Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 558

Трапилася мені нещодавно на очі ваша газета від 5 липня цього року, де надруковано матеріал «Корова з’їла пай». Зачепив він мене за живе. Бо це і моє життя.

 Так от, моя корова навіть паю з’їсти не може. Бо паю в нас нема. Так склалося. Зате корови в мене дві. І ще бичок підростає. Добре, що нині літо, то хоч затемна вставати не треба, бо сонце піднімається раніше за мене. Однак, все одно, так хочеться у ліжку поніжитися, солодкі сни додивитися. Але мушу вставати з ліжка: у хліві вже всі тварини мене чекають - кожна хоче їсти. А ще ми тримаємо троє поросят, два десятки курей, десяток качок, кролів (скільки точно, не знаю, бо кролиця лиш кілька днів тому окотилася). Ну, думаю, псів і котів можна не рахувати. Але їх постійно по дво-троє на обійсті є. Ні, треба рахувати, адже це якраз ті, хто активно споживає молоко наших Зірки й Тірольки. Як сміється Сергій, мій чоловік, не хоче в нас ніхто молоко приймати, то хоч коти й собаки наче у раю живуть, молоком ласуючи...
 А якщо чесно, то мені зовсім не смішно. До плачу ближче. Бо справді, уже років шість нікому не потрібне молоко від наших корів. Ніхто із заготівельників у наше село не приїжджає. Спочатку всі ми були розгублені, ніби й запанікували. Як же це жити? Що з молоком робити? Де гроші на прожиття брати?..
 От тоді наша сім’я продала одну корову (тримали до того аж три). Хто міг, на базар до райцентру возив. І досхочу їли сметану, сир, кисляк пили. Як не купує ніхто, то хоч самі наїмося, — жартували. Але ж українці — народ кмітливий, то й почалася у нас мода на сепаратори. Купили й ми собі (тепер всі, хто тримає корову, має сепаратор). Гроші, звичайно, чималі віддали — 3 тисячі. Зате відразу відпала проблема реалізації молока — почали переганяти на сепараторі молоко на сметану. І, якщо молоко уже за півдня скисало, то сметана могла і день, і два свого покупця чекати. Знову ж таки, возили на базар.
 Попробувала і я того бізнесу. Особливого зиску, скажу вам, не було. Точніше, він міг би бути більшим. Бо квитки на автобус із села до райцентру й назад коштують п’ятдесят гривень. А автобус наш приходить у місто пізненько, майже о восьмій годині ранку, тому торги вже не ті. Єдине, що залишається, спродати сметану тим, хто скуповує її гуртом. Але бере півлітрову баночку по 25-28 гривень. А потім продає по 38-40 гривень. Бачите різницю, так? Ні молока свіжого, ні сиру, звісно, ці гуртові покупці у нас не беруть. Тому навіть за дві трилітрові банки сметани можна виручити 336 гривень. Відніміть витрати на дорогу. Відніміть ще 35 гривень, які треба заплатити за місце на базарі. А якщо ще порахувати, скільки витрачається на утримання корови! Навіть без урахування нашої важкої, практично цілодобової праці. Хіба вигідно?
 Дивіться самі. Паю у нас, як я казала, нема. Треба купити зерна. Ми якраз недавно купили — по півтонни ячменю й пшениці, заплатили 4,5 тисячі гривень. Торік купували солому, 100 тюків, по 11 гривень за один — ще 1100 гривень. Щороку засіваємо 35 сотих кукурудзою. В’яжемо на корм худобі по 200 снопів кукурудзиння. А ще сіємо щороку 60 соток люцерни. Самі косимо, сушимо, перегортаємо, збираємо, виносимо на горище. Знаєте, яка це важка праця?! Поки перевернеш те сіно, згориш на сонці, поки збереш його і нагромадиш на воза, і в очі, і поза шию вістяки позалазять... Після того нічого не хочеться, лиш помитися і впасти на ліжко. Тільки б митися якби ще по-людськи, а в не в тій мисці, яка за роки так набридла...
 Так от, у які гроші можна оцінити нашу працю? Чи окуповується вона хоч на п’ятдесят відсотків? Хто це рахував? А хто, власне, буде рахувати? Кому цікаві наші проблеми? Ото товчешся, виживаєш, як можеш. Ще й на кожному кроці тобі тицяють тим, що господарство тримаєш, то, мовляв, багатшого за тебе нема: мало не молочні ріки течуть на твоє-
му обійсті. То й від держави чого ще тобі можна хотіти? Дякуй Богові, що держава-мати ще не обклала податком твою корову, і кожне відро надоєного молока, і кожен грам відігрітого сиру... Бо її тільки це й може цікавити. А не те, приміром, що ніхто у нас, селян, молоко не хоче приймати. І наша важка праця фактично знецінюється, бо нікому не потрібна.Повернуся до базару. Я знайшла хороший варіант, і тепер не витрачаюся на дорогу, не мучуся в автобусах, не переживаю, що моя робота мене вдома чекає, поки я на торгах. У райцентрі моя двоюрідна сестра живе. Вона ніде не працює. Тож радо погодилася на мою пропозицію: продавати на базарі мої молочні продукти. Тож ранком я передаю їй автобусом сумку зі сметаною, сиром, молоком (обов’язково кладу для неї баночку зі сметаною і пакет з сиром). От вона й торгує, не поспішаючи. Як правило, продає все. Нині, влітку, маю за тиждень виручки 500-600 гривень (від однієї корови тепер надоюю щодня по 8-9 літрів молока, а після отелу корова давала по 13-14 літрів). За місяць — в середньому 2 тисячі. Мало? Звичайно, мало. Але в моїй ситуації, виходить, і за це треба дякувати. Хоча, я б не тримала корову лише заради того, щоб торгувати молоком і сметаною. Просто, в нашій сім’ї усі, як кажуть, «молочні». Любимо кашу на молоці, сир зі сметаною. Діти, дві мої донечки, люблять пити свіже молоко. Отож, заради цього й тримаємо корову. Хоча, стверджую, це дуже невигідно. Бо наша праця не окуповується зовсім! Нема більш невдячної праці, кажу вам. Чуєте?
 І я, між іншим, зовсім не пенсіонерка, як це писалося у тому матеріалі, що корови, мовляв, тримає тепер старше покоління. Мені лишень 40 років! Я теж хочу жити в достатку, і щоб діти мої мали все, що треба. І щоб світ побачили. І щоб жили краще, ніж ми. Для цього, власне, ми так тяжко й гаруємо. Вони, мої дітки, нам у всьому допомагають. Старшенька, п’ятнадцятирічна Настуня, уже й доїти навчилася. І менша, дванадцятирічна Іринка, теж завзято береться. Бачу, що їй вдається, корова її слухає. Але ж не бажаю я їм своєї долі, не бажаю! Хочу, щоб жили спокійно і не працювали так важко, як ми, їхні батьки. Чоловік, до речі, мусить по заробітках їздити, бо де в селі можна хоч якусь роботу знайти?
 Між іншим, якщо раніше, шість років тому, у нашій сільській череді було 56 корів, то нині — 34. Ось і все. Що можна додати? Тільки те, що, коли виростуть мої діти, і роз’їдуться по світах, ми теж навряд чи будемо корову тримати. Продамо. А для молочної каші купимо в сусідів три літра молока раз у тиждень. Якщо, звісно, у сусіда та корова ще буде...