У шкільні роки чекалося, коли ж той дзвінок з уроку, коли канікули. Коли врешті-решт той «останній дзвінок». Це вже нині, через багато років, з ностальгією та щемом згадуються роки, проведені за шкільною партою чи студентською лавою. На жаль, повернутися до них вже, мабуть, не доведеться, а от нинішній молоді та прийдешнім поколінням… Їм, імовірно, доведеться навчатися до самої пенсії, працювати та навчатися, навчатися та працювати паралельно. Бо стрімкий розвиток технологій вмить робить здобуті знання застарілими. Аби виробництво жило, виживало, розвивалося в надконкурентному середовищі технологічної доби необхідне постійне навчання персоналу. Про це розповіла завкафедрою міжнародних економічних відносин Донецького національного університету імені Василя Стуса Тетяна Орєхова, виступаючи на черговому розширеному засіданні правління Союзу промисловців і підприємців Хмельницької області, що відбулося в Кам’янець-Подільському районі.
Пам’ятаєте, як колись поважно звучали назви — Київський університет? Львівський? Харківський? Нині ж, куди пальцем не тицьни — в новоспечений університет потрапиш. Колись академічна, тобто здебільшого університетська, освіта була в пошані. Практична — пасла задніх. Як розповіла Тетяна Орєхова, піку досягнуто в 1980 році, коли приблизно вісімдесят відсотків студентів здобували саме академічні знання. Але часи змінилися — потрібний геть інший рівень підготовки. «Академіки» втрачають попит на ринку праці, потрібні «практики». За її словами, вже зовсім скоро, за якихось дванадцять років — в 2030-му, на звичну класичну освіту припадатиме лише… п’ять відсотків студіюючої молоді. Всі інші набуватимуть конкретні знання, безпосередньо пов’язані з виробничою та іншою професійною діяльністю. Принаймні в світі саме такі прогнози щодо долі вищої школи.
Тетяна Орєхова наголосила, що згідно з аналізом ситуації та розвитком людства, сорок(!) відсотків робочого часу припадатиме на навчання. Майбутнім фахівцям доведеться безперервно навчатися та перенавчатися, аби йти в ногу із часом. Більше того, незабаром половина нинішніх професій банально застаріють і не користуватимуться попитом у роботодавців. Уявляєте, скільки люду має отримати додаткові знання? Чому все більшого поширення набувають різноманітні тренінги-семінари? Треба постійно підвищувати свій фаховий рівень. Пригадуєте, як казала Аліса? «Потрібно бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти хоча б удвічі швидше!» Льюїс Керролл ще 150 років тому в своїх книжках «Аліса в Країні чудес» і «Аліса в Задзеркаллі», мабуть, передбачив майбутній метушливий час, коли лише постійне освоєння нового дасть змогу не відстати від стрімкого світу, а хоча б залишитися на належному місті.
Тому Тетяна Орєхова пропонує активізувати співпрацю науки та бізнесу, бо тільки за таких умов наша економіка та підприємництво розвиватимуться. Зі свого боку, голова спілки промисловців і підприємців Кам’янця-Подільського Леонід Дьяконов запропонував також об’єднувати окремі технологічні процеси. Наприклад, енергоємні, скажімо, гальванічні. Крім того, в містах могли б створювати спільні відділи матеріально-технічного забезпечення, лабораторії. Те саме стосується бухгалтерії. Справді, дублюючі процеси на окремих виробництвах заради економії можна було оптимізувати, а гроші, що вивільняться, спрямувати, до прикладу, на збільшення зарплатні. Бо питання матеріальної винагороди в умовах шаленої конкуренції на ринку праці з боку поляків неодноразово порушувалося на зустрічі.
Голова об’єднання організацій роботодавців Хмельницької області Іван Дунець наголосив, що в країні немає державної політики утримання кадрів; молодь тікає на заробітки. Хто працюватиме в Україні та створюватиме ВВП держави? Як йшлося на засіданні навіть профільний міністр Андрій Рева не знає, де поділися вісім мільйонів українців. Для Поділля цифра «втраченого», тобто не облікованого ніде, робочого люду перевищує триста тисяч. Начальник управління Держпраці у Хмельницький області Олексій Глушаков порівняв нашу область із Полтавською. Так, Полтавська на 150 тисяч населення більша, але там офіційно працюють, зареєстровані, сплачують податки та єдиний соцвнесок 450 тисяч робітників, а в нас лише 250 тисяч. Наша область, маючи населення майже 1,3 мільйона, показує офіційну зайнятість — кожен п’ятий. На Полтавщині ж, як не важко порахувати, — майже кожен третій! «Тінізація» та масовий виїзд, що пов’язано із низькою зарплатнею в області. Нагадаємо, що за цим показником область вже відкотилася на 19 місце серед регіонів України. Падати ще є куди, але чи не соромно?
Тому повернімося до пропозиції Леоніда Дьяконова щодо об’єднання структурних підрозділів і оптимізації витрат, що дозволило б вивільнити певні кошти та спрямувати їх на ту ж зарплатню. Склалося враження, що особливого ажіотажу в частини керівників виробництв це не викликало. Справді ж, кожен директор чи власник — хан і володар у своєму маленькому улусі — на заводі. Хіба він хоче віддати «частину суверенітету» в спільний кошик, створивши, до прикладу, об’єднану лабораторію чи бухгалтерію? Це як Європейський Союз, якому країни-члени делегують дещицю своїх владних повноважень. І зверніть увагу, про втрату суверенітету горлають найбільш слабкі та маргінальні члени ЄС. Чомусь Німеччина-Франція-Італія (окрім правих націоналістів) і мови не ведуть про втрату повноважень, а «єврослабаки» репетують найбільше…
Звісно, не нам радити виробничникам, як вести бізнес. Але, якщо пропозицію висуває шанована людина — очільник Кам’янець-Подільського осередку промисловців, то може й варто дослухатися. Бо ганебна історія про найнижчі зарплати (5870 гривень у першому кварталі, за даними головного управління статистики у Хмельницькій області) серед міст обласного підпорядкування в місті над Смотричем так і триватиме. Так і писатимемо, що в колишній столиці області безжально експлуатують трудовий люд, виплачуючи мізерну винагороду.
Gismeteo 
