Керівник ФГ «Адам» Леонід Стецюк народився на початку жовтня. В цю пору починається збирання пізніх культур. Тих, що дають найбільшу врожайність. А ще сіються озимі. Для господарів це період підбивання підсумків і пробудження нових сподівань.
За характером Леонід Остапович цілком відповідає своєму знаку зодіаку: поміркований і розсудливий. Точніше сказати, розважливий, як Терези, чоловік. Саме в такому ключі і відбулася наша розмова, що завершилася досить несподівано.
А розпочалася із урожайності ранніх зернових. Вони дали по 50-55 центнерів на круг. Пшениці зібрали до 60 центнерів з гектара, а ячменю – до 55 центнерів. Що для нинішнього вкрай несприятливого за погодою року є пристойними показниками.
— За рахунок чого добилися таких результатів?
— Завдяки праці й умілому використанню добрив та засобів захисту.
— У багатьох господарствах урожайність ячменю нижча 40-45 центнерів…
— Через це й ринкова ціна на нього непогана. Його стало вигідніше продавати, ніж кукурудзу. Та й затрати на нього менші, бо не потрібно сушити. Ячмінь сам дійшов до кондиції під сонцем. У нас господарство невелике, тому ми підгадали момент, щоб зібрати його сухим.
— Як вам це вдалося? Літо ж було вкрай дощове?
— Пшеницю зібрали до дощів, а ячмінь після них. Тепер соняшник молотимо і теж сухим.
— Напевно, робили йому хімічну десикацію?
— Ні, але він у рамках стандарту має
8 відсотків вологи. На деяких площах навіть по 6 відсотків. Ми під цю культуру відвели чималий шмат площі — 200 гектарів. Його урожайність — по 45 центнерів з гектара.
— Плануєте його переробку в себе?
— Ні, бо то дуже складна й копітка справа. Необхідно вичавити олію, освітлити, дезодорувати. Для цього потрібні виробничі потужності і об’єми. Переробники мають по 100-200 тисяч гектарів полів і ще докуповують соняшник у таких господарств, як наше.
— А ви сівозміни дотримуєтеся?
— Аякже. Інакше на полях з’являються шкідники, і якісного урожаю не збереш. Погниє на пні. У природі є порядок і циклічність. Супроти ніяк не попреш.
— Ви патріот рідної землі, а соняшник її виснажує. Чи не так?
— Він специфічна культура. На одній і тій же площі можна сіяти не раніше, ніж через сім років. У крайньому разі при сьогоднішніх засобах захисту через п’ять.
Однак я дивлюся на все якомога ширше та об’єктивніше. З огляду на досвід і науку. Жодна культура не виснажує землю. Якщо даєш необхідну кількість добрив та дотримуєшся чергування у посівах культур, то родючість відновлюється. Це така ж мудрість, як «Отче наш». На жаль, сьогодні сівозміни диктує попит. От після соняшника добре родить ячмінь. Проте часто проростає падалиця. З нею важко боротися. А зазіваєшся, то на одному полі потім дозріють обидва.
— І що тоді?
— Збирають одночасно ячмінь і соняшник.
— На які культури робитимете ставку в майбутньому?
— На пшеницю, сою, ячмінь…
— Хто вам допомагає?
— Ніхто. Усі «доброзичливці» і «благодійники» сьогодні шукають власну вигоду. Такий настав корисливий час.
Соняшник ми молотимо. Так само й гречку. Ну і сіємо. Йде комплекс робіт. І що неймовірно, в аграрній державі в період осінньої посівної кампанії бракує мінеральних добрив.
— Це що за чудасія? Адже в Україні завжди вироблялися калійні та азотні.
— Запасів останніх у нас ще трохи є. І то завдяки Одеському припортовому заводу, який працює на сировині з Тольятті. Але росіяни зараз тягнуть новий аміакопровід у Європу і важко передбачити, як воно буде далі.
— Повз нас?
— Так. Це щось схоже з варіантом газового «Північного потоку».
— А як справи із калійними добривами? В Україні є найбільші родовища цих солей у світі?
— Раніше калійні шахти діяли в Калуші і Стебнику, а тепер чимало з них затоплені. Довкола стоять солоні озера. Біда та й годі.
— Гаразд, а чому ніхто не розробляє фосфорити на Хмельниччині? Колись у 1941 році прийшли німецькі окупанти і змусили наших людей порпати штольні в товтрах. Звідти доставали чорну гальку, мололи її і відправляли в «дойче фатерланд».
— Може, фосфорити на наших теренах і є, але не чув, щоб ними хтось займався і пропонував господарям. Найімовірніше, їх на Хмельниччині у промислових масштабах немає.
— Як на мене, то ліпше щось, ніж нічого…
Знаючи, що Леонід Остапович гарно співає, цікавлюся, яка його улюблена пісня? І у відповідь чую мелодійним голосом без інструментального супроводу:
«Зачем грустить, когда уже уснули
воспоминанья о минувшей боли,
мы календарь с тобой перевернули,
так дай мне право жить своей судьбою.
Не сыпь мне соль на рану, не говори навзрыд,
не сыпь мне соль на рану, она еще болит».
— Що у вашому розумінні означає «сіль на рану»?
— Це образний вислів. В житті кожної людини бувають різні моменти. Не все можна розказувати. У французького письменника і філософа Вольтера є твір «Кандід, або оптимізм». В ньому описуються поневіряння одного чоловіка. Його прийомний батько вигнав з дому, тому він від безвиході подався в армію на війну. Куди вже гірше? Там зустрів земляка й скаржиться йому. На що співрозмовник заспокоює: «А чи знаєш, що після того, як тебе витурили, на наше село напали турки й всіх вирізали до ноги? А ти залишився серед живих».
Ми можемо об’єктивно оцінювати події та вчинки людей тільки через деякий час, з інших позицій і у певному контексті.