Іноді в житті людини трапляються події, які назавжди визначають її долю. Для директора ДП ПрАТ «Оболонь «Красилівське» Валерія Пейка такою подією став день, коли в його рідних Іванківцях, що на Городоччині, оселилася сім’я нового голови колгоспу В’ячеслава Слободяна, з дітьми якого — Аллою і Олександром — він неабияк подружився.

З Аллою Валерій навчався в одному класі, а коли настав час вибирати дорогу в житті, ніяк не міг визначитися із професійними «симпатіями». Ті його вагання не проминули повз увагу В’ячеслава Дмитровича.
— Я б тобі радив, як і своїй Аллі, вступати до Київського інституту харчової промисловості, — зауважив він. — Там є прекрасний «чоловічий» механічний факультет. Вирішуй. На роздуми — ніч. Вранці донька їхатиме в Київ, можеш скласти їй компанію.
Пропозицію В’ячеслава Дмитровича підтримала і мама Валерія.
– Голова поганого не порадить, — мудро зауважила вона.
І наступного дня двох іванковецьких випускників В’ячеслав Слободян відвіз у Хмельницький аеропорт, звідки вони «кукурудзником» полетіли підкорювати столицю.
А далі були п’ять незабутніх років навчання у вузі, після якого «червонодипломника» Валерія Пейка направили на Чернівецький цукровий комбінат — за розподілом. Нинішнім студентам, особливо випуск-
никам невтямки, що це за диво, коли ти, по закінченні вишу, маєш гарантовану роботу за спеціальністю, а не тиняєшся у пошуках будь-якого заробітку. Хоча, по правді сказати, у непростих дев’яностих довелося і Валерію Петровичу відчути гіркоту українського народу, коли його рідний «Темп», у конструкторське бюро якого він влаштувався після служби в армії, спочив у Бозі, як спочило тоді не одне хмельницьке підприємство.
На щастя, Олександр Слободян, який уже був директором київської «Оболоні», добре знаючи здібності і хист земляка, запропонував:
 — Друже, у Красилові ми організовуємо підприємство з розливу води і солодких напоїв, може,
візьмешся?

Так волею долі та за покликом друга, Валерій Петрович опинився на Красилівській “Оболоні”. Власне, підприємства, у звичному для нас розумінні, тоді ще не було. Був магазин, у якому реалізовували продукцію Київського заводу, і склади, в якому ту продукцію зберігали. І вісім працівників у штатному розписі разом із Валерієм Петровичем та його дружиною Галиною, бо ж куди голка, туди і нитка!
Чесно кажучи, дивлячись сьогодні на суперсучасне підприємство ДП ПрАТ “Оболонь “Красилівське”, яке багато років поспіль визнається одним із найкращих підприємств України, не можу повірити, що двадцять чотири роки тому на цьому місці стояли напівзруйновані будівлі колишнього ЛТП, ділянку під якими «Оболонь» і придбала для будівництва заводу. Єдине, що нагадує сьогодні про той час, коли в далекому 96-му Валерій Петрович ступив сюди впевненою господарською ногою, є артезіанська свердловина.(Дослідження інституту екології людини встановили, що Красилівська вода за своєю структурою відповідає внутрішньоклітинній воді організму людини і є дуже корисною для споживання).
От де і коли знадобилися інженерно-конструкторські здібності Валерія Пейка! Адже все, що сьогодні ми бачимо на підприємстві, починаючи від вражаючої архітектурно-будівельної довершеності цехів і завершуючи сучасними лініями з розливу готової продукції — все створено за його задумом і при його безпосередній участі!
Без ДП ПрАТ “Оболонь “Красилівське” сьогодні не уявити не лише промислову мапу Красилівського району чи Хмельниччини, а й усієї України. І не лише тому, що ДП ПрАТ “Оболонь “Красилівське” — це мільярди гривень товарної продукції, понад сотня мільйонів щорічних відрахувань до бюджету та державних фондів, шість сотень працюючих, середньомісячний заробіток яких складає сьогодні понад 10 тисяч гривень. ДП ПрАТ “Оболонь “Красилівське” — це взірець сучасного українського підприємства. Маю на увазі не лише щорічні грамоти, медалі, дипломи, які з року в рік отримує підприємство за свою якісну “живу” продукцію, і які заполонили всі стіни та стелажі директорського кабінету. Насамперед мова про той родинний дух, який панує в колективі. Усюди нам зустрічалися усміхнені, приязні люди. Так відчувають себе у великій, але дружній сім’ї, в якій, як-то кажуть, один за всіх і всі за одного. І цей особливий оболонський принцип прищепився і передався красилівчанам із головного — Київського підприємства ПАТ “Оболонь”, особисто від президента компанії Олександра В`ячеславовича Слободяна. От і під час моєї зустрічі з Валерієм Петровичем, нашу розмову перервав телефонний дзвінок.
— Наш Президент, — глянувши на екран мобільного, зауважив Валерій Петрович, беручи слухавку. Виявилось, у переддень Покрови, Олександр В’ячеславович цікавився, як у Красилові планують вшанувати захисників Вітчизни, особливо учасників АТО. Так, дякуючи дзвінку пана Слободяна, я довідався, що на свято Покрови (як і до Дня незалежності) учасникам АТО на ДП ПрАТ “Оболонь “Красилівське” виплачують премію у три тисячі гривень.
...Не памятаю вже, хто сказав: лідерство — це мистецтво вести за собою. Саме таким лідером і є Валерій Пейко. І саме завдяки лідерським якостям Валерія Петровича ДП ПрАТ “Оболонь “Красилівське” входить до когорти найсучасніших і найпотужніших підприємств харчової промисловості, продукція якого отримала заслужене визнання не лише в Україні, а й далеко за її межами.
P.S. Колектив «Подільських вістей» долучається до вітань з нагоди 65-ї річниці з дня народження Валерія Пейка — нашого доброго друга і передплатника — і бажає йому з роси і води!