Засоби масової інформації та саме життя пітверджують той факт, що в Україні надто слабо розвивається економіка і нелегко живеться людям. А ще у нас домінує правовий нігілізм. На усіх рівнях часто ігноруються закони. А там, де взагалі відсутня належна нормативна база, не створюються умови для їх виконання, не дбають про фінансування.

 Так сталося із молоком, яке виробляється у сільських подвір’ях. Чиновники, наслідуючи європейські стандарти на кшталт приказки «Коваль коня кує, а жаба собі ногу наставляє», підсунули законопроект, а парламентарі ухвалили закон, яким визначено, що другосортне молоко від дядькової і тітчиної корови не буде прийматися на переробку.
Залишилося відкритим питання — як бути із сировиною для заводів і як здійснювати продовольче забезпечення населення молочною продукцією? Не кажучи, що корова на селі, то передусім годувальниця, а реалізація молока — то чи не єдине джерело поліпшення фінансового стану сільчан.
Правда, нардепи схаменулися і продовжили запровадження норми закону лише з 2020 року. Прем’єр-міністр Володимир Гройсман як стратегічний хід, запропонував розбудовувати молочно-товарні комплекси і на промисловій основі підвищувати якість сировини. Рішення правильне, але то — завтрашній день і кошти на ці цілі мабуть одержать лише окремі агрохолдинги.
 Недавно по столичній радіостанції «Колос» прозвучала гарна пропозиція з подачі асоціації тваринників обладнати в кожному селі один або два доїльні пункти з молокопроводом, охолоджуючою та фільтрувальною технікою. Це добре, але дороговартісно, бо такий пункт обійдеться понад 200 тисяч гривень. І знову виникне проблема з фінансуванням. Підказують, що шлях до її розв’язання лежить через держбюджет та інвестиційні гранти.
 У селі В’язовець, що на Білогірщині, не дають згинути корові-годувальниці селян і містян, бо на трьох пасовищах їх випасається понад три сотні, і у сусідньому Ставку ще — 50.
 Дізнавшись про таку звістку, добрий господарник, власник трьох корів, постійний читач «Подільських вістей» — Олексій Бець — схвально відгукнувся. Бо торік за допомогою обласного бюджету придбав міні-доїлку, і дружина Людмила не нарадується такій підмозі. На території сільської ради у власників корів їх налічується вже понад три десятки, — мовить сільський голова Володимир Єрьомін.
Посилаючись на сезонність, Кременецький молокозавод нині платить лише по 3 гривні 50 копійок за 1 літр молока, а Старокостянтинівський — ще й досі не розрахувався за березень місяць.
 Олексій Миколайович, як розсудливий і працьовитий хазяїн, пропонує, щоб молоко одержане технічним способом не знеосіблювати, збираючи підводою, а звозити за графіком автомобілем з охолоджувачем. Щоб за час «бактерицидної фази», яка діє 2 години після доїння, не дати розвиватися бактеріям. Тобто кількість їх та соматичних клітин дозволили молоко віднести, хоч не до «екстракласу», та разом з іншими показниками — гарантовано до вищого або першого ґатунку.
«Звичайно, це можна досягти об’єднавшись у кооператив», — твердить куратор галузі тваринництва управління агропромислового розвитку райдержадміністрації Іван Поварчук. Пункт у майбутньому варто розміщати відповідно до сформованої череди, щоб діяв не сезонно, а цілорічно.
 Нині у районі у сільському секторі налічується більше 6 тисяч корів, а виробництво молока селян складає близько 60 вісотків від усього обсягу. Плідно працює молочний кооператив «Перспектива плюс» села Сивки, очолюваний Анатолієм Лободою. Щоденно тут заготовляють у п’яти селах по 2 тонни доброякісного молока.
 Понад 60 особистих сільських господарств у районі зараз утримують п’ять і більше корів. Керівники району і на місцях з розумінням взялися до створення сімейних ферм. Їм дієву допомогу надають фахівці компанії «Укрмілкінвест» із сусідньої Рівненщини. Сподіваюся, що з таким підходом буде толк і зиск.