Коли чуєш слово стратегія, мимоволі спадають на думку шахи? В якому ще виді людської діяльності треба зазирати в майбутнє на п’ять, краще на десять, а ще ліпше на двадцять кроків наперед? Саме настільки прораховують ходи найкращі гросмейстери. Але коли про стратегію розвитку Хмельниччини починають розповідати гості нашого краю, чомусь пригадується не Альохін з Ейве, не Ботвинник з Талем, а інший видатний гросмейстер. А саме — Остап-Сулейман-Берта-Марія Бендер-бей. Якщо коротше — Остап Ібрагімович Бендер-Задунайський. Ще коротше — Остап Бендер, що приїхав до Васюків влаштовувати Міжгалактичний шаховий турнір. Щоправда, послуги фахівця, що навчає нас «стратегічно мислити», коштують не 21 карбованець 16 копійок, які отримав «ідейний борець за грошові знаки» з безсмертного твору Ільфа та Петрова з каси шахового клубу Васюків, а дещо, так здається, більше. Чому ж таке критичне ставлення до підсумкового засідання фокус-груп з розробки проекту Плану заходів з реалізації Стратегії розвитку Хмельницької області на 2018-2020 роки?
БАГАТО РОЗМОВ
Ви спромоглися прочитати та усвідомити назву заходу? Вже давно звик, якщо чуєш «план проекту», то з таким же успіхом можна це назвати «проект плану». Якщо бачиш «стратегія розвитку», то розмова буде такою ж порожньою, як і про «розвиток стратегії». Бо це все балаканина, за яку дехто отримує чималенькі гроші. Пригадуються запрошені фахівці, що аналізували наш ринок праці. Мабуть, вони теж напрацювали (чи ще пишуть) якусь стратегію або план. Але із зустрічі з ними запам’яталося лише те, що «Хмельниччина трудодепресивна» (див. матеріал з однойменною назвою у «ПВ» від 27 грудня 2016 року, № 147); й пригадується, що аналізувалися ринки праці різних країн. Між тим, їхня робота коштувала… півмільйона євро!
Ще раз скажу, не знаю, скільки ми платимо запрошеному фахівцю за допомогу в розробці плану проекту чи-то проекту плану. Й навіть не цікаво це. Лише зазначу: ставлення до нас недбале. Ви ж розумієте, що базуватися потрібно на реальних цифрах? Як ви поставитеся, якщо редакція «Подільських вістей» подаватиме не нинішні цифри, а минулорічні. А може, позаторішні? Разом з тим, презентація заїжджого експерта ґрунтувалася на цифрах валового регіонального продукту на особу в європейських країнах та України… 2012 року! Знаєте, нікого з присутніх це не схвилювало. На закид кореспондента, мовляв, де свіжіші дані, відповів — у наших західних сусідів практично нічого не змінилося, похибка — відсотків десять. В Європі — ймовірно, але ж не в Україні! Війна в нашій державі, трикратне падіння національної валюти, якщо хтось забув. Що нам усім цифри ВВП на душу населення п’ятирічної давнини, якщо, за даними Світового банку, у 2014 і 2015 роках падіння цього показника в нашої держави становило 25 та 30 відсотків відповідно. Сьогоднішні цифри вкрай далекі від тих, що нам презентував експерт.
Більше того, знаєте за який період часу нам представили аналіз розвитку областей? Уявіть — 2002-2007! Оперування такими цифрами — це недбальство та нешанобливе ставлення до слухачів. Написав кілька років тому доповідь, та й катайся областями — впарюй місцевим бюрократам. Хочете, щоб ми зі шпальт газети аналізували Поділ-
ля п’ятнадцятирічної давнини та на цій базі давали вам поради? Та все ж докорінно могло змінитися за півтора десятиліття. Особливо за три останні воєнні роки. Тому вибачте за скепсис до доповіді, яка здебільшого навчала, як правильно просити гроші. Особливо наголошувалося на досвіді Польщі, що виканючила в Євросоюзу майже 80 мільярдів євро. Звісно, приклад промовистий, бо італійці, які посідають друге місце в цьому почесному переліку жебрання, отримали лише трохи більше тридцяти мільярдів. Що вже казати про усіляких чехів-румун-угорців-португальців — приблизно по двадцять мільярдів євро. Болгари ж випросили менше десяти мільярдів.
Отже, головна теза була, як правильно просити гроші. Як грамотно писати проекти, під які їх виділять. З цього приводу він слушно зауважив: «У нас мало менеджерів, які можуть придумати та розвинути проект». Як під таку гарну ідею можна розгорнути серію тренінгів для тренерів і семінарів для семінаристів. І заробити ще купку грошенят на порожній балаканині. Не знаєте, як писати проект — в Інтернет зазирніть. Не довіряєте, купіть квиток за пару сотень гривень до Перемишля чи Любліна — поляки підкажуть. Ще простіше, як йшлося на засіданні, зверніться до колег з Дунаєвець — вони вже мають досвід у написанні. Ми ж все запрошуємо експертів, Бендерів-Задунайських, які нам будують замість Нью-Васюків Нью-Хмельницьку область.
СУМНІ РЕАЛІЇ
Але повернемося до теми наради: йдеться ж про проект Плану заходів з реалізації Стратегії. До каталогу увійшло сорок технічних завдань: 13 — економічного спрямування, вісім — у сфері туризму, сім — агросектор, 11 — розвиток регіонального потенціалу. В плані: індустріальні парки «Хмельницький» і «Славута», аеропорт, модернізація крейдяного заводу, цегельного заводу для виробництва керамічної плитки тощо. Причому перший заступник голови облдержадміністрації Володимир Кальніченко наголосив, що від бізнесу практично немає пропозицій. Як йшлося на засіданні, «громада не активна, бізнес пасивний, набридли розмови та наради». Золоті слова, якщо відверто. Бо скільки б не йшлося про «бізнес і влада — партнери», співпраця ніяк не налагоджується. Скажімо, кілька років тому створили агенцію регіонального розвитку. І що? Вона залишилася на папері, зазначив Володимир Кальніченко, додавши: «конкретних проектів немає, все в нас у розмовах». Президент Хмельницької торгово-промислової палати Наталя Бєлякова теж зазначила: «Якщо бізнес сам не буде рухатися, то нічого в нас не буде».
Лише два роки тому в Україні нарешті переклали тритомник американської письменниці Айн Ренд «Атлант розправив плечі». В Сполучених Штатах книга вийшла шістдесят (!) років тому і змалювала утопічну картину повного занепаду країни за умов панування бюрократії, планів, стратегій, директив на тлі придушення приватної ініціативи та бізнесу. В нас книгу переклали нині, мабуть, тому, що ця утопія дуже відповідає сьогоднішньому моменту: бізнес зникає — панують розмови. Не виборсаємося ми з провалля завдяки порадам, як випрошувати бюджетні гроші, прийдешні «гросмейстери» не навчать нас господарюванню на своїй землі, а лише змалюють Нью-Васюки та візьмуть з каси 21,16 карбованця. І це не тільки думка кореспондента «ПВ».
Директор департаменту фінансів Сергій Пенюшкевич у своєму виступі дав лаконічну оцінку: «План не буде дієвим!» Коротко й чітко! На фоні багатослівних експертів, від слів яких на подібних нарадах лише спати хочеться, фінансист виглядав прагматиком, а не мрійником. Цегляний завод? А чому за кошти місцевого бюджету? А навіщо він? Ринок вивчили? Де продаватимете цеглу? На Хмельниччині? В Польщу? Якщо вигідно, то чому бізнес не займеться такою прибутковою справою? А й справді, чому це бюджет повинен фінансувати завод? А раптом прогорить? Ще Сергія Адамовича здивувала відсутність у плані Хмельницької атомної електростанції, обласної дитячої лікарні тощо. Це не пріоритети для області? Не має ХАЕС стратегічного значення для краю?
Отже, не треба нам будувати нових Васюків, слухати гросмейстерів, які допомагають розробляти «не дієві» проекти, а варто дослухатися до власних фахівців, нарешті, запросити до аналізу найбільш креативний клас — бізнес, долучити його до розбудови краю.
Gismeteo 
