Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 809

За своїм характером і покликанням керівник СТОВ ім. Шевченка Сергій Шаповалов — новатор. У нього оригінальні погляди на все: обробіток грунту, організацію господарства, тваринництво та рентабельність.
Землю тут не орють, а дискують. Така технологія називається міні-тіл.
До того ж, Сергій Васильович завжди відкритий до спілкування. Гріх не завітати до такого чоловіка у гості і не розповісти про його напрацювання.

— Хлібороб чекає жнив, як студент іспиту. Весна була важкою. Кілька місяців без дощу, із затяжними суховіями та різкими перепадами погоди. — З цих слів я і почав розмову, сподіваючись, що Сергій Васильович підтримає мій співчутливий тон, а натомість почув сувору репліку:
— Сьогодні посилатися на примхи природи несерйозно. Урожай має бути за будь-яких обставин. Інакше залишишся ні з чим.
— Як же вам вдалося викрутитися?
— Це довга балачка. Передусім ретельно підбираємо насіння. Сіємо 11 сортів, мається на увазі пшениці.
— Імпортні чи вітчизняні?
— І ті, і ті. Перші дають високий врожай, але гіршої якості. Зерну бракує клейковини.
— А скільки площі маєте до збирання ранніх?
— 570 гектарів. Уже зібрали 50 гектарів ріпаку і 320 пшениці. Ще зберемо 200 гектарів ячменю і все. Залишаться 360 гектарів кукурудзи на зерно та 170 на силос. Ну, і 400 гектарів сої.
— Деякі господарі принципово її не сіють.
— Це тому, що вони з нею баряться. А от пшеницю, навпаки, потрібно сіяти під
1 жовтня. Тоді фаза її розвитку затримується і до неї не чіпляються хвороби та гризуни. Через це вона зимує ліпше, дає кращий результат. Ми її навіть фунгіцидами не обробляємо.
— Невже?
— Чесне слово. Тим паче в таке спекотне літо, як нинішнє.
— Ви ж ризикуєте?
— У сільському господарстві без цього ніяк. Тут або виграв, або програв. Покладаєшся винятково на власну інтуїцію і досвід. Ось тільки ніяк не збагну, чого держава хоче від хліборобів. Нижчої ціни на продукти, чи більших виплат за землю?
— Ви скільки платите за гектар?
— Понад 10 тисяч гривень. Тільки податок з фізичної особи становить 2,5 тисячі. Додайте до цього 3 тисячі єдиного соціального внеску і далі за списком. А ще ж є орендна плата за паї і заробітна плата працівникам.
— Я чув, що на Деражнянщині в аграрному секторі вона перевищує 12 тисяч гривень.
— Реально. В цьому показнику є і наш внесок. Середня зарплата у СТОВ імені Шевченка становить понад 13 тисяч гривень. У нас механізатори і тваринники отримують 15-20 тисяч гривень.
Так ми у бесіді поступово перейшли із рослинництва на тваринництво.
На фермах СТОВ ім. Шевченка я не був давно і тепер не міг надивуватися разючим змінам, що тут сталися. Про все у короткій кореспонденції й не скажеш, тож кілька слів про деякі новації.

Може, це видасться другорядним, але мене, передусім, здивували звуки хижих птахів, які долинали з боку тваринницького комплексу. Складалося враження, що там сваряться між собою зграї коршунів, яструбів і ворон.
Помітивши мою реакцію, Сергій Васильович з посмішкою пояснив: «Це в нас так працює відлякувач шпаків. Аби ті не порпалися біля тварин на оборі. Імітує цілий день голоси хижих птахів».   
Сам вигін швидше нагадує сучасний іподром. По периметру споруджені навіси. Худоба має де від дощу сховатися, а в спекотний день може вибирати де їй затишніше: на сонці чи в затінку.
Друге, що мене вразило: приємний запах на фермі, який ішов від доглянутих корів та їжі. Він лоскотав ніздрі. Ніяких гноїв чи гноївок. Усю органіку скотарі прибирають миттєво. Санітарний стан, можна сказати, близький до ідеального. Таке буває тільки у надзвичайно дбайливих господарів.
Загерметизоване сіно у поліетиленових обгортках виглядає, наче посилки на відділенні «Нової пошти». Сергій Васильович придбав спеціальний пакувальний агрегат, який виконує цю складну операцію
Поряд із традиційними і охайними приміщеннями ферм милують око, схожі на ангари, горизонтальні напівциліндричні модулі, обтягнуті  біло-голубими тришаровими матеріями. Такі можна для картинки знімати із вертольота.  Виявляється, вони не пропускають ультрафіолетові промені. Працюють вентилятори і у приміщеннях свіжо. Там тримають молодняк.
– Такими тентами зазвичай покривають фури. Вони стоять у нас вже 7 років і, гадаю, ще стільки ж витримають, –  пояснює Сергій Васильович, –  Обійшлися у 280 тисяч. Разом із установкою та конструкціями набігло мільйон гривень.  А якби робили за традиційними технологіями, то заплатили би мінімум 3 мільйони.
СТОВ ім Шевченка серед передовиків у області з надоїв. Минулого року їх середній показник складав 7,5 тонни на корову, а нині все йде до результату вищим за 8,5 тонни. Ретельна племінна робота дається взнаки. Корів вибраковують кожні три роки. Господарство давно завершило голштинізацію. Від деяких тварин у господарстві отримують по 40-45 літрів молока в день! За рік набігає майже 10 тонн. Це вже світовий рівень! Молоко відправляють на заводи.
Колись СТОВ ім. Шевченка першим у області налагодив випуск своєї молочної продукції. Була вона досить високої якості, я сам купував її і був дуже обурений, коли дізнався, що це виробнитво «з’їли» адмінстративно-фіскальними методами.
Друга складова успіху у тваринництві – збалансована годівля. Ніяких добавок, як це практикується у європах. Все натуральне. Обов’язковим елементом є шрот.
У кормах головний компонент – кукурудза та люцерна. Не знаю, який урожай вона дасть восени, але в день нашого візиту стояла на полях обабіч дороги двометровою стіною. На кожному стовбурі – по кілька дорідних качанів.
Я був знічений, коли дізнався, що на її підживлення йде мало мінеральних добрив. В основному – органіка, а ще в грунт вносять  багато привізної меленої крейди, бо він на цих теренах кислий.
З огляду на ці технології Сергія Шаповалова можна без перебільшення віднести до розряду видатних грунтознавців.
Саме тому в Копачівці ще двадцять років тому налагодили виробництво шампіньйонів. Гриби тут вирощують і зараз. Хоча і у відокремленому самостійному підприємстві, яким керує Василь Довгань.  
В основі господарювання СТОВ ім. Шевченка лежать ощадливість і точний розрахунок. А ще такий важливий критерій, як рентабельність. Сергій Васильович виробив власну модель, яка є інтелектуальним капіталом не тільки для себе, а й для інших господарів нашої області.
Про внесок Сергія Шаповалова у розвиток соціальної сфери та інфраструктури села можна розповісти окремо. Утримання школи, ФАПу, Будинку культури, створення музею Копачівки. Село, що має власну історію, буде жити, так, як дерево, яке має власне коріння. Однак, найбільшою гордістю, безумовно, є дороги. Вони в чудовому стані і на подив прокладені та утримуються коштом господарства.
Як на мене, подолянина та журналіста, роль і досвід Сергія Шаповалова ще належним чином не оцінені на Хмельниччині і в Україні. А шкода. Можливо, ми і нащадки пишалися би нашим земляком, так як в інших областях Володимиром Плютинським і Федором Моргуном. Бо він, без перебільшення, оригінальна і масштабна особистість. А його досвід і «ноу хау» прогресивні та унікальні.