Курси валют

Цьогорічні весняно-польові роботи у ФГ «Кунчанський» за драматизмом швидше нагадували захоплюючий трилер, ніж трудові будні. Події змінювалися, мов у калейдоскопі. Цілу зиму хлібороби тривожилися за посіяні з осені культури. То снігу не було, то вдарили тривалі морози, то березень не порадував теплом.
Але, на щастя, рослини вигнали благенькі стебла, які просили негайної підтримки. Довелося підживити їх по ще холодному ґрунту.
Великі надії покладали на квітень. А він у перший тиждень розчарував негодою саме в пору сівби ярини. І раптом вшкварило так, що тримайся. Температура підскочила за 20 градусів! Сонце з довгожданого рятівника перетворилося на суворого екзаменатора.

— Уявіть ситуацію, — розповідає голова ФГ «Кунчанський» Володимир Пицюк. — Ще у понеділок ходили в теплому одязі, а в середу вже у сорочках стало спекотно. Раптом, звідки не візьмися, пекельний суховій. Земля за дві доби так затвердла, що в неї лезо ножа неможливо застромити. Ударними темпами кинулися закривати вологу. І ось, нарешті, сіємо.
Фермерське господарство позиціонує себе як рослинницьке. Хоч і має свиноматочник для місцевих потреб, невелику ферму ВРХ, але спеціалізується в основному на вирощуванні зернових, технічних та олійних культур.
— Вирощуємо все, крім рису, — пшеницю, ячмінь, ріпак, сою, цукровий буряк, кукурудзу, соняшник та інше, — продовжує Володимир Володимирович,
Зауважую йому, що у традиційному наборі відсутня «фірмова» для цього господарства гречка.
— У це важко повірити: вона стала нерентабельною, — пояснює Володимир Пицюк. — Переробники її беруть по 7 тисяч гривень за тонну, при наших затратах 15 тисяч гривень на гектар. Два роки тому закупівельна ціна була удвічі вищою.
— Може, вітчизняні аграрії добилися казкових врожаїв при низькій собівартості?
— Та де там! У середньому ця культура дає по 2 тонни з гектара. Але до нас завезли 60 тисяч тонн гречки з Росії через Казахстан. Душать вітчизняного господаря і підтримують країну-агресора. Так виглядає патріотизм чиновників і «діловарів».
Словесна еквілібристика і продажність не поміщаються в уяві нормального українця, який любить свою державу і чесно працює на її благо. Бо щоб там хто не казав, а сьогодні моїх співвітчизників забезпечують продовольством в основному дрібні та середні господарства, а не обласкані преференціями агрогіганти. Ті орієнтовані на зиск і зовнішній ринок, а не на продовольчу безпеку і соціальну сферу.

Ще не було випадку, коли б якийсь керівник малого чи середнього господарства, взявши із собою трактори, комбайни та сівалки, подався на Мальдіви, Сейшели чи Французьку Рив’єру. Залишив своє рідне село і земляків напризволяще. Господарі є патріотами не на словах, а ділі. Вони ліпше ляжуть знесилені у рідну землю, ніж помруть на чужині від нудьги та ностальгії.
— І яка доля української гречки в перспективі?
— Все буде, як за старим шахрайським алгоритмом. Коли більшість вітчизняних господарів припинять її сіяти, виникне дефіцит і ажіотажний попит. Тоді гречка стане для споживача золотою. Ми кинемося її сіяти, а нам знову опустять з допомогою імпорту закупівельну ціну до збиткової.
Або візьміть цукор. Раніше за тонну буряків заводи давали господарям по 80 кілограмів, при ціні 15 гривень, тепер — 78 при ціні 11,5 гривні. Щоб покрити собівартість солодких коренів, потрібно досягти врожайності 500 центнерів з гектара! За такі результати колись давали Героя Соціалістичної Праці. А тепер викручуйся, як можеш. Затрати на гектар складають 35 тисяч гривень. Рентабельність цієї культури у кращому разі лише 15 відсотків. У той час, як 20 відсотків «з’їдає» горезвісне ПДВ.
Горох у 2015 році без проблем продавали по 8-9 тисяч гривень за тонну. Сьогодні на нього ціна — 5,5 тисячі гривень. У той час, як вартість пального, засобів захисту рослин і мінеральних добрив зросла. Аміачна селітра в Україні дорожча, ніж на світовому ринку!
Якщо впала закупівельна ціна, то має пропорційно знизитися і продажна у магазинах. Однак цього не відбувається. Фактично на таких маніпуляціях наживаються спекулянти. А виробники і трудівники ледве зводять кінці з кінцями. Тому сьогодні рідко хто сіє просо і овес. І нікого з чиновників та можновладців це не обходить.
— Проте, ви відважилися увести в сівозміну соняшник, хоч на олійні культури скасували повернення ПДВ.
— Що робити? Маємо 50 вуликів. Прибіг наш пасічник і благає: «Бджолам потрібен взяток».      
— Яка ж тоді культура є вигідною? Може, кукурудза?
— Її сіємо на силос. Зібрати урожай по 100 центнерів у сухому зерні не важко. Проблема в тому, де його висушити. Якщо в чужого, то ця процедура обійдеться майже у стільки ж, як собівартість качанистої. Можна спробувати переоснастити господарство. Тільки де взяти дешеві кредити? Під посильний відсоток, без застави на землю, обману і форс-мажорних пасток?
Ми хочемо чесних і прозорих правил для усіх категорій господарств. Передусім, просимо визначити верхню межу за орендну плату пайовикам, аби уникнути нездорового ажіотажу. А ще встановити фіксовану плату за гектар угідь у сумі 1,5-2 тисячі гривень, — ділиться своїми міркуваннями Володимир Володимирович. — В Україні понад 34 мільйони гектарів ріллі. Отож, до бюджету щороку надходило би більш ніж 50-68 мільярдів гривень».
Складається враження, що дехто, аби не морочити голови, заохочує створення в Україні латифундій, які давно себе скомпрометували в усьому світі. Вони займаються агробізнесом, а не сільським господарством.
ФГ «Кунчанський» соціально відповідальне виробництво. Забезпечує роботою в сезон 150 працівників. Підтримує життєдіяльність двох сіл — Кунчі і Дмитрівки, де мешкає понад 1000 людей, допомагає двом ФАПам, дитсадку, школі і будинку для людей похилого віку та іншим, виділило кошти на підключення до Інтернету, утримує водогін і дороги, вивозить сміття та інше.
— Ми по старій пам’яті називаємо наше господарство «колгоспом». Воно фактично перебрало на себе його функції, — каже Володимир Пицюк. — Може б, спромоглися на щось більше, але не маємо жодних гарантій і не знаємо, на що сподіватися завтра. Хіба що на самих себе, наших людей і волю Божу.
Вже перед нашим від’їздом із Кунчі Володимиру Володимировичу подзвонив із Тео- фіполя відомий у районі аграрій і керівник Микола Ковальчук і повідомив радісну новину: там пішов дощ.
— Може, і над нами природа змилується, — з надією у голосі сказав Володимир Пицюк.
А ще попросив подякувати через «Подільські вісті» тим, хто самовіддано працює у ФГ «Кунчанський»: Валентину Приходьку, Олексію Чубію, Петру Ткачу, Оксані Цісар, Олені Гаврилюк, Олександру Висоцькому, Павлу Камінському, Дмитру Гаврилюку, Анатолію Ліщуку, Миколі Олійнику, Василю Лящуку, Віктору Чубію, Михайлу Олійнику, Василю Крисюку, Григорію Лебедєву, Андрію Цимбалюку, Геннадію Басу, Олександру Цимбалюку, Віктору Носолюку, Миколі Данилюку, Ігорю Федорчуку, Петру Крисюку, Володимиру Олійнику, Юрію Квасюку, Олександру Дзюбюку, Олександру Шмигуну, Петру Репецькому, Василю Мартинюку, Валентину Репецькому, Івану Буяру, Віктору Квасюку, Олексію Олійнику, Олександру Мартинюку, Сергію Загорчуку, Олександру Сторожуку, Віктору Ліщуку, Андрію Луцику, Володимиру Гавриху, Валерію Бондару, Михайлу Мартинюку, Роману Мінасяну, Михайлу Васнєву, Михайлу Михальчуку, Катерині Давидюк, Івану Олійнику, Людмилі Стасюк, Антоніні Ткачук, Ніні Ляшук, Аллі Данилюк, Лідії Гомілко, Лесі Нестерук, Петру Савчуку, Марії Ліщук, Валентині Клименко, Василю Олійнику, Олексію Козачуку, Олександру Філімонову, Миколі Ковальчуку та іншим. Що ми із задоволенням робимо.