Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 834

Про невідповідність вітчизняних тарифів українським реаліям «Подільські вісті» писали вже неодноразово. Не має стосунку до нашого газу ціна на німецькому хабі. Ціна українського, польського чи російського вугілля не може прив’язуватися до далекого північного порту за формулою «Роттердам +». Але Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, упевнено грабує населення та виробничників своїми вигаданими кабальними тарифами. Хто ж має вплив на цю комісію? Хто за нею стоїть? Хто відповідає за наше знедолення? Депутати? Уряд? Президент?
У Хмельницькому, на нашому «низовому рівні», відповідь на це болюче питання не матиме відповідної ваги. Але ж іноді до нас заїжджають «високі гості». Коли днями в обласний центр завітав народний депутат Віктор Галасюк, голова комітету Верховної Ради з питань промислової політики та підприємництва, Іван Дунець, який очолює обласний союз промисловців і підприємців, організував зустріч подільських виробничників із гостем у Торгово-промисловій палаті. Звісно, з уст голови профільного комітету вдалося почути чимало цікавого, в тому числі й про тарифи.

Парламент, наголосив Віктор Галасюк, відповідаючи на запитання «ПВ», не має реального впливу на формування тарифів. Формально незалежне НКРЕКП не дослухається до думки ні українців, ні їхніх обранців. А хто має вплив? Президент. Нагадаємо, що голова комісії Дмитро Вовк — вийшов з команди президентської компанії «Рошен», де він працював менеджером. Причому, як не дивно, в самій компанії вважають «нераціональним» призначення свого колишнього працівника на таку високу посаду. Про це йшлося у повідомленні сайту «Рошен» від 16 січня 2015 року, в якому додається, що в компанії «він пропрацював менше двох років і був звільнений у листопаді 2014 року з причини незадовільних результатів своєї діяльності, і не продемонструвавши високої кваліфікації на займаній посаді менеджера». Разом з тим, не знадобившись у цукерковому бізнесі, Дмитро Вовк вже кілька років чавить нас «європейськими тарифами».
Віктор Галасюк, висловив цілком слушну думку: собівартість будь-якої продукції складається, у тому числі, з плати за енергоносії та оплати праці. Якщо у вартість товару заклали «Роттердам +» за електрику, то закладімо й зарплатню, наприклад, «Мюнхен +». Справді, розповів він, у Європі заробітна плата у вартості продукції перевищує тридцять відсотків. У нас — менше десяти! Додамо від себе: а може, зробити тарифи нормальними, такими, що відповідають українським реаліям, а зекономлене справді витратити на зарплату. Нехай не на мюнхенську, хоча б вийти
на рівень «Варшава +».
Натомість підприємства та громадяни наповнюють не свої кишені, а гаманці енергетиків. «Що робить Нафтогаз?», — риторично запитав голова парламентського комітету. Зрозуміло, що «Укртрансгаз» транспортує паливо, «Укргазвидобування» — видобуває. А саме Нафтогаз? Нещодавно оприлюднена на сайті компанії інформація показує фінансовий результат за минулий рік. Наведемо цифру чистого (!) прибутку повністю: 39 мільярдів 330 мільйонів 152 тисячі гривень, що в півтора раза більше, ніж у 2016-му. Уявляєте? Загадкова надбудова в енергетичній галузі отримує десятки мільярдів завдяки штучному тарифу, грабує і нас, і виробничників.
У будь-якому випадку, «тарифи парламент не проб’є, — підкреслив Віктор Галасюк — а приєднатись до мереж, сподіваюсь, зможемо». Про що йдеться? Наразі депутати протискають документ щодо можливості безкоштовного приєднання бізнесу до всіх інженерних мереж. Нині існують, за його словами, «чотирикратні побори». Висока вартість старту для бізнесу та шалена корупція — потужні шлагбауми для розвитку підприємництва в України. Депутат навів приклад дніпровського бізнесмена, який мав намір відкрити титанове виробництво. Інвестиції — 200 мільйонів доларів. Поспілкувався з нашими чиновниками — нуль розуміння; поїхав до Ізраїлю: пільги на податки, безкоштовне підключення, ще й тридцять відсотків інвестицій повернуть. Звісно, що бізнес тікатиме з України.
Ще один напрямок, за яким діє парламентський комітет, має промовисту назву «Купуй українське — плати українцям». Віктор Галасюк розповів, що через тендери держава щороку купує продукції на 400 мільярдів гривень. Причому приблизно третина з цих коштів йде на імпортні товари. В Європі ж ця цифра становить сім відсотків, у Сполучених Штатах — п’ять. Причому США встановили для власних товарів цінову перевагу — дванадцять відсотків. Тобто американський товар виграє на тендері, навіть якщо буде дорожчим на ці відсотки. Парламент має намір розробити такий механізм і для вітчизняної продукції — на рівні одинадцяти відсотків цінової переваги.
Захист українського підприємницького загалу має бути пріоритетом у держави, натомість у нас багато «компрадорів» і «покидьків» у владі, наголосив він. Треба робити не те, що МВФ вимагає, а те, що УСПП, підкреслив депутат. Звісно, світові фінансові інституції зацікавлені не в українському розвитку, а в погашенні кредитів; іноземному бізнесу вигідно не вирощувати собі конкурента на наших теренах, а закуповувати сировину. Скажімо, в розвинених країнах експорт готової продукції становить дві третини, в нас дві третини — це сировина.
От і маємо занепад промисловості, бо влада замість преференцій дотискає тарифами на енергоносії. Високі тарифи — мала зарплата. Мала зарплата — відтік робочої сили за кордон. Немає робітничих рук — нікому працювати в Україні, відновлюючи свою економіку. Й занепад триватиме, доки виробництво не стане пріоритетом, доки тарифи не матимуть обґрунтованого рівня.