Ми ще раз змушені привернути увагу до проблеми забезпечення кадрами реальної економіки — вкрай злободенної проблеми для роботодавців, яка стає все гострішою. Сучасні виробництва і високі вимоги конкуренції постійно вимагають пошуку і підбору кадрів високої кваліфікації, причому це стосується і робочого, й інженерного рівнів. Одночасно це є проблемою для молодих людей, які визначаються зі спеціальністю, ким бути, як прийняти правильне рішення. Це є і проблемою навчальних закладів: від професійних училищ до вищих учбових закладів — кого і на що вчити. Тривалий час на різних рівнях в країні з цих питань йде полеміка, всі ніби всюди навчаються, а працювати, особливо молоді, на підприємствах нікому. А ті, кого усе ж беруть на роботу, як правило, мають дуже низький рівень професійної підготовки. Тому для нас дуже важливо реалізовувати досвід, який напрацювали в цій сфері інші країни, в першу чергу, лідер Євросоюзу — Німеччина.

Зауважимо, що Німеччина має 80,5 мільйона жителів. З них першокласні спеціалісти — більше 41 мільйона чоловік. Тільки подумати: більше 50 відсотків населення це працюючі люди! Нам би такий стан! Для порівняння, в місті Хмельницькому 267,6 тисячі населення, уявіть, що 134 тисячі з них легально працюють, а значить сплачуть податки від зарплати в міський бюджет. Наскільки багатшою стала б економіка міста! Насправді ж, за даними управління Пенсійного фонду в місті Хмельницькому, легально працюють в обласному центрі лише приблизно 90 тисяч громадян.
Більше 80 відсотків працівників Німеччини мають спеціальну професійну освіту. Нижче ми наводимо діаграму градації робочої сили у відсотках від усієї робочої сили.
Левову частку в структурі робочої сили — 54 відсотки — займають працівники, які проходять навчання за системою професійно-технічної дуальної (подвійної) освіти. Це німецька система, яка поєднує теоретичне навчання і виробничу практику, в загальному тривалістю два-три роки. В теперішній час програма дуальної освіти нараховує біля 350 професій. Ми підкреслюємо, ще це не наша система профтехучилищ, яку ми знаємо, це працівники будь-якого віку, які постійно навчаються за системою подвійної освіти спеціалізованими компаніями. Причому у виробничих галузях більше 70 відсотків випускників після закінчення програми дуальної освіти підписують контракт і їх приймають у штат відповідної компанії. Отже, неодноразові пропозиції Союзу промисловців і підприємців Хмельницької області, що освіта працюючих має бути і теоретичною, і практичною, з успіхом реалізується в Німеччині. І другий висновок: для підготовки і перепідготовки робочих кадрів в державі має бути створена визначена кількість спеціалізованих компаній, які проводять навчання за дуальною системою. Ми, до речі, кілька років тому пропонували Міністерству праці, Державній службі зайнятості створити центри підготовки кадрів у системі Служби зайнятості держави, насамперед в місті Хмельницькому. Пропонували навіть конкретні приміщення для створення стартової бази. На жаль, ці пропозиції не були реалізовані, так як почались чергові зміни в Мінпраці, Службі зайнятості тощо.
Отже, з досвіду Німеччини ми бачимо, яким чином можна готувати першокласних конкурентноздатних працівників. Особливістю нашого ставлення до підготовки кадрів є те, що винних за відсутність кадрів для підприємств ми шукаємо в системі ПТУ — «не тому вчать, вчать погано»! Але потрібно ще раз зазначити, що в інших країнах ПТУ не вирішують проблему кадрів. Ми бачимо з вищенаведеного, що навіть в країні № 1 — Німеччині (див. діаграму) ПТУ забезпечують лише 10 відсотків кваліфікованих працівників. У наш час відбувається реорганізація системи ПТУ, але дивує те, що знову кожне місто, область вигадують щось своє. Ми маємо змогу проаналізувати досвід розвинених країн, наприклад, Великобританії, Франції, Німеччини, які пройшли великий шлях розвитку професійної освіти, підібрати найкращий механізм, адаптувати до наших умов і розповсюдити цей алгоритм на всю країну, уникнути помилок, ситуативних рішень, що врешті-решт може призвести до знищення профтехосвіти. «Правила гри» мають бути єдині на всій території держави. Це надзвичайно важливо в теперішній час, коли фінансування профтехосвіти передано на місця. Бо старе знищимо — а чи нове побудуємо?
Недарма в світі стверджують, що один і той же шлях можна пройти швидше, якщо уникати помилок, які були зроблені іншими.
Але чи можемо ми, чи то використовуючи досвід інших країн, чи своїм розумом, організувати сучасні механізми підготовки кадрів в сучасних умовах? На наш погляд, на превеликий жаль, ні! Немає мотивації в суспільстві, тотально, як в Німеччині, проходити навчання за будь-якою системою. Життя не спонукає більшість населення покращувати кваліфікацію чи здобувати, навчаючись, іншу професію. Бо вже майже 20 років ми перебуваємо в умовах, коли понад 50 відсотків зайнятості поглинає тіньова економіка, а там розряди, офіційні професії — річ не потрібна, а до цього в останні роки додається наростаюча кількість працездатних людей, які їдуть за кордон. Для підтвердження наведемо нещодавній вислів міністра А. О. Реви (12.11.2017 року на телеканалі ZIK): «В Україні 26 мільйонів працездатного населення, сплачують ЄСВ лише 12 мільйонів (офіційно оформлені працюючі, а де ж інші?) У порівнянні з Польщею: там 22 мільйони працездатного населення, сплачують податки із зарплати практично всі — 21,5 мільйона».
В Україні 14 мільйонів працездатних людей не зареєстровані, — означає, що вони працюють «в тіні» або частина з них виїхала. Знову ж таки, стверджувати скільки — досить важко, адже немає обліку, статистики. Можливість працювати «в тіні» на 100 відсотків нівелює потребу, бажання набувати чи покращувати кваліфікацію. А звідси і питання: які нам потрібні системи підготовки кадрів, чи вони затребувані, якщо маємо теперішню ситуацію?
Маємо головне. Поки не ліквідуємо чи не зведемо до мінімуму «тіньову» сферу економіки, розвивати країну буде практично неможливо, не тільки в напрямку сучасної підготовки кадрів, але й з інших. Отже, потрібно почати виважено, розумно «лікувати тіньову хворобу» нашого життя.