Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 697

Десятиліття хмельницьке летовище занепадає. Роками воно простоює, перетворюючись на пустку. Обласна рада, яка ним опікується, щороку виділяє мільйони гривень з бюджету, але гроші «проїдаються», тим часом аеропорт продовжує руйнуватися. І все це на тлі того, що тисячі, десятки тисяч подолян щороку змушені їхати до Києва чи Львова, аби полетіти на відпочинок до Туреччини чи Єгипту. Дехто (це стало особливо актуально після введення безвізу), аби помандрувати та побачити Європу, змушений їхати аж до Варшави, звідки лоукостом можна долетіти до майже будь-якого куточка континенту.

Коли рік тому на Форумі економічного розвитку Хмельницького було гучно заявлено, що обласний центр готовий взяти під свою опіку летовище, здавалося — ось він, вихід. Ось порятунок аеропорту та відновлення роботи повіт- ряних воріт області. Були листи «з міста в область», були пропозиції обласній раді про співпрацю, але ситуація за рік не зрушила з місця. Обласна рада шукає стратегічного інвестора для летовища. Так ось він — перейди через центральну площу міста, до міськради. Але щось не клеїться у співпраці наших рад. «Подільські вісті», які були запрошені на дебютну програму «Звіти. Наживо» телестудії «Поділля-центр», запитали у Хмельницького міського голови Олександра Симчишина, що був гостем прямого ефіру, про долю летовища та пропозиції, які підготувало місто області.

«Якщо говорити про проект, який викликав найбільше аплодисментів на Форумі — про аеропорт, то дійсно ми багато разів зверталися до обласної ради, —
зазначив міський голова. — Ми готові у будь-якому форматі долучатися до співпраці. Питання не стоїть: віддайте летовище нам, хоча ми готові його забрати і навіть зараз, розуміючи, що це доволі важкий чемодан, хоча вже трохи без ручки. Але місто без аеропорту не зможе розвиватися в подальшому. Це навіть не якась наше забаганка — це вимога часу. Через п’ять років місто без аеропорту буде якимось провінційним, забитим, і бізнесу тут доведеться дуже й дуже важко. Навіть згадуючи про індустріальний парк: будь-якому інвестору, сівши у Львові та проїхавши по наших «прекрасних» дорогах, буде все не в радість… Наразі шукаємо точки дотику з обласною радою; ми готові пропонувати 50 на 50 спільно-сумісну власність. І спільне фінансування 50 на 50. Ми готові пропонувати будь-які інші формати, аби зрушити це питання з місця. Бо, знову ж таки повторюся, без аеропорту місто зупиниться у своєму розвитку, і будь-які наші потуги будуть — як горохом об стінку. Сподіваємося на здоровий глузд обласної ради, на розуміння, що це потрібно не тільки місту, а й усій області. І сподіваємося, що ми таки знайдемо той формат, який вигідний для всіх».
Справді, роками з обласного бюджету в летовище вливаються мільйони, але просвітку не спостерігається. Обласна влада все шукає стратегічного інвестора. А чому саме Хмельницький не може стати цим інвестором?! Чи потрібний закордонний дядько з купою грошей? А йому цікаве наше місто? Якщо поруч вже запрацювали летовища, до прикладу, в Чернівцях, Львові, Вінниці? Справді, оточені більш розвинутими в транспортному відношенні містами, ми перетворюватимемося на глуху провінцію — погляньте на карту.
А хто понесе гроші в провінцію? Який бізнес туди заходить? Тим часом стратегічні плани щодо розвитку Хмельницького глобальні. Передусім це створення індустріального парку, де підприємництво матиме якнайзручніші умови для ведення бізнесу. Ідею його створення гучно оприлюднили також на Форумі, а в студії Олександр Симчишин поінформував про хід робіт на об’єкті. «Індустріальний парк — це перший з важливих проектів, по якому ми активно рухаємося. Ми виділили земельну ділянку в Лезневому, на Вінницькому шосе. Загальна площа 52 гектари. На найближчій сесії плануємо ухвалити програму розвитку і створення індустріального парку, в якій покроково будуть прописані всі заходи з його створення. Це, власне, і визначення управителя; це залучення інвесторів, це початок виробництва. Згідно з планом, який ми розробили, фактично 2020 рік — це вже можливість залучати інвестора в цю економічну зону, де будуть збудовані всі комунікації за рахунок бюджету та визначений управитель».
Зважаючи на рішучість нинішньої влади Хмельницького в реалізації реальних проектів (свіжий приклад — це запровадження в найкоротший термін відбору сміттєвого газу на звалищі та переробка його в енергію), віриться, що індустріальний парк до 2020-го таки підготують до приходу бізнесу. Але виникає дещо несподіване запитання: хто там працюватиме, умовно кажучи, біля верстатів? У місті та й, мабуть, в області катастрофічно бракує робочих рук: усі спроможні та й не дуже масово виїжджають у Польщу та інші європейські країни. Немає кому займати потенційні вакансії на виробництвах індустріального парку! Про це говорить і очільник міста:
— Ми буквально рік тому працювали з одним інвестором, який і до цього часу не полишив бажання проводити свою діяльність у Хмельницькому, саме в Хмельницькому. Я переконаний, що ми його таки затягнемо. Але інвестор серйозний — перед тим вивчив ринок праці, — розповів Олександр Симчишин. — Це підприємство, яке повинно мати приблизно дві тисячі робочих місць. Коли він вивчив ринок праці, то прийшов до нас і сказав: друзі, я хочу працювати в Хмельницькому, але не бачу, де мені взяти дві тисячі працівників на середню заробітну плату шість-сім тисяч гривень. Я за статистичними даними, які дають заклади освіти, профтех- освіти, не бачу, де маю взяти дві тисячі працівників. Насправді ми повинні говорити про інші речі — про рівень оплати праці. Бо люди виїжджають не від браку роботи, а через оплату праці.
Справді, зарплатня в Хмельницькому та й області загалом вкрай низька на тлі того, що пропонують навіть у порівняно бідних східноєвропейських державах. Де брати тисячі працівників для виробництва, якщо, за словами міського голови, «тільки в комунальній сфері ми готові взяти на роботу 224 людини, буквально в понеділок». Але їх немає. Немає кому працювати в місті за нинішнього рівня зарплатні. Що ж, сподіватимемося, що конкуренція за робочі руки примусить роботодавців платити людям більше. Тоді й не тікатимемо за кордон, а якщо його таки перетинатимемо, то як туристи. Та й через «повітряні ворота», які, є ще надія, таки запрацюють у місті.