І знову крик душі — черговий лист від селян Кривовільки Тефіпольського району. Знову люди розповідають про свою біду, якій ніхто не може зарадити. Чотири місяці вони кидаються в усі усюди, аби добитися справедливості й повернути важкою працею зароблені гроші. Та річ у тім, що «Перший Національний кооператив» пошив селян у дурні, не розрахувавшись за молоко. Борг за два місяці і 17 днів для кожної людини різний: для когось — це десять тисяч гривень, для декого — сягає навіть за тридцять тисяч.

 Жителі Кривовільки звернулися до Національної поліціії Теофіпольського району, і було відкрите кримінальне впровадження за цим фактом. Та на цьому і стало, віз і нині там. Куди тільки не зверталися селяни з надією про допомогу. Від народного депутата Андрія Шиньковича, кажуть, жодної відповіді на своє звернення не отримали. Департамент агропромислового розвитку облдержадміністрації відписався, що відповідно до статті 6 Господарського кодексу України, органам державної влади та місцевого самоврядування заборонено втручатися у господарські відносини. Виходить, зауважують автори листа, що закон захищає Андрія Гордійчука, керівника «Першого Національного кооперативу», і дає йому можливість залишатися безкарним після махінацій із заготівлею молока, а тих, хто хоче повернути свої кровні кошти, залишає наодинці з їхніми проблемами.
Керівництво області, головного управління Національної поліції Хмельниччини, депутати обласної ради, які вже посвячені у суть цієї проблеми, обурюються, що у цьому замішана відома в області людина, депутат обласної ради, проте далі слів справа не зрушується.
 Скаржники розповідають і про те, що не так давно у телепрограмі «Корупції стоп!» йшлося про те, як живуть слуги народу, зокрема і депутат обласної ради Андрій Гордійчук. Його відповідь на цю телепрограму не забарилася. Дуже оперативно був надрукований вісник кооперативу, газету роздавали і в районних центрах, і в селах. З її змісту виходить, що селяни повинні поспівчувати, зрозуміти, простити і А. Гордійчука, і всю команду «Першого Національного кооперативу». Мовляв, вони також постраждали, бо Старокостянтинівський молочний завод з ними не розрахувався. Були й заклики, щоб люди йшли під стіни заводу, вимагали свого. «Та чи не плутаєте ви, пане Гордійчук, грішне з праведним? — звертаються в листі до свого кривдника автори. — Ми ж не з заводом договор укладали, не йому молоко віддавали. Кооператив — це один мішок з грошима, завод — другий мішок, а ми поміж вами — «биті» і безгрошівні. У газеті, яку роздавали по селі, обливають один одного брудом, порпаються в чужій «білизні». Аж гидко. Ви б краще оті величезні кошти, що витрачаєте на поліграфію, папір, та й кинули на розрахунки з людьми, бодай потрохи почали віддавати», — зауважують селяни.
  Обдурені й ображені таким ставленням люди дають й інші рекомендації, як можна з ними розрахуватися:
«...Продайте в с. Городище свій маєток, пане Гордійчук, і вам вистачить, щоб зі всією Хмельниччиною розрахуватися. Обмежте свої апетити і не витрачайте на обіди у київських ресторанах по вісім тисяч гривень. Пересядьте на більш дешевий транспорт, а не такий, за який все село можна купити. У голові не вкладається, як можна було розтринькати 23 мільйони і знищити кооператив, за який так агітували селян, пророкували йому велике майбутнє. Що робити нам далі, чи є у цьому світі люди, владні органи, які справді співпереживають, думають про нас і можуть допомогти?»
Допоки це пекуче питання залишається риторичним. Услід йому з’являється й наступне: «Невже й справді не знайдеться управи на розперезаних у своїх злих намірах і, бачимо наразі, безкарних перед законом, людей? Невже правда, якої добиваються обдурені селяни, знищена остаточно?»