Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 1111

Теорія, що українці походять від аріїв, має достатньо прихильників. Щоправда, аргументи адептів цієї версії нашого родоводу здебільшого містично-міфологічні. Однак днями почув неспростовний доказ теорії: українці продовжують тримати корів! Незважаючи на повну збитковість, за твердженням людей, цієї справи, подоляни порають худобу, як і в прадавні часи. Для наших громадян вона, мабуть, є сакральною, як і для інших нащадків аріїв — індійців. Святість корови та необхідність її тримання в господарстві, всупереч усім розмовам про тяжку працю та невигідність її тримання, доводять і цифри. Наразі в господарствах населення є 107 тисяч корів, а падіння кількості за рік становить лише піввідсотка, повідомили в головному управлінні статистики у Хмельницькій області. Уявляєте, понад сто тисяч корів ще є в наших селян! Це вчетверо перевищує поголів’я в агроформуваннях. Інакше як обрядовим характером цієї тварини й важко пояснити, бо скаржаться люди на неї, але ж хочуть мати у хліві. Бо, по-перше, річні надої від домашньої корови у півтора раза менші, ніж у сільгосппідприємствах: чотири тонни проти шести відповідно, за даними статистики. По-друге, купують молоко в селян за значно нижчою ціною, ніж на фермах.

А тепер від міфів до реалій. Як проінформували у віддаленому від траси селі Степанівка, що на Чемеровеччині, заготівля молока в них відбувається по чотири гривні за літр. І жодної альтернативи немає. Мешканка села Лідія Іванівна розповідає, що цілий божий день біля корови змушена поратися, щоби мати склянку молока та ложку сметани. Інше ж — іде на продаж, аби вижити. За оранку, за посів треба платити; зерно, що отримує за пай, йде на годівлю корівки. «Корова з’їла пай», — каже вона. І продовжує: якби держава платила нормальну пенсію, то навіщо людям була б корова з такою тяжкою працею коло неї. Цілий  день працюєш, а залишаєшся у збитках — переконує вона. «Навіщо ж люди їх тримають», — запитую. «Бо дурні», — зі сміхом відповідає; молодь розумніша — не заводить у господарстві велику худобу, лише пенсіонери за звичкою мають корів.

Якщо перевести все на мову цифр, то в Степанівці розповіли, що  півроку мають по 15-16 літрів на день. Тобто за рік у грошах це вийде приблизно десять тисяч, що, зважаючи на великий клопіт, важку працю і затрати на корм, призводить до справжньої збитковості. Але ж є й інші ситуації. Мешканець не віддаленого, а одного з сіл поблизу Хмельницького Микола Васильович розповів, що на рік має шість тисяч літрів молока. Щоправда, відмінусуємо майже тисячу на телятко. Микола Васильович наголошує, що «малому», аби гарно виросло, потрібно щодня давати по десять літрів молока протягом трьох місяців. Отже, нехай п’ять тисяч буде. По чотири гривні — це збитково, переконаний він: порахуйте, сіно, буряк, люцерну, кукурудзу, пшеницю, ячмінь, а ще оранку. «А мастит? — запитує він і відразу відповідає. — Віддай дві тисячі гривень на лікування».
Щоправда, життя поблизу великого міста має беззаперечні переваги для власників худоби. Микола Васильович розповідає, що збуває молоко на ринку або в установах обласного центру: по десять гривень за літр влітку, по п’ятнадцять — взимку, а ще сметану та сир. За таких розцінок матимемо зовсім іншу арифметику: тисяч шістдесят на рік доходу можна отримати. Варто працювати? Дуже клопітна ця справа, переконаний він, бо з коровою — «як на ціпку прив’язаний: три рази подоїти, три рази погодувати». Робочі витрати часу він оцінив у чотири години на добу. «Корову тримати — як десять свиней мати, — підкреслив пан Микола. — Це ж треба силу та здоров’я мати, щоб її порати. Скосити, перегорнути, привезти».
Якщо відсторонитися від сакральності корови для більшості літніх селян, а поглянути виключно з бізнесової точки зору, то утримання худоби має економічний зиск за двох умов. По-перше, надої. Не згадуватимемо корову-рекордсменку Джуліану зі Сполучених Штатів, яка в 2004 році дала за рік 30,8 тисячі літрів молока. Не будемо навіть орієнтуватися на провідні держави з молочарства: Данія, США, Ізраїль (?!), які мають середні надої 8-12 тонн на корову. Відштовхнемося від рівня Миколи Васильовича та вітчизняних агроформувань — шість тонн на рік. Отже, треба мати корову молочної породи й не одну, а мінімум три-чотири, щоб це вважати вже своєю основною роботою. По-друге, що, здається, важче, — знайти стабільний ринок збуту не по чотири, а по десять гривень. Тоді можна вести мову про «брудний» дохід  — сто п’ятдесят — двісті тисяч гривень. Лише за цих двох умов можна говорити про вигідність справи. Та й то не гарантовану, бо сільгосппідприємства за минулий рік скоротили, за даними статистики,  кількість поголів’я на п’ять відсотків до 26,5 тисячі корів. Якби ця справа була вкрай прибутковою, то чому скорочення?
Тому поки віритимемо в ентузіазм старшого покоління, яке не уявляє свого життя без корівки-годувальниці та склянки запашного молока зранку та ввечері. Сподіватимемося, що наша арійська сутність дозволить зберегти поголів’я на теренах краю.