Хмельниччина є рекордсменом України з урожайності пшениці. Вона у нас становить 62 центнера з гектара. Але маємо на наших теренах господарство, яке добилося взагалі феноменального показника — 120 центнерів з гектара! І то де? На Поліссі. В зоні підвищеної вологості, ризикованого землеробства, пісків і супісків. На Ізяславщині. Неймовірно, фантастично!
Як стати хліборобом
На розмову із головою фермерського господарства «Агро-Інвест» Петром Павлюком я чекав три місяці. Інтриги додавав той факт, що Петро Миколайович є палким шанувальником «Подільських вістей». Передплатив для своїх співробітників 50 примірників нашої газети. Якою ж то треба бути мудрою людиною, щоб дбати у наш прагматичний час не тільки про вигоду, але і кругозір та смислове наповнення своїх працівників? Гасло «Не хлібом єдиним» поставало в усій своїй красі і величі!
Петро Павлюк явився у світ на нашій святій землі, а не принесений з інших планет і не виплеканий на позичені гранти вундеркінд. Народився у селі Ліщани. За духом і першою освітою — спортсмен, а за покликанням і другим вишем — аграрій. Можливо хтось би розділив їх на складові, а Петро Миколайович уміло суміщає.
— Наше господарство, мабуть, єдине в області, яке має у своєму складі спортивного інструктора, — каже він.
Сам Петро Миколайович теж у минулому спортсмен. Обрав для себе чи не найскладніший вид — метання списа. Був чемпіоном області. Його найкращий результат 65 метрів. Однак, успішно закінчивши фізкультурний факультет Кам’янець-Подільського університету імені Івана Огієнка, і маючи непогані перспективи на майбутнє, він несподівано для себе обрав інший напрямок діяльності – аграрний. Мабуть, щось передалося від батька, який працював агрономом та заступником голови колгоспу.
За стартовий майданчик у 2005 році обрав господарство у рідному селі Ліщани. Там урожайність та рентабельність виробництва були нікудишніми. Деякі площі взагалі не оброблялися, селяни не отримували виплат за паї. Власники господарства нагромадили майже 2 мільйони гривень боргів. Гадаю, розгрібати такі авгієві стайні не відважився би навіть міфічний Геракл.
Петро Миколайович попри свою скромність людина дуже енергійна і харизматична. Його усюди люблять і поважають. Тому земляки із Даньковець, Бейзимів, Шевченка, Чіпців, Топірчиків, ну і само собою, Ліщан, звернулися за порятунком саме до нього. І не прогадали.
– У кращі часи на землях, які орендуємо, збирали 3 тисячі тонн збіжжя. А ми прагнемо досягти 20 тисяч тонн, – ділиться перспективами Петро Миколайович.
– А які максимальні показники по культурах?
– Соя дала – 42 центнери з гектара, ячмінь пивоварний – 79 центнерів, кукурудза – 127 центнерів з гектара.
– За рахунок чого добиваєтеся таких феноменальних результатів?
– Технології, насіння, захист.
– У вас просто-таки кузня рекордів.
– Самі по собі вони мене не цікавлять. Якщо захочемо, зможемо одержувати і по 140-160 центнерів пшениці з гектара. Але чи буде це економічно вигідно? Моя мета інша: планово збирати високі врожаї, мати високорентабельне господарство і водночас не спустошувати землю.
Професійні секрети
– Яким чином цього досягаєте? Даруйте за відвертість, може сиплете багато хімії?
– Навпаки, користуємося нею дуже ощадливо і цілеспрямовано. Бо вона дорога і негативно впливає на собівартість. Саме для цього придбали самохідний оприскувач «Харді». Систему живлення розробляємо з урахуванням фаз розвитку рослин та їхніх потреб у мікроелементах.
Наше кредо: внесення добрив має дати результат. У рослини теж є свій внутрішній алгоритм розвитку, його необхідно враховувати.
Або ще нюанс: якщо ти запорпав насіння у землю на 5 сантиметрів, то отримаєш один повноцінний колос і один недорід. Другий, зрештою, не дозріє і тільки заважатиме збиранню.
Є в нас напрацювання і по кукурудзі. Сіємо в основному посухостійкі сорти. Вони мають одну суттєву особливість конструкції. Їх листя орієнтоване таким чином, що вся волога, яка потрапляє на нього, потім стікає під корінь.
Окремо питання техніки. Для новітніх технологій потрібна сучасна.
Джерсейська порода і сушарка з Бразилії
– А ще паралельно розвиваємо тваринництво, – ділиться планами Петро Миколайович. – Ферма у нас хоч і невелика, але цікава.
– Чим?
– Буквально за кілька років створили власне стадо. Поки-що 300 дійних корів. Проте наші надої уже становлять 6 тисяч літрів на корову і продовжують зростати. Хочемо зробити ще одну ферму з джерсейської породи.
– Який сенс займатися інноваціями?
– Щоб працювати у агробізнесі, треба йти в ногу із часом. Озиратися назад чи намагатися утримати ситуацію – означає безнадійно відстати. Для моєї совісті також важливо, що тваринництво дає багато робочих місць і органіку на поля. Нарощувати продуктивність ріллі – моя принципова позиція як господаря і патріота.
Усе, що залишається після жнив, повертаємо у землю. Додаємо до соломи і стерні спеціальні бактерії, які потім розкладають їх на біомасу.
– У багатьох господарств є проблема де висушити зерно.
– Ми теж пережили цю скруту. Зрозуміли, що на газ розраховувати не варто. Він постійно і непередбачувано дорожчає. Тепер придбали сушарку з Бразилії. Вона працює на дровах і здатна за добу підготовити до належної кондиції майже 500 тонн кукурудзи або 2000 тонн пшениці.
Офіс, як музей
На стінах кабінетів у офісі ФГ «Агро-Інвест» – десятки грамот і дипломів. Я задумався над тим, щоб це означало. І зрозумів, що мова йде не про хизування, а про намагання бути відкритим. Відзнаки на найрізноманітніші теми. «За вагомий внесок у зміцнення та розвиток освітянської галузі району», «Щиро дякуємо за надану підтримку, яка є важливою та актуальною для усього особового складу нашої військової частини», «За активну громадянську позицію, благодійну допомогу у проведенні капітального ремонту вулиці», «За плідну співпрацю, високий професіоналізм та бездоганну репутацію господаря»…
Є і подяка від голови олімпійського комітету за підписом легендарного Сергія Бубки, а також диплом «Аграрний Олімп». Цікавлюся у Петра Павлюка що це за нагорода.
– Вона особливо дорога, бо від колег із Всеукраїнської аграрної ради, – пояснює Петро Миколайович, – Її вручили нам не тільки за здобутки, а й за активну позицію у відстоюванні інтересів виробників. Дрібним і середнім господарствам важко конкурувати із агрохолдингами, які по-іншому дивляться на агровиробництво, інакше ставляться до землі. Мені, наприклад, важко уявити, як орендар сотень тисяч і навіть мільйона гектарів може знати, що і де у нього росте, яких там сівозмін дотримуються, у якому стані перебуває довірена йому рілля. Як на мене, то майбутнє аграрної галузі і України все-таки за малими і середніми господарями.
Справа честі
Соціальна сфера – предмет сердечної турботи і честі Петра Павлюка. Адже ця проблематика стосується його пайовиків і земляків. З багатьма із них він ріс, ходив до школи, займався спортом.
– Щороку виділяємо на ці потреби майже 400 тисяч гривень, – розповідає Петро Миколайович, – плюс підтримуємо школу в Ліщанах, де колись вчився. Усіх дітей від молодших до старших класів харчуємо за рахунок нашого господарства.
– А багато учнів у школі?
– Майже 80. Щороку виплачуємо стипендії відмінникам у розмірі 1000 гривень. Робимо це, аби діти усвідомлювали, що навчання теж праця. Відремонтували шкільний спортзал. Витратили на це 200 тисяч гривень. Постійно закуповуємо інвентар, форми, сітки, м’ячі. Проводимо у себе районні турніри. Забезпечуємо поїздки наших спортсменів на районні змагання транспортом. Ви собі не уявляєте які це шалені витрати!
– Як називається ваша футбольна команда?
– Так, як і наше господарство, – «Агро-Інвест».
Що стосується іншого, – дороги повисипали жорствою, робимо водогони в кожну хату. Ну і, звісно, регулярно платимо за паї.
На дивані у кабінеті помічаю гітару. Виявляється Петро Миколайович співає під її акомпанемент пісні. Грати, як і керувати агровиробництвом, навчився сам.
– Кожна людина мусить мати якесь хобі. Без нього вона не може самореалізуватися як особистість. Що таке відпочинок? Зміна виду заняття.
На наше прохання Петро Павлюк взяв у руки інструмент і виконав свою улюблену пісню на слова Віктора Баранова «Звернення до українців!» У ній є такі промовисті слова:
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці –
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
коли ми, українці, забули, що ми українці?
Українці мої, дай вам, Боже, і щастя і сил,
можна жити й хохлом і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,
як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна.
Мені подобаються українські господарі. Вчені підрахували, що на підготовку академіка потрібно двадцять років, на виховання генерала – три десятиліття. А для того, аби виростити справжнього аграрія – три покоління.
Впродовж багатьох років я шукаю збірний образ. Здається, мій пошук близький до успіху. І то завдяки такій особистості, як Петро Павлюк.
Gismeteo 
