Я ніколи не любила перше вересня. Хоча б тому, що починалася осінь і доводилося прощатися з теплим і безтурботним літом. І тому, що треба було йти до школи, носити важкі ранці, робити безкінечні уроки, писати контрольні. Не дуже люблю його й нині, бо літо  так само в цю пору закінчується, й, окрім того, тепер до школи ідуть мої діти. Але саме цього року я незлюбила перше вересня ще більше. Бо саме з цього числа у нашому Хмельницькому подорожчав проїзд у міському транспорті.

Я користуюся маршруткою (тролейбуси у наш мікрорайон не курсують), тож мені тепер щоразу треба віддавати «п’ятірку». Якби ж то лише мені, нас у сім’ї четверо: ми з чоловіком і двоє доньок-школярок (шостий і восьмий клас), тож байка, що, мовляв, їм ще семи років немає, в нашій ситуації не спрацьовує.
 От і сіла я першого вересня, у День знань, арифметикою займатися. Якщо раніше ми за день на проїзд витрачали 32 гривні із сімейного бюджету, то тепер, правильно, усі 40. Це за умови, якщо протягом дня не доводиться кудись іще їхати (і в мене, і в чоловіка робота така, що часом керівник посилає з різними дорученнями). Отже, 40 гривень. Множимо їх на 20 робочих днів і маємо  800! А ще у суботу діти ходять на плавання, та й нам треба на базар чи до магазину вибратися, ось і додавай сміло ще 200 гривень — не помилишся! Тож і виходить кругленька сума — аж ціла тисяча.
 Так от, щодня додатково тепер витрачаємо 8 гривень. Якщо хтось скаже, що це мізер, я... промовчу, аби не образити когось своїм обуренням. Це, на хвилиночку, майже буханка хліба. Чи кіло ячмінної крупи. Чи кіло помідорів. Чи півкіло цукру... А якщо скласти докупи за місяць, то аж два кілограми м’яса набереться! Словом, лише подорожчання проїзду нам у добру копієчку вилл’ється.
 А про інші ціни вже й казати нічого не хочеться — все сказано й передумано. Уже, як кажуть, слів нема — одні букви залишилися. Хліб теж тихенько подорожчав місяць тому: де на 75 копійок, де на 50. Ціна на м’ясо щоразу повзе догори. Вирізка тепер недоступна. Я не можу віддавати за неї щоразу по 150-160 гривень за кілограм, тому й мушу реберця брати, таким чином 30 чи 40 гривень економії... Втім, що там розписувати, кожна господиня усе це відчуває на сімейному гаманці. І добре знає, що то важить кожна копійка.
 Я не буду описувати, скільки грошей довелося витратити на те, аби підготувати дітей до школи. Так само, не буду казати про те, скільки грошей треба щодня давати їм із собою на обіди. Повторюю, усі батьки це знають.
 Я просто думаю: як нам виживати? У мене зарплата — 6000 гривень (я працюю офіційно). У чоловіка — 7500, але він — «тіньовик». Додати доходи, то ніби й непогано виходить — 13,5 тисячі. Але їх треба відразу поділити на 4, і стає ясно, який рівень життя ми можемо собі дозволити. Хоча неправильно, бо треба відняти спочатку витрати на житлово-комунальні послуги, тоді взагалі по якихось дві тисячі з хвостиком виходить. Субсидію, самі розумієте, оформити не можемо, бо ж чоловік у «тіні» працює.
 Ось і б’ємося, мов риба об лід. І так не хочемо, щоб чоловік на заробітки за кордон їхав, так опираємося! Бо ж що тоді буде з нашою сім’єю, як дітям татка довго не бачити? Але, як не опирайся, бачу, що таки випхають з рідної держави на чужину. Адже тут за ці зарплати не проживеш, о ні...
 А далі — гірше. Он перше жовтня незабаром настане. І його, відчуваю, так само тепер не любитиму, як перше вересня. Бо, вже всі чули, саме з першого жовтня повинен подорожчати газ. Ясно, що кубометр подорожчає не на п’ять копійок. Думаю, що якраз на п’ять гривень, щоб було так само кругленько, як з проїздом. Батьки мої, що живуть у райцентрі, чекають цього з жахом. З ними мешкає ще мій молодший брат, який теж працює нелегально. То теж — ніякої субсидії! А хата має 140 квадратних метрів (стягувалися, будували для дітей). Як тепер її опалювати? Я маму заспокоюю, як можу. Кажу: цінуйте останні теплі дні, ловіть сонце усюди, грійтеся!..
 Щодо цін, то я уже заплуталася, бо вони на все помаленьку-потихеньку ростуть. Коли ми у перший день навчання захотіли з доньками з’їсти по тістечку і випити кави чи соку, були вкотре «приємно» вражені: всі тістечка подорожчали рівно на гривню. І за наші улюблені, які раніше коштували по 8 гривень, ми заплатили по 9 за кожне. І склянка кави теж подорожчала — на 75 копійок. Так-так, звісно, знаю, що порадите: печіть вдома пиріжки і їжте з компотом, вже дешевше буде. Звичайно. ви праві. Але я — розумієте! — хочу, щоб ми могли собі дозволити хоч таку розкіш. Чому б і ні? Хіба ми не хочемо жити краще?..
 Втім, що це я про сумне? Навіть тут є свої плюси. Перший: добре, що свято школи було аж третього вересня. За два дні зекономили на проїзді аж 80 гривень!
Друге: мені неймовірно пощастило, бо я працюю до шостої вечора, тож добиратимуся додому ще за 5 гривень (тим, хто працює до восьмої, співчуваю — їм треба платити уже 6). І, нарешті, третій плюс: заходячи в маршрутку і даючи водію п’ятірку, не треба, як раніше, чекати решту  у вигляді якоїсь нещасної гривні. Це ж зайві клопоти, правда?
 Отож, навіть у цій глибокій, скажімо так, прірві є промінці світла. А як же без них?..