Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 1101

Молочні кооперативи, які багато експертів називають рятівниками українського села, щодалі виявляються ласими шматками для недобросовісних ділків. Так гучний скандал розгорається навколо Старокостянтинівського молочного заводу, який входить до групи компаній Укрпродуктгруп, керівництво якого вирішило «прокотити» 10 тисяч селян Хмельницької, Рівненської і Житомирської областей. Підприємство заборгувало селянам з Першого національного виробничого кооперативу 23 мільйони гривень. І ці гроші селянам, схоже, повертатись не збираються.

Згорьовані жителі з 21 району Хмельниччини, Рівненщини і Житомирщини зібрались на безстрокову акцію протесту під стінами підприємства. Сподіваються у такий спосіб добитися справедливості і привернути увагу до шахрайських дій керівництва заводу.
Починалася робота Першого національного виробничого кооперативу (ПНВК) дуже оптимістично. Селяни розуміли, щоб конкурувати з агропідприємством, треба об’єднуватись, здаючи якісну молочну сировину. Тоді і ціна буде високою, і можна говорити про потужне виробництво.
— Так ми і об’єднались. Працювати вирішили зі Старокостянтинівським молочним заводом — так вже їхні керівники «стелили» м’якенько. І закупівельну ціну обіцяли, і доплати за жирність... У 2017 році ми забезпечили завод сировиною, відправивши її на 100 мільйонів гривень. Це підтверджено документами. З нами увесь рік обіцяли розрахуватися — і досі борг висить 23 мільйони гривень, — розповідає представник Першого національного виробничого кооперативу Станіслав.
— А що їм? Вони спочатку обіцяли, а потім просто перестали пускати людей на завод. Ми намагались  порозумітися, закликали до совісті та порядності, однак марно! Найганебніше, що багато ошуканих селян — це багатодітні родини, де молоко — єдине джерело виживання, — говорить пані Наталія з села Стетківці Чуднівського району.
Тому і вийшли селяни до стін заводу: захистити вже не свої прибутки, а завтрашній день, життя своє і своїх родин.  
Тетяна Іванівна Бобарчук не нарікає на нестачу роботи в селі, ніколи не бідкається і не голосить. Все життя працює не покладаючи рук, щоб прогодувати  сім’ю. Говорить, без 3 корів був би вже давно гаплик.
— Ми ніколи не скиглили,  чесно працювали. А куди бігти за правдою, якщо переробники просто не платять гроші. От якби я прийшла у магазин, набрала всього — не заплатила і пішла б собі. Щоб мені було? У тюрягу б аж загуркотіла! А тут що? Де справедливість?! Ми рік на них рабували — і дуля з маком, — не стримує емоцій жінка.
А от подружжя Хацаюків з села Марківці через заборгованість, мабуть, змушене буде здати своїх корів на м’ясо...
— Так ми радо вступили до кооперативу, думали — от нарешті буде все законно і чесно. І тут — на тобі! Як тепер взагалі можна комусь довіряти? Там у Кабміні, Верховній Раді одне теревенять: підтримуємо кооперативи. А де вона та підтримка, якщо заводи заробленого нам не віддають!  — апелює пані Ніна.
Саме такі настрої — у всіх ошуканих селян. Адже питання навіть не в доплатах за якість молока, вже не говорячи про обіцянки щирої спів-
праці. Людей просто одурили.
— Підприємство ДП «Старокостянтинівський молочний завод» грубо порушило всі можливі принципи і норми співпраці з кооперативами. Всю сировину приймали 2 класом, незважаючи на якість і жирність. До всього в його розрахунках присутні тіньові схеми, де за заниженими цінами людям платили готівкою. На рахунках підприємства є кошти, щоб погасити борги перед селянами. Але вони продовжують лежати в банках і обростати відсотками. Це дике нахабство і блюзнірство. Ми звертаємося з позовом до суду на незаконні дії підприємства, — коментує ситуацію правозахисник Манькевич Станіслав Леонідович.
— Власники заводу проживають за кордоном: один в Росії, інший – в Англії… Їм до нас, простих селян, ніякої справи немає… Як то в народі кажуть: «Ситий голодного не розуміє!». Вони навіть на судове засідання не з’явилися, будуть відтягувати справу! Але ми будемо стояти на своєму! – додає Станіслав Леонідович.
Підтримки і затримки
«Створення молочних кооперативів — пріоритет у розвитку держави». Наприкінці січня цього року перший заступник міністра агрополітики Максим Мартинюк знову пообіцяв селянам допомогу.

— Ініціатива має іти від людей — ніхто нікого примусово і «зверху» об’єднувати не буде і не може. За умови, що люди зібралися і вирішили створити кооператив, зрозуміло, що цей кооператив утворено заради змін у технології доїння і зберігання молока — для того, щоб купити доїльне обладнання і охолоджувачі. Це коштує великих грошей. Частину зберуть люди, решту дофінансує держава. Є також місцеві, регіональні програми підтримки сільського господарства, які також спрямовані на це. Думаю, таким потрійним фінансуванням ми сильно стимулюватимемо утворення кооперативів, — зазначив під час прес-конференції урядовець.
То, може, час профільному міністерству звернути увагу на кооперативний рух в Україні? І насамперед на ті об’єднання, які утворюються сьогодні, щоб вижити. Селяни у нас сумирні. Вони не ходять, не просять, працюють з вірою у краще завтрашнє. А яким воно буде, коли навіть у своїх законних вимогах отримати кров’ю і потом зароблені гроші вони залишаються наодинці із зажерливими, ницими ділками?
Можна обдурити людей, вирізати поголів’я ВРХ на селі, тішити себе надіями на агропідприємства. Та не треба забувати суху статистику — понад 50 відсотків поголів’я дійних корів в Україні утримуються у селянських домогосподарствах. І варто задуматись — де було б наше молоко, якби не постійне прагнення селян нагодувати себе і Україну.