохімікатами так, що вся трава поряд вигоріла. Каже також, коли «кропить» Павлюк поле, що зовсім близько від їхніх хат, жодні норми для нього не діють, і вони терплять «хімічну атаку».
Висловлюючи образи, згадали люди і про те, що Павлюку дісталося й приміщення колишньої школи, разом із садом. Тут обіцяв він відкрити швейний цех, створити десяток робочих місць. Та натомість біля частково розібраної будівлі з’явилися бочки, може, для пального чи хімзасобів. Колишній шкільний садок став забороненою зоною для місцевих. Отакий, мовляв, у них пан в селі.
Староста Людмила Батурко пояснює, що рішенням сесії, ще за керівництва попереднього сільського голови, приміщення викупив Павлюк, здається, за 11 тисяч гривень. Проте, за словами самого фермера, організувати виробництво не вдається через фінансові труднощі, а садок яблуневий він таки доглядає. Керівник села каже, що якби й в Антонівці знайшовся покупець на занедбане приміщення колишньої школи як Павлюк, то була б з того вигода селу. Звісно, варто додати, якщо люди реально відчують цю вигоду.
У катеринівських чварах староста намагається тримати нейтралітет.
– Тут народ особливий, люди можуть збирати збори по кілька разів на тиждень, якщо їм заманеться. Зараз колотнеча за землю, буде ще й за майно, бо з документами теж проблема. Те, що Павлюк обробляє ділянку на березі, не його вина — цю землю Держгеокадастр виділив для атовців. Я просила Павла Олексійовича залишити частину землі під пасовище, але це прохання залишилося поза увагою. Зате «Волочиськ-Агро» за нашою домовленістю залишить землі під випас худоби.
Так, з Павлюком є проблема, і справді частина села налаштована агресивно проти нього. Може, то його нахабство, зарозумілість дратують людей. Є у нього таке: «кропить» поле – і наробить шкоди іншим. Я про це говорила йому, щоб взяв до уваги.
А зараз звертаюся до всіх: образами проблему не розв’яжемо. Ми сильні, коли разом, коли будемо підтримувати одне одного...
Голова Чорноострівської об’єднаної територіальної громади Михайло Дзісь став на захист Павла Павлюка, акцентуючи увагу на тому, що землями за межами населеного пункту розпоряджається Держгеокадастр. Мовляв, Павлюк не «захоплює» землі, а бере в оренду, виділені Держгеокадастром. Чи повинна ця структура узгоджувати з сільськими радами, ОТГ рішення про виділення землі? Так, але процедура ця швидше формальна. Бо існує правило мовчазної згоди, коли за відсутності відповіді на лист Держгеокадастру впродовж десятиденного терміну, рішення вступає в силу. Можливо, тому ці листи не «доходять» до адресата. Михайло Семенович закликав не звалювати всі гріхи на Павлюка: «Він робить і хоче чогось досягнути. Він має, і люди коло нього мають», — сказав у своєму виступі.
Якби ж то діяли у нас єдині правила, єдині закони для всіх, вже напевно не було б цих нарікань. Та допоки неприховано правлять закони сильнішого та прудкішого. І хіба можна з цим миритися?
Створена при Хмельницькій райдержадміністрації комісія зобов’язала надати документи, відповідно до яких П. О. Павлюк обробляє, як він стверджує, 100 гектарів землі. Та селяни переконані, що в обробітку у фермера не менше 500 гектарів, без оформлених договорів. Воліють знати вони і прізвища всіх атовців, котрим дісталися землі в Катеринівці.
Можливо, конкретні відповіді на ці та інші питання компетентних служб приборкали б колотнечу, що поділила село на два табори. Та повністю звільнити його з полону гірких образ, розчарувань зможе лише справедливість, до якої закликають усі сторони конфлікту. Та як же добитися її?
Gismeteo 
