СГК «Улашанівський» орендує землі на території колишнього місцевого колгоспу. Ріллі має у своєму розпорядженні у два з половиною рази менше від свого попередника, але вал зерна збирає більший, ніж той. Чому так, зрозуміло. Завдяки високій урожайності. Поміркуйте самі: пшениця дала 75 центнерів, ріпак — 40, соя — 30, а кукурудза на окремих ділянках взагалі перевершила всі сподівання – 150 центнерів з гектара у бункерній вазі і 125 у сухому зерні!   Фантастичні результати! На півночі Хмельниччини, на болотистих поліських ґрунтах, пісках і супісках!

Заслуга у таких рекордах в першу чергу голови кооперативу Андрія Теслюка, агронома за освітою і господаря за покликанням. Він місцевий, розпочинав трудову діяльність ще у колгоспі, далі у сільськогосподарському товаристві. А у 2006 році люди доручили йому керувати правонаступником – СГК «Улашанівський». З того часу господарство наростило матеріальну базу вдвічі і радикально змінилося. Суджу про це не тільки на підставі показників, а й особистих вражень. Чого тільки один зернотік вартий!

Шість років тому по його периметру тулилися занепалі комори. Сьогодні ж на заасфальтованому майдані у центрі милують око два сучасні криті зерносховища, загальною площею понад 3,5 тисячі квадратних метрів і місткістю 7 тисяч тонн. Складені із металоконструкцій та модулів, вони схожі на ангари. В таких і малу авіаційну техніку можна тримати. Хтозна, може колись до цього і дійде, якщо господарство так успішно розвиватиметься і вкладатиме кошти у своє майбутнє.
Оновлення власного технопарку   у СГК «Улашанівський» — пріоритетний напрямок. Без цього неможливо впровадити сучасні агротехнології. Андрій Ростиславович з однодумцями на своєму досвіді дійшли висновку, що вигідніше купувати, хоч і дорогі, але нові агрегати та машини, ніж потім тратитися на їх ремонт, обслуговування та утилізацію.
Тепер господарство навіть допомагає в обробітку землі та збиранні урожаю сусідам. Не лише економічно слабшим, але й досить потужним. Зрештою, комбайн чи трактор віком 3-5 років, які   вже попрацювали на тутешніх полях, потім легко можна збути тим, хто поки що не може собі цього дозволити. Таким чином йти на крок попереду.
Останні слова я і вирішив винести у заголовок. Бо вони, як ніякі інші, підходять для означення діяльності Андрія Ростиславовича. Він прямує вперед, а не озирається.
Хоча і відгукується шанобливо про своїх попередників. В Улашанівці є постаті історичного масштабу. Ще у далекому 1940 році колишній колгосп занесли у Книгу Пошани, а пізніше його голову Василя Нікітчука та бригадира Володимира Кашицю удостоїли звань Героя Соціалістичної Праці. Про данину цим славним людям свідчать меморіальні дошки на фасаді будинку сільської ради і правління кооперативу.
Ще один чинник, який сприяє діяльності СГК «Улашанівський» — місцеві люди. Працьовиті, самовіддані і кмітливі. Такі, як   комбайнер Віктор Трофім’юк, трактористи Василь Бендюк, Вадим Журжіу, Іван Кравець, Василь Сидорчук, Віктор Смичок, Олександр Тимощук та Віктор Поліщук, завідуюча зернотоком Наталія Келюх, головний бухгалтер Антоніна Шпак, бухгалтер Галина Манчук, оператор сушки Ігор Будига, водії Володимир Поліщук та Михайло Трофімюк, слюсар Сергій Саєнко.
Традиції це — фундамент. Добре, що він тут міцний.
На тому ж таки току колишні приміщення не квапляться руйнувати, як це здебільшого нині роблять у державі, а звели поруч нові. Старе теж може знадобитися.
Наприклад, сушарка. Її відремонтували, оснастили двома котлами вітчизняного виробництва. За добу доводить до кондиції 70-80 тонн збіжжя. Така пропускна здатність цілком задовільняє потреби кооперативу. Тепер слюсарі переоснащують   другу.
Котли працюють, як зараз модно говорити, — на «альтернативному паливі». Слово «солома» звучить не так модерново у державі, де багато балакають про європейські стандарти, однак саме вона значно знижує собівартість енергозатрат.
— Нинішнього року навіть допомагали сушити зерно колегам і сусідам, —  не без гордощів каже Андрій Ростиславович. — Спалюємо в основному стебла пшениці, гречки та ріпаку. Але найліпше для таких цілей підходить соя. Від її соломи менше попелу, а при згорянні вона дає більше гігакалорій.
Ще один, третій котел, потужніший, здалеку схожий на монумент, стоїть неподалік школи, де свого часу вчився Андрій Ростиславович.
— Згадую своє дитинство, тоді у грубках палили дровами та вугіллям, поки класи нагріються, сидимо у зимових пальтах і шапках, на руки хухаємо.   А цієї зими у моїй рідній школі влаштували «справжній Ташкент». Так само було тепло у майстерні та побутовому приміщенні. Для цього вистачало шести   тюків стебел на добу. Зате котел і прокладення тепломагістралі обійшлися майже у два мільйони гривень.
Йти на крок попереду інших   — означає насамперед міркувати власною головою, будувати стратегію і проявляти волю. Це важче, ніж пливти за течією, чи плентатися у хвості подій. Діяльність на перспективу потребує зусиль.
Зараз у СГК «Улашанівський» думають   над створенням молочного кооперативу.
— Справа з організаційного боку неважка, тільки маємо одну проблему. Наше село розташоване неподалік Славути, люди звикли возити туди молоко на базар. Як зробити, щоб їм було вигідніше здавати в кооператив? — ділиться роздумами Андрій Теслюк. — Доведеться паралельно і собі розвивати тваринництво, яким колись славився колгосп. А також створювати   мінізавод з виготовлення масла та сирів. Адже місцевий Славутський молококомбінат, більше орієнтований на експорт, зупинився».
Ще у планах Андрія Ростиславовича побудувати теплицю. Її теж можна обігрівати з котлів, що працюють на соломі. Ці два виробничі підрозділи допомогли б створити робочі місця для людей у зимовий період. Якщо б отримували у них таку ж середню зарплату, як у СГК «Улашанівський», то не поневірялися би по світах, а хазяйнували вдома, доглядаючи батьків, дітей та онуків.
Попри надзвичайну зайнятість господарськими і соціальними питаннями, Андрій Теслюк знаходить час для громадсько-політичної діяльності, очолює районну організацію Аграрної партії України. Вона органічно виникла на основі спілки «Хлібороб Славутчини» і за кадровим потенціалом є однією із найпотужніших в області. Однодумці та колеги обрали Андрія Ростиславовича своїм головою. Нещодавно він проходив випробування на цій посаді, організовуючи протестні акції проти лобійованого олігархами закону, що позбавив реальних господарів права на повернення ПДВ за вирощені олійні культури.
Це ж несправедливо, коли всі проблеми лягають на плечі виробників, а дивіденди пожинають переробники.
Для експерименту у СГК «Улашанівський» поставили невеликий прес, де чавлять олію із соняшнику, ріпаку та сої. На смак і аромат вона значно приємніша, ніж та дорогуща і дезодорована, яку продають у супермаркетах.
У розмові із головою СГК «Улашанівський» часто лунало слово «кооператив», на яке я дуже позитивно реагую. Ідея таких об’єднань   виникла в Англії ХIX століття, як альтернатива брутальному і звихненому на прибутках капіталізму. Фактично це народні, соціально орієнтовані підприємства, де панує ентузіазм і відсутня корупція. На моє переконання саме вони і такі господарі, як Андрій Теслюк, а не міфічні інвестори і горлопани із псевдопатріотичними гаслами, є надією на відродження української держави.