Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 721

Село Летава для аграріїв Хмельниччини місце паломництва і наснаги. Тутешня земля і люди прославилися не тільки високими врожаями чи у всесвітньо-відомій картині Тетяни Яблонської «Хліб». Місцеве господарство виплекало 12 Героїв Соціалістичної праці, більше сотні орденоносців і Героя України Михайла Шаповала. Для абсолютної більшості господарів нашого краю він беззаперечний авторитет, взірець, зразок мудрості, досвіду і скромності. А для мене, як журналіста,  — постать історичного масштабу.
У період повернення від соціалістичної формації до капіталістичної Михайло Васильович одним із перших повів господарство через бурхливий вир, підступні рифи і підводні течії того безладу, який його організатори помпезно намагаються видати за реформи.

Тоді, на їхньому старті, дехто скористався нагодою і хапнув, скільки зміг. Від багатьох колись квітучих агроформувань залишилися розграбовані руїни і пустки. А СВК «Летава» гідно продовжує славні традиції, підтримуючи життєдіяльність села і людей. За своєю суттю та структурою власності воно є кооперативом.
Знаючи щирий і відвертий характер Михайла Васильовича, я запитав, чи були пропозиції, «від яких важко відмовитися» для нього особисто і очолюваного ним господарства.
– Нещодавно приїздили такі. І я з порога поставив питання руба: скільком людям вони готові дати роботу. Виявилося, що на кожні тисячу гектарів орендованої ріллі їм потрібно не більше десяти чоловік. Наше господарство обробляє три тисячі гектарів. Тобто такі «бізнесмени» можуть забезпечити роботою десь близько 30 людей. А у СВК «Летава» працює понад 300 душ. Куди подітися решті після скорочення? Втікати і вимирати?
Та й у соціальному плані ми утримуємо всю інфраструктуру пайової зони, допомагаємо людям чим можемо: кормами, технікою.
Якщо хтось із членів кооперативу одружився, народив дитину, хоче вчитися, будуватися, чи, не дай Бог, захворів або помер – допомагаємо фінансово. До мене щодня приходять прохачі.
Коли керував колгоспом, то не знав подібних клопотів. Займався лише виробництвом. Тоді просити в когось милостиню вважалося непристойним. У людей на руках було стільки вільних грошей, що якби в село завезли півтисячі автомобілів, то їх би до вечора розкупили. А сьогодні через одного потребують матеріальної допомоги. Принижуються і благають: «Дай». Дехто набрав позик у банках під шалені проценти і не може виплутатися.
І нікого не цікавить де має брати гроші сам кооператив. Умови для виробничої діяльності чимраз стають жорсткішими.
– В чому це проявляється?
– Для порівняння наведу приклади. Колись колгосп, що мав рентабельність нижчу за 25 відсотків, не платив податків. Якщо ж рентабельність перевищувала цей показник, то платив податок не більше, ніж 15 відсотків від чистого прибутку. Решта зароблених коштів залишалася на розвиток.
З колгоспників теж нічого не вимагали. Вираховували тільки податок на бездітність із холостяків і холостячок репродуктивного віку. Хай даремно не «топчуть» один одного.
Я не знав, коли у моїх працівників діти народжуються чи хто слабує. Хіба, якщо приносили на підпис лікарняний. А тепер мушу знати все.
Раніше ПДВ за продаж продукції господарству переказували на рахунок. Я не мав права використати його на зарплату, але міг придбати за нього добрива, засоби захисту рослин, техніку… Тепер інші правила. Припустимо господарство продало зерна на 10 мільйонів гривень. Йому повертають 8,5, а 1,5 мільйона заморожують до того часу, поки не сплатить податки.
Кілька років тому хоч повертали гроші за тваринницьку продукцію. Зараз і цього немає.
– Восени минулого року на олійні культури скасували повернення ПДВ…
– Кмітуємо, як звести кінці з кінцями. З тваринництвом одна морока. І збути його не можна, бо це робочі місця…
– Ну, і органіка на поля…
– При нинішніх цінах на пальне її вивезти і розкидати вийде чи не дорожче, ніж скористатися добривами. Куди і кому з цього приводу скаржитися?
Зараз взагалі зробили так, що боїшся щось уголос сказати. Я нещодавно перед одним висловився, то він скочив до мене мало не з кулаками.
– Він що, чокнутий? Адже живемо в одній державі, перебуваємо в однакових умовах, серед рідних людей. Кругом декларують плюралізм думок. Хоча на практиці, ясна річ, ділять громадян на сегменти та індивідуумів. Дехто піддається на останні маніпуляції, стає зомбі.
– Хоча я атеїст, але люди за моє здоров’я в церкві моляться. Аби ще трохи пожив. Бо без мене їм буде важко.
– Що треба, аби стати членом вашого кооперативу? Я можу увійти до нього?
– Раніше потрібно було мати земельний і майновий пай. Але зараз, буває, приймаємо і без цього, якщо людина гарний спеціаліст. Пише заяву і все.
Головна перевага нашої форми господарювання у тому, що люди мають роботу. Виписуємо, як колись на трудодні, їм готову продукцію, хліб, цукор, олію, крупи, оремо городи. Зараз близько 80 членів кооперативу взяли на відгодівлю бичків. Уклали з ними договори. Вони плекають тварин до чотирьох і більше центнерів. Тоді забираємо їх, віднімаємо постановочну вагу і відправляємо на м’ясокомбінат. А селянин отримує якихось 13-15 тисяч гривень за бика. Може б, вийшло і більше, але 20 відсотків з кожного кооператив чомусь мусить віддати державі. Продаємо людям за пільговою ціною корови. Якщо у когось немає коштів за неї заплатити, то пропонуємо відробити. Допомагаємо будуватися.
– Яким чином?
– У нас є своя будівельна бригада, пилорама, деревообробні верстати, столярна і слюсарна майстерні. Людина не шукає деінде, а звертається до нас. Так само із цементом, купуємо його за гуртовою ціною. І за такою ж продаємо. Сприяємо і нашим пайовикам, вчителям, медикам. Надаємо їм безпроцентні кредити, а це суттєво.
– Ви все оформляєте офіційно?
– Аякже. Утримуємо інфраструктуру: школу, клуб, лікарню. Там є денний стаціонар, де працює близько 20 медиків.
– Яка різниця між кооперативом і колгоспом?
– Передусім в тому, що у нас землю забрали. А роздали казна-кому. Ми її для свого виробництва змушені орендувати. Ось у нашому селі виділили 100 гектарів під пасовища для людей. Туди вони виганяють приблизно 200 корів. В той час, як у господарстві є 600 корів, а для їх вигону не виділили бодай шматка землі. Ось і вся казка про підтримку кооперативів.
– У СВК «Летава» свого пасовища немає?
– Є, але за рахунок паїв. І за них мусимо платити чималі гроші.
– Років п’ять тому Ви були більш оптимістично налаштовані.
– Колись гадав, що дочекаюся пенсії і піду на заслужений відпочинок. Вийшло по-іншому. Вже дванадцять років на пенсії, а працюю. Бо люди не відпускають з цієї посади.