Приведу спрощений, але типовий приклад того, що відбувається із зарплатою на більшості машинобудівних підприємств. Кваліфікований робітник декілька років тому на своєму верстаті виготовляв за зміну, умовно, 100 виробів. За що отримував 5000 гривень. П’ять років тому, це було еквівалентно 600 доларів США.
Минув час. Технологи та сам робітник, запровадили деякі новації і норма виробітку за день зросла до 150 виробів на тому ж верстаті. Працівник цю норму виконує і отримує 7500 гривень на місяць. Але на сьогодні, це еквівалентно лише 267 доларів. Більше на такому верстаті неможливо виготовити.
Щоб знову одержати тих самих 600 доларів, потрібно виготовити 330 виробів. Ні робітник, ні сам верстат не може впоратися із цим завданням.
Курс гривні до долара, який був декілька років тому, повернути неможливо. Отже, залишається єдине рішення. Щоб підвищити зарплату, підприємства повинні мати можливість закупити сучасне обладнання і технології.
Більшість працівників влаштували б і 500 доларів (14000 гривень), але молодь має свою амбітну мету — знайти роботу, де можна отримати 1000 доларів (28000 гривень) і більше на місяць.
Сьогодні кардинальне зростання заробітної плати на виробництві залежить не тільки від директорів підприємств. Це також загальнодержавна проблема — політики і рішень Уряду, відповідних законів Верховної Ради, банківської сфери. Якщо зволікати, не помічати необхідності суттєвого збільшення заробітної плати, то виїзд мільйонів людей працездатного віку за кордон триватиме.
У нашому прикладі акцентуємо увагу на доларі США лише тому, що реальне життя, за великим рахунком, прив’язане до нього, як до еквівалента.
До кого звертатися за правдою?
Зарплата у Польщі становить понад 1000 доларів, те ж саме і в Чехії та Словаччині. З відкриттям «безвізу» наші земляки активно освоюють ринки праці Німеччини, інших країн Західної Європи. Керівники вітчизняних підприємств цією обставиною вкрай стурбовані. В Україні залишаються здебільшого працівники середнього віку та пенсіонери.
Щоправда, у нас теж є окремі підприємства, де спеціалісти отримують 15-20 тисяч гривень на місяць і більше. Але таких набереться максимум 10-15 відсотків. Це ті, де використовуються дороговартісні матеріали, комплектуючі, а звідси і виготовляються достатньо значні обсяги продукції. Виручають військові замовлення. Однак, частина підприємців потерпає, ледь жевріє, і від безвиході «тінізує» податки на зарплату, а різницю додають до оплати в конвертах.
Як правило, вони працюють в умовах невисокої рентабельності і прибутків, На ринку продаж конкуренція не дозволяє збільшувати ціну довільно, бо ніхто не купуватиме необгрунтовано дорогу продукцію і підприємство зупиниться. Є ще й такі, що працюють на експорт, а там цінові параметри жорсткі.
Проблеми поглиблюють незрозумілі виробничникам зовнішні чинники, в першу чергу зростання вартості енергоносіїв. Так знову з 1 січня 2019 року до 8 відсотків зросла вартість електричної енергії. Це підвищує собівартість готової продукції, тому що, по-перше, саме підприємство використовує електричну енергію, та ще й закуповує комплектуючі і сировину, на які ціна теж зросла, тому що й там використовується енергія.
Ніхто не пояснює причину підняття вартості електроенергії. У минулому 2018 році вона збільшувалася 4 рази. З грудня 2017 року, порівняно з сьогоднішнім днем, електроенергія зросла на 27,54 відсотка. Якийсь час ЗМІ натякали, що однією з причин є ввезення вугілля з Африки, та з-за океану. А зараз чому? Адже 60 відсотків електроенергії виробляють атомні електростанції.
Як пояснити робітникам, що на заробітну плату не залишається коштів, бо треба розраховуватися за енергетику? Невже цієї ситуації не знають народні депутати? До кого ж звертатися за правдою? Ось і залишається для працюючих на виробництві в середньому 7-9 тисяч гривень зарплати на місяць. В той же час енергоносії та товари дорожчають.
Працівники йдуть до директорів — піднімайте зарплату. Але ж звідки і яким чином? Цю загальнодержавну проблему повинні розв’язувати Уряд, відповідні закони Верховної Ради спільно з керівниками підприємств.
Кардинально вирішується проблема конкурентоздатної заробітної плати на підприємствах, які створені через інвестиції. В них, як правило, зразу монтуються сучасні технології, обладнання. Про те, як їх залучити вже декілька років точаться безрезультатні розмови.
Основа — реальна економіка
І ще слід відзначити. Практично скрізь, в більшості бюджетних структур, установ, закладів, вона значно вища, ніж на підприємствах. Можливості підняти є усім, окрім тих людей, які працюють на заводах і фабриках. Тобто, безпосередньо виготовляють продукцію, заробляють для державного і місцевих бюджетів, у Пенсійний фонд, сплачують інші податки. Так далі суспільство розвиватись не зможе, тому що його основа — реальна економіка, виробництво, а не тотальні торгівельна, банківська діяльність, тіньовий бізнес.
Є ще одна загальнодержавна проблема — ті хто виїжджають, особливо молодь, їдуть не тільки через малі заробітки. Їх цікавить більш глибоке питання — перспектива, стабільність в державі, соціальний мир.
Що пропонуємо?
Для того, щоб кардинально змінити ситуацію, потрібні фінансові ресурси. І тут ми маємо досвід США, які в пік світової фінансової кризи 2009-2010 років надрукували сотні мільярдів доларів для спасіння своїх підприємств в авто індустрії, заводів в Детройті та інших містах. Ці форс-мажорні заходи, які не відповідають правилам Світового банку, не тільки врятували автомобільну галузь США, але й підняли її на більш високий рівень. Зараз аналогічно потрібно діяти в Україні.
Пропонуємо.
– Визначити державним пріоритетом питання величини, зростання заробітної плати на виробництві.
– Звернутись до Уряду щодо розробки конкретних заходів направлених на підняття оплати праці на виробництві.
– Проінвентаризувати у Верховній Раді нерозглянуті законопроекти з питань реальної економіки, розвитку промисловості, створення нових робочих місць і винести їх на позачерговий розгляд Верховною Радою.
– Розглянути стан виконання діючих державних програм, де передбачено залучення вітчизняних підприємств, збільшення вітчизняного ринку товарів.
– Звернутись до Уряду щодо уточнення і відповідного затвердження програми імпортозаміщення з метою якнайбільше залучити вітчизняні підприємства, дати роботу своїм.
– Зупинити необґрунтовані зростання цін на енергоносії для виробництва. У разі необхідності зміни цін провести відповідне обговорення і погодження з ФРУ і УСПП.
– Із метою збільшення експорту і підтримки конкурентоздатності експортних виробництв (модернізації їх технологій) скасувати пільги з податку на зарплату і на прибуток для підприємств, які виготовляють 85 відсотків і більше експорту, а саме — звільнити їх від цих податків (досвід Туреччини).
– Пропонуємо прийняти закон щодо залучення інвестицій для створення і розвитку підприємств в нашій державі, передбачивши для них пільги. Таке рішення дасть можливість для високих зарплат, забезпечить сучасні робочі місця і буде сигналом для молоді працювати на своїй Батьківщині.
– Пропонуємо Уряду розробити програму призупинення відтоку людей працездатного віку, економічно активного, за кордон. Опрацювати механізми їх пріоритетного працевлаштування в Україні.
Сподіваємося, що спеціалісти в промисловості, вчені провідних інститутів держави, народні депутати можуть значно доповнити пропозиції, які дозволять розробити і затвердити ефективну програму зайнятості, змінять тенденцію щодо від’їзду населення, знайдуть загальнодержавні шляхи щодо поліпшення рівня заробітної плати на виробництвах.
Ми маємо гарний приклад, як США протягом двох останніх років, змінивши політику розвитку промисловості, визначили як пріоритетну власну промисловість, нові робочі місця, внесли зміни до податкової системи, повертають заводи з інших країн і цим самим суттєво збільшили кількість робочих місць. Також зросла мотивація працюючих. Якщо до Дональда Трампа, в державні установи щомісяця за допомогою з безробіття зверталося 500 тисяч людей, то зараз — лише 200 тисяч.
Наш Президент, у свій час, працюючи у бізнесі, створив чимало підприємств, нових робочих місць, знає цю проблематику, то ж хотілося би, щоб з нього брали приклад й інші посадові особи в державі, які відповідають за реальну економіку, промисловість, виробництво та зайнятість.