Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 757

Музиканти оголошують: «Полька з ґудзом, на чотири боки». І раптом бачу, як середніх літ чоловік з хвацькими вусами підхоплює пишну молодичку і давай витанцьовувати. Усмішка — на все лице, ноги, здається й землі не торкаються — оце видають! Тут музики стали піддавати жару, та все більше і більше. Якоїсь митті з лобів бравих танцюристів потекли потьоки, розпашілі щоки нагадували бурячок до салату, від усмішки сліду не залишилося, лише «хекання», що не потрапляє у такт музики. Видно, вже й ноги їх не слухаються, пора б припинити той марафон, а жартівники-музики своє знають: «Гоп-гоп-гоп! Гей-гей-гей!» — заохочує один із них. А знесиленим танцюристам і не кинути ті «гопки» і не дотягнути до завершальної ноти.
Такі ж відчуття, хоч і без натуральної польки, довелося пережити і Володимиру Заставному з села Вільхівці Чемеровецького району. Чоловік уже на пенсії, переніс інфаркт, інвалід II групи, але почувався так само, як згадані танцюристи.

* * *
Коли над Вільхівцями, які трималися до останнього, пронеслися вітри перемін, частина жителів довірила розпайовані землі відомому тоді на Хмельниччині агрохолдингу, а інші об`єдналися, не бажаючи, щоб їхнім добром розпоряджався хтось із заїжджих. Щоправда, змінювалися назви — КСП ССЗ «Вільховецька», за ним — СТОВ «Вільхівчанка», але основу об`єднання складали люди, які на цій землі виросли, трудилися і для яких створене спільними зусиллями і руками назавжди залишатиметься колгоспом.
Усе життя працював у господарстві і Володимир Васильович Заставний — трактористом, бригадиром тракторної. Коли дійшла черга до розпаювання спільного майна, Володимир Заставний, як і його односельці, отримав свідоцтво про право власності на майновий пай.
У 2007 році СТОВ «Вільхівчанка» припинило існування, але на його території залишалися будівлі зернотоку, приміщення охорони, які були у користуванні товариства. За ними усі ці роки і доглядав Володимир Васильович, адже його помешкання неподалік. Саме тут свого часу, за домовленістю з молокозаводом, проводив чоловік і прийом молока від населення. Тепер, правда, люди не несуть його на цей молокоприймальний пункт — ситуація з утриманням корів змінилася. Проте за електроенергію, що постачається у будівлі, Володимир Заставний щомісяця справно вносив плату. Та якось влітку до нього завітали з перевіркою і, поцікавившись відповідними документами, порадили зареєструватися приватним підприємцем та оформити будівлі для користування. Тринадцять представників колишнього товариства, які ще залишаються в селі, переважно старі немічні люди, доручили Володимиру Васильовичу займатися оформленням документів, реєстрацією і т. д., адже вони, по суті, є власниками майнового паю і мали б отримати це право не лише на папері. На щастя, усі представники створеної раніше комісії із розпаювання, як кажуть, живі-здорові, то й перепон якихось, думали селяни, не повинно бути.
* * *
Та даремно сподівалися, що усе вирішиться тихо-мирно. Хіба ж так буває? А ось з прискоком, з притопом, зі свистом, щоб аж курило — це по-нашому! Зачалася та полька на чотири боки, коли Володимир Заставний звернувся до голови Вільховецької сільської ради Анжели Стецюк за дозволом зібрати збори членів комісії з розпаювання, пайовиків товариства у клубі сусіднього села. Важко й повірити, але щоб мали змогу офіційно зібратися, пенсіонеру довелося просити, аби вплинули на сільського голову, і в районній прокуратурі, і в районному відділі культури, в інших інстанціях — уперлася, що не дозволяє клуб відчиняти і все.
Нарешті вельможне «добро» таки отримали. Зібралися люди, запросили й саму Анжелу Валеріївну. Голова майнової комісії О. А. Квицінь у виступі наголосив, що майно, яке належало ТОВ «Вільхівчанка», було розподілено між пайовиками, крім зернового току № 2. Усі члени майнових паїв отримали або кошти, або майно в натурі, лише 16 пайовиків — ні.
У звязку з переоцінкою, сказав виступаючий, майно зернотоку оцінено трохи більше як у 31 тисячу гривень. Воно буде розподілено, додав голова майнової комісії, між цими пайовиками в залежності від частки, вказаної в сертифікаті. Тож протокол цих зборів, підписи необхідні є: вісім з девяти членів комісії підтримали пропозицію передати майно зернотоку № 2 тринадцятьом пайовикам.
Наступного дня поспішив Володимир Заставний у сільську раду, щоб завірити протокол та рішення зборів.
— Печатки не поставлю! — сказала як відрізала сільський голова.
Знову поспішає чоловік до райцентру — до Центру адміністративних послуг. А там свої «викрутаси» — без печатки ці документи для оформлення права на приватну власність не прийматимуть. «Як же бути?» — сушить голову пенсіонер.
Вихід підказали добрі люди, мовляв, у Новій Ушиці за основу оформлення цих документів беруть саме протокол зборів з підписами, без печатки сільської ради. І справді, у сусідньому районі жодних проблем не виникло. Папери прийняли і повідомили, коли можна буде забрати. Дивується Володимир Васильович: «Невже в іншому районі діють інакші закони? А може, там просто немає зацікавленості, щоб ставити палиці в колеса?»
Такі питання не раз зринатимуть перед Володимиром Заставним, адже «полька» закручувала його й далі. Не вникаючи у деталі цієї крутанини, скажемо, що в поліції з`явилася заява про те, що зернотік В. В. Заставний забрав незаконно, в перереєстрації документів у РЕСі йому відмовили. В районній газеті, крім того, друкують оголошення, що Вільховецька сільська рада виявила безхазяйне нерухоме майно. І безхазяйним якраз виявився зернотік № 2, який за рішенням комісії із розпаювання передали тринадцятьом пайовикам. Тут і гадати не треба — сільський голова «попрацювала».
Якими ж аргументами криє вона «протизаконність» односельця? З’ясовується, у зернотоку № 2 по вулиці Молодіжній відсутній номер, який, до речі, присвоюється будівлям саме сільською радою. Додамо, що саме з таким зверненням В. В. Заставний попередньо вже звертався до сільської ради. А присвоїти його не можуть, за поясненням Анжели Валеріївни, тому, що після ліквідації СТОВ «Вільховецьке» його правонаступники не визначені.
Тож якщо не бере до уваги сільський голова ні Свідоцтва про право власності на майновий пай, видане ще у 2001 році, ні рішення зборів та комісії з розпаювання, що є значно свіжішими, і які, зрештою, наділені правом розпоряджатися майном, то чи бува не вона претендує на це правонаступництво? Керівник наполягає, що вершити долю пайовиків, які дотепер в натурі не отримали свій майновий пай, повинні усі жителі села. Тож рішуче «настрочила» ще й скаргу в Міністерство юстиції на рішення Державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно Новоушицької селищної ради. Щоб не ставали на заваді їхнім, вільховецьким, законам.
Насправді ж, законодавство у нас єдине для всіх — що у Новій Ушиці, що у Вільхівцях. І якби Володимир Васильович Заставний звернувся в прокуратуру зі скаргою на дії сільського голови Анжели Валеріївни Стецюк, то, мабуть, довелося б тоді більш уважно вчитуватися їй у кожну букву Закону. Та, на жаль, на не-одноразові поїздки й обхід багатьох інстанцій, переживання, каже літній чоловік, витратив чи не останні сили, хоч нічим не порушив закон. Ох, і закрутила його полька з ґудзом на чотири боки...