Сільськогосподарський виробничий кооператив «Лабунський» Микола Олицький очолив ще у 2000-му році. Так співпало, що свого керівника і форму господарювання його земляки обирали на одних зборах.
Миколі Васильовичу вдалося їх переконати у тому, що найбільш доцільною, прийнятною, а головне безболісною організаційною структурою для тодішньої спілки селян-власників стане кооператив. СВК хоч і обмежує повноваження очільника, але прямо зацікавлює своїх членів у результатах праці, змушує брати на себе відповідальність за долю господарства, співміряти вигоду і майбутнє. Життя показало, що обидва вибори односельці зробили правильно.
За 18 років урожайність зернових зросла втричі, поголів’я худоби вдвічі, надої на корову в 3,5 раза, а вартість майнових паїв — удесятеро! Останній перевищує 100 тисяч гривень на кожного. В інших господарствах, де заповзялися тягнути тільки до себе, тепер залізячку на металобрухт важко знайти, а тут все зберегли і примножили. Повністю оновили технопарк, відремонтували і облаштували приміщення. Інженер-механік за освітою, Микола Васильович взяв курс на придбання нових потужних агрегатів. Таких, з якими можна впроваджувати сучасні технології.
За культурою землеробства СВК «Лабунський» — один з кращих у області. На його полях не раз проводилися семінари і навчання аграріїв.
Господарство серед перших опанувало технологію зберігання зерна кукурудзи у поліетиленових рукавах. За допомогою інокулянтів і без втрат.
Не можу втриматися, аби не розказати про технологію сушки зерна. Для багатьох аграріїв вона є проблематичною. А тут ні. По-перше, навчилися вирощувати кукурудзу із вмістом вологи нижчим, ніж 20 відсотків. По-друге, сушарка працює на дровах, точніше сказати, — на хмизі з придорожніх захисних смуг. Цього добра на Хмельниччині вистачає. Але не всюди ним розпоряджаються так дбайливо, як у СВК «Лабунський». На узбіччя доріг приємно глянути. Такі акуратно підрізані дерева і кущі не в кожному міському парку культури побачиш.
Вражають і успіхи у тваринництві. Тільки ВРХ у кооперативі понад 2300 голів. Дійного стада — 520 корів. На свинофермі — майже 2000 голів. Господарство одне з небагатьох, що утримує овець. Для землі-годувальниці після тварин залишається 35-40 тисяч тонн органіки щорічно. Підтримуючи родючість землі, її вносять 7-8,5 тонни на гектар. Це один з найвищих показників у області.
СВК «Лабунський» — сучасне багатогалузеве і соціально-відповідальне господарство.
«Форма кооперативу цілком себе виправдала, — розповідає Микола Васильович. — Хоч вона і накладає на керівника чимало обмежень. На відміну від приватних власників я не можу одноосібно приймати стратегічні рішення, не маю права нав’язувати свою волю, а змушений радитися і пояснювати. У нас, само собою, є правління, а також загальні збори, на яких періодично звітую перед колективом. Ця процедура схожа на просвічування рентгеном. Адже в селі всі про все і про всіх знають. Працюємо винятково прозоро, платимо усі податки. І в перерахунку на
1 гектар землі вони у нас становлять майже 4,5 тисячі гривень.
Кооператив відповідає за долю своїх членів і рідного села. Зважте самі, у нас 250 працюючих. Цілком можна обійтися меншою кількістю. Але не скорочуємо нікого, аби не постраждали їхні сім’ї. Де люди шукатимуть собі роботу?»
СВК «Лабунський» бере активну участь у вирішенні соціальних питань. Без-
коштовно харчує діток у школі, допомагає утримувати інфраструктуру чотирьох сіл пайової зони, виділивши в минулому році на це понад півмільйона гривень, сприяє завершенню будівництва місцевої школи.
«Балачки про неї точилися давно, — розповідає Микола Васильович, — ще коли я пішов у четвертий клас, перед вікнами якісь дядьки розмічали кілками будівельний майданчик, а вчителька обіцяла, що отримуватимемо атестати зрілості вже у новому приміщенні. Відтоді спливло понад сорок п’ять років. І ось, нарешті, справа зрушила з місця. Минулого року за підтримки влади, держава та керівництво
об’єднаної територіальаної громади виділили нам кошти. Ми допомагаємо робочою силою і технікою. Сподіваюся, що нинішнього року школа стане до ладу. Це другий проект, який я дав собі слово здійснити, коли очолив СВК «Лабунський». Першим була повна газифікація села».
У кооперативі людина почувається захищеною. В разі необхідності правління виділяє кошти на лікування чи операцію.
Окрема тема матеріальні і моральні стимули. Крім заробітної плати, в господарстві існує доплата за стаж. За рік сумлінної роботи працюючий отримує плюс один відсоток до заробленого, і так до 40 процентів. Передбачені підйомні для молодих спеціалістів. Коли людина йде на пенсію, їй виплачують одноразову премію у розмірі річної зар-плати.
Тому молодь не тікає із сіл Новолабунь, Юровщина, Титьків і Троєщина, що входять до пайової зони.
Перед приміщенням правлінням СВК «Лабунський» є Дошка пошани». Потрапити на неї мріють усі. Це і почесно і вигідно. Відзначений працівник цілий рік отримує 20 відсотків доплати до заробітку.
«За місце на ній йде реальна конкуренція, — каже Микола Васильович, — претендентів висуває підрозділ, де він трудиться, а затверджує правління».
У день, коли ми з фотокореспондентом завітали у Новолабунь, на Дошці пошани розміщувалися портрети електрика Юрія Хомутовського, доярки Ганни Літнарович, водія Костянтина Ковальчука, різноробочої Валентини Коркішко, тракториста Миколи Свіргуна, слюсаря Анатолія Ковальківського, зоотехніка Галини Дуліч, їздового Володимира Мотрука, пасічника Миколи Боровицького. Як видно зі списку, в кооперативі всі професії престижні.
«Село не тільки годує державу, але й забезпечує зайнятість населення. Одне робоче місце в селі створює вісім у місті, — з гордістю каже Микола Олицький. — Кооператив привчає людей до самоорганізації і взаємодії. В гурті сила! Сьогодні актуальним є створення кооперативів на всіх рівнях. Передусім з реалізації продукції, переробки та заготівлі. Так, як це практикується у високорозвинутих країнах. Самі по собі малі і середні господарства, що не мають своїх представників у законодавчому органі, не виживуть. Потрібно об’єднуватися за інтересами і напрямками діяльності. Політика робиться не в селі чи у районі, а на вищих щаблях. І ми маємо впливати на неї».
Микола Васильович — активний член Аграрної партії України, депутат обласної ради, бере дієву участь у громадському житті. І це приємно констатувати. Бо нам потрібні, передусім, не демагоги на трибунах, а господарі, особистості, які прославилися ділами і є кваліфікованими спеціалістами, вмілими організаторами та авторитетними керівниками. Посада, яку обіймає Микола Олицький, виборна. Люди довіряють її саме йому майже 20 років поспіль!
Gismeteo 
