Три відсотки зростання ВВП, закладені до бюджету України на 2019 рік, це нормальний показник? Абсолютно нормальний… для розвиненої держави. З такими темпами (в середньому) прогресує щороку світ. Для країни, що безнадійно відстала від усіх сусідів, цей темп недостатній, катастрофічно низький. Він не забезпечить належного розвитку та нормального життя для українців у перспективі. Бо ми товчемося на місці: фактично валовий внутрішній продукт держави — 109 мільярдів доларів за підсумками минулого року — перебував на рівні 2006-го: за дванадцять років поступу — нуль. Так, війна з Росією підкосила нашу економіку: за 2014-15 роки ми впали вдвічі за обсягами виробництва. Але тепер, щоб надолужувати, потрібно розвиватися прискореними темпами. Погляньмо на сусідів, передусім Польщу, яка нині заманює українців «довгим злотим». Рівень сто мільярдів вони подолали ще в 1994 році. Й за ці чверть століття знаєте на скільки зросли? Вп’ятеро! Саме так: поляки, що за населенням менші за нас, мають уже в п’ять разів потужнішу економіку — 510 мільярдів доларів за підсумками минулого року. А це досягалося насамперед швидкими темпами зростання, яке в окремі роки становило сім відсотків. Про китайські цифри навіть «лячно» говорити: сім відсотків — це пересічний показник для всіх останніх років. А в 2010-му було десять, у 2007-му — 14 відсотків росту ВВП за рік. Тільки уявіть: на початку тисячоліття валовий продукт Піднебесної був майже трильйон доларів, нині… удесятеро більший.
Україні конче потрібне пришвидшення розвитку. Це можливо? Так — переконаний голова Ради Федерації роботодавців України Дмитро Олійник. Перебуваючи в Хмельницькому, він узяв участь у розширеному засіданні промисловців області, що відбулося в Торгово-промисловій палаті, та презентував Маніфест роботодавців України.
Маніфест передбачає щорічне зростання економіки на рівні, не нижчому семи відсотків протягом 2020-30 років «за рахунок реалізації комплексної стратегії прискореного економічного розвитку за доктриною української реіндустріалізації», йдеться у проекті документа. Якщо говорити не забюрократизованою мовою, то Дмитро Олійник (до речі, наш земляк — з Теофіпольщини) наголосив: «Ми знаємо, як це зробити. Ми приїхали разом діяти». Отже, які реальні кроки запропонував гість? Передусім підвищення глибини переробки продукції: переробна промисловість має становити чверть у ВВП до 2030 року. Нині маємо жалюгідні дванадцять відсотків; навіть за радянських часів, поінформував він, переробка в Україні становила понад сорок відсотків. «Бог подарував нам надра, погоду, розумних людей», — наголосив Дмитро Олійник, тому таке завдання країні під силу. Це забезпечить створення нових робочих місць і скоротить трудову міграцію (бо, як йшлося у минулому матеріалі, роботодавці підрахували: щохвилини Україну полишають дві особи в пошуках кращого життя за кордоном).
Поступовий перехід на несировинний експорт за рахунок внутрішньої переробки дозволить щорічно збільшувати експорт товарів на десять відсотків протягом семи років. Загалом, він прогнозує, ми можемо вийти на рівень понад сто мільярдів доларів експорту до тридцятого року (торік — менше сорока мільярдів). Передусім потрібно запровадити державну підтримку несировинного експорту через ефективне функціонування Експортно-кредитного агентства та створення експортних переробних зон. Він також наголосив, що в Європі немає подібних агентств лише в Україні та… Албанії. Як бачимо, «гарне» в нас товариство.
Яким же чином забезпечити такий розвиток передусім переробної промисловості? Маніфест дає відповідь. У першу чергу — реалізація ідеї «Купуй українське», й «ми її продавимо», зазначив Дмитро Олійник. Бо, справді, видається парадоксальним, коли на тендерах, за державні гроші, до прикладу, закуповуються автомобілі країни-агресора. Це ж абсурд! Вісімдесят відсотків держзакупівель мають забезпечуватися українськими товарами, наголосив очільник роботодавців. Інші держави при тендерах передбачають преференції для вітчизняних товарів (США — одинадцять відсотків, Туреччина — п’ятнадцять), і ми повинні захистити свого товаровиробника, надавши йому переваги.
Другий аспект — зниження облікової ставки НБУ. До 4-5 відсотків у 2025 році. Нацбанк повинен основною функцією мати досягнення економічного зростання та максимальну зайнятість населення, як у Федеральної резервної системи США. Нині ж він має лише одне завдання — стабільність курсу, а цього замало для розквіту держави. Це дозволить збільшити приріст внутрішніх капітальних інвестицій на рівні не нижче п’ятнадцяти відсотків до 2025 року, далі — по десять відсотків щороку. Він передбачає, що внутрішні інвестиції можуть сягнути 85 мільярдів через дванадцять років. Звісно, є й оцінки щодо зростання залучення іноземного капіталу в економіку країни.
Якщо мова торкнулася закордонних партнерів, то Федерація пропонує проведення аудиту ключових міжнародних економічних угод і зобов’язань України. «Ми підписували угоди як слабка сторона», — нагадав Дмитро Олійник, тому вони багато в чому не вигідні державі. Нині ж в країні йде війна, а тому, з точки зору міжнародного права, ми можемо вимагати їхнього перегляду. Все, що суперечить «доктрині української реіндустралізації», має бути переглянуто. Скажімо, Угода про вільну торгівлю з Євросоюзом на три чверті складається з винятків. Наші ключові товари обмежуються при експорті (до прикладу, як повідомляли ЗМІ, квоту на безмитні поставки меду Україна повністю використала за перші десять днів січня, пшениці та кукурудзи — за… п’ять днів). Натомість ми можемо ввозити в Європу в будь-якій кількості… банани та ананаси. Нонсенс? Варто намагатися переглянути?
Маніфест містить ще кілька вкрай важливих рішень на державному рівні. Серед тих, що ми відчуємо відразу і безпосередньо на гаманці, — запровадження системи самостійної сплати податків. Тобто не виробник за вас платить, а видає всю зарплату «на руки» й людина несе податки до митарів. Це психологічно надзвичайно важливий крок. Якщо ви занесете своє, кровно зароблене, до державного кабінету, то відразу виникне запитання: як ти, державо, використала мої гроші. На дороги, скажімо, чи на зарплати нардепам? А може, їх нарешті скоротити, разом із їхнім апаратом?..
Але це вже зовсім інше питання. Наразі актуально: чи реальні плани виробничників і чи вдасться Маніфест втілити в життя?
Gismeteo 
