Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 682

Успіх не приходить з нічого чи сам по собі. Щоб відчути його «смак», треба не один пуд солі з’їсти, не одне випробування пережити. І на шляху сільгоспкооперативу «Решнівецький» у Старокостянтинівському районі таких випробувань було чимало. Проте колективу вистачило мудрості протистояти складним викликам і стати одним з кращих підприємств району.

— Якраз двадцять років тому ми колегіально приймали рішення про створення сільгоспкооперативу. Усвідомлювали, що доведеться покладатися лише на себе, — розповідає керівник СГК «Решнівецький» Василь Гальома. — Ніхто не ховався за спини, не перекладав свої обов’язки на інших. І тоді, й тепер люди трудяться на совість. Якщо невдачі — то вони спільні, радощі — також.
Докладали всіх зусиль, щоб навіть під час загальної скрути у ті роки місцеві землі не облогували, — продовжує Василь Володимирович. — Удосконалювалися, розвивалися. І, до прикладу, якщо в 1999 році врожай озимої пшениці в господарстві складав
37 центнерів з гектара, то тепер 50, ярого ячменю збирали по 21 центнеру з гектара, а тепер по 45.
Не женемося за надто високими показниками, адже можна вкласти величезні кошти, щоб досягти досить високої врожайності, а в результаті залишитися зі збитками.
 — У сільському господарстві таке трапляється досить часто: неврожайний рік, низька ціна, інші чинники не дають упевненості, що та чи інша культура стане найбільш вигідною.

— Тому і практикуємо вирощування різних культур. Якщо падає ціна на одну, то зросте, можливо, на іншу. Правління товариства, вважаю, дотримується правильної позиції щодо структури виробництва. Важливо також, що ми не відмовилися від тваринництва. Визначилися з оптимальною кількістю поголів’я, яка має забезпечувати прибуткове виробництво. Отже, на сьогодні утримуємо в господарстві 560 голів великої рогатої худоби, 350 свиней. І якщо у 99-ому середньодобовий приріст свиней складав 219 грамів, то тепер – 500. Тоді надої на кожну корову були 2118 кілограмів молока, а нині – 4640, плануємо вийти на показник п’ять тисяч кілограмів молока.
— Зізнайтеся, Василю Володимировичу, за ці два десятиліття кількість працюючих у кооперативі суттєво скоротилася?
— У нашому колективі працює 75 осіб. Плинність кадрів дуже незначна. На 1300 гектарах землі, які маємо в обробітку, стільки працюючих, відверто кажучи, забагато. Та подивімося на це з іншого боку: куди підуть селяни, якщо позбавити їх роботи? Тож у «Решнівецькому» працюють сім’ями, підтримують династії від батьків до дітей, онуків. Могли б займатися лише рослинництвом: посіяли, зібрали — все добре, але свідомо утримуємо тваринництво, свинарство, щоб забезпечити своїх людей роботою. У цих галузях задіяні 70-80 відсотків працюючих у нашому господарстві.
— Відомо, що й соціальну сферу села «Решнівецький» взяв під свою опіку.
— Це справді так. Ще на початку створення сільгоспкооперативу ми вирішили основні кошти спрямувати на водопостачання, газифікацію. Впродовж перших п’яти років вкладали не в техніку, а дбали про добробут односельців. У ті часи домоглися, щоб була у нас своя сільська рада, ФАП, школа, клуб, церква — все це працює. Село живе. І коли зранку дорогою зустрічаєш дітей, котрі біжать у школу, людей, котрі поспішають на роботу, — розумієш, що це правильно, саме так і має бути.
Наше господарство взяло шефство над школою, відтак і її потреби беремо на себе, всі нагальні питання намагаємося вирішувати оперативно.
Додам, що цілковите взаєморозуміння, всебічну підтримку відчуваємо з боку влади району, сільської ради. Однією командою ми можемо втілити значно більше добрих і корисних справ. Такою, на мою думку, і має бути співпраця.
— А які, Василю Володимировичу, найбільші труднощі постають нині на шляху сільгоспвиробників?
— Біда з цінами. Через різкі коливання не маємо можливості спрогнозувати, передбачати, чи не програємо. Стабільність цін — це те, чого дуже не вистачає, а, отже, говорити про планову економіку не доводиться, хоч саме вона і була тим позитивним чинником, який не завадило би тримати «на озброєнні».
Попри те є позитивні моменти: уряд надає дотації за розвиток тваринництва, нам повертають відсоткову ставку за кредити, повертають 40 відсотків вартості нової сільськогосподарської техніки. Завдяки цьому минулого року придбали потужний білоруський трактор, а тепер думаємо закупити нову зернозбиральну техніку.
У складний для всієї країни час все одно певна підтримка є. Та все ж у своїй роботі, у наших подальших планах надіємося лише на себе. Ходити з простягнутою рукою не будемо і плакатися — також. Бо тільки від наших старань, наших рішень, нашої згуртованості залежить і те, що маємо, і те, до чого прагнемо.