Законодавчо визначено, що в зону ризику, або зону спостереження ядерного об’єкта, входять населені пункти у радіусі 30 кілометрів.

Хмельницька атомна електростанція збудована на стикові двох регіонів. Відтак, у її зону спостереження повністю або частково входять Славутський, Ізяславський, Білогірський і Шепетівський райони Хмельницької області, Острозький,  Здолбунівський, Гощанський на Рівненщині. Загалом зона спостереження охоплює 197 міст і сіл з населенням у понад 200 тисяч чоловік.
 При будівництві Хмельницької АЕС мешканцям зони спостереження обіцяли низку привілеїв та пільг. Обіцянки не пустопорожні. Вони мають під собою реальну законодавчу основу. Стаття 12 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» проголошує право на соціально-економічну компенсацію ризиків від їх діяльності для населення тих територій, на яких розміщуються ядерні установки.
Перелік компенсації ризиків значний. Насамперед, частина коштів, що інвестується в спорудження ядерних об’єктів, спрямовується на будівництво
об’єктів соціального призначення. Має бути створена спеціальна інфраструктура для захисту населення від шкідливого впливу радіації у випадку аварії. Підтримання захисних споруд у справному стані – клопіт утримувача небезпечного об’єкта, як і забезпечення засобами індивідуального захисту та препаратами стабільного йоду.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про електроенергетику», тариф на електроенергію для побутових споживачі зони спостереження атомних електростанцій встановлюється у розмірі 70 відсотків діючого тарифу для відповідної групи населення. А стаття 12 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» вказує, що оператор ядерної установки, тобто виробник, сплачує на соціально-економічну компенсацію ризику населенню, яке проживає на території зони спостереження, збір в розмірі одного відсотка обсягу реалізації електроенергії. У гривневому еквіваленті сума значна. Скільки й кому – вирішує Кабмін.
Відповідно до діючого законодавства, розподіл коштів між бюджетами обласних, районних та міст обласного підпорядкування здійснюється з урахуванням кількості населення, яке проживає у зонах спостереження пропорційно до обсягів товарної продукції АЕС. Розподіляються  кошти між бюджетами у такому співвідношенні:  обласні  бюджети – 30 відсотків;  бюджети  районів і міст  обласного підпорядкування зон спостереження – 55 відсотків; бюджети монофункціональних  міст-супутників  ядерних установок  – 15 відсотків. Кошти спрямовуватимуться у вигляді субвенцій з Державного бюджету до місцевих бюджетів.
Як бачимо, за чіткого виконання закону населення зони спостереження повинно бути, мов у Бога за пазухою. Як же насправді?
У рамках підготовки до розміщення ядерної установки за законом проводяться громадські слухання. Людей запевняють у безпеці й оголошують список вигод, які вони отримають. Техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) блока № 2 Хмельницької АЕС передбачає обсяг коштів на розвиток об’єктів соціально призначення зони спостереження: Хмельницька область – 43,047 мільйона гривень, Рівненська область – 17,595 мільйона гривень. Під ці кошти облдержадміністрації одразу склали списки й кошториси соціальних об’єктів, які треба побудувати, відремонтувати, реконструювати.
Дивно і прикро, але у розпорядженні голови Хмельницької ОДА «Про організацію будівництва об’єктів соціального призначення у 30-кілометровій зоні Хмельницької АЕС» від 1 жовтня 2004 року серед майже сорока позицій ви не знайдете ні одної, яка стосувалася б Нетішина.
Нам не вдалося знайти жодного офіційного документа, який підтвердив би хоч якісь гарантії для жителів міста-супутника. З тих громадських слухань у пам’яті лишилися обіцянки про будівництво другої каналізаційно-насосної станції, облаштування нового кладовища, реконструкцію систем тепло- та водопостачання. Від пуску ХАЕС-2 минуло уже 13 років і все досі лишилося на рівні обіцянок.
Торік НАЕК «Енергоатом» повинен був сплатити на розвиток зон спостереження українських АЕС 356 мільйонів гривень. І ці кошти були справно перераховані Кабінету Міністрів. Уряд віддав громадам  лише 115 мільйонів гривень. Решта грошей кудись зникла! Шукати їх почала Славутська міська рада. Не отримавши конкретних пояснень від державних органів влади, вона звернулася до суду. Фактично, це прецедент – ще жодна територіальна громада не вимагала від держави належних собі привілеїв таким чином. Хоча на території усіх зон спостереження проживає майже мільйон українців.
 Попри переконливість доказів порушень зі сторони Кабміну, славутчани справу, на жаль, програли. Славутський міський голова Василь Сидор вважає, що причиною є крайня незгуртованість органів місцевого самоврядування зони спостереження. Сусідні містечка висловили підтримку лише на словах.
Позиція невтручання, яку продемонструвала нетішинська влада, має дивний вигляд, чи не так? Міський бюджет або безрозмірний, або місцевим чиновникам абсолютно байдуже, скільки заслужених коштів недоотримує громада.
На часі – подовження експлуатації блока № 1 Хмельницької АЕС. При найвищій якості ремонту слід визнати, що обладнання з часом зношується, тож ризик аварійності зростає. Відтак, і компенсація ризиків повинна бути вищою. Чомусь і НАЕК «Енергоатом», і Кабмін про це мовчать. Може тому, що ніхто й не запитує?
На початку квітня нинішнього року Кабмін затвердив рішення про будівництво комплексу з переробки радіоактивних відходів Хмельницької АЕС. З територіальними громадами не порадилися, лише поставили перед фактом. Безперечно, виробництво шкідливе, яких би застережних заходів не вживали. Компенсації ризиків уряд навіть не обіцяє. То чому населення має цікавити проблема уряду?
Вважаю, що сусідство повинне бути взаємовигідним.