Курси валют

Після публікації статті «Бомби уповільненої дії».

Колись я бачив документальний фільм про дикунів, які знайшли в джунглях військовий арсенал. Мене вразила їхня «технологія» для знешкодження боєприпасів. Вона настільки проста і незатратна, що цілком може знадобитится нам  в умовах, коли на все бракує коштів, а чиновники уникають відповідальності.
Отож місцеві жителі замість того, аби звернутися до саперів чи надзвичайників,  покликали шамана. Той дістав із торби бубон, заповзявся в нього товкти і щось бурмотіти під ніс. В цей час ініціатори утворили коло і почали танцювати, а точніше ритмічно тупцювати на місці.
У ході ритуалу вони імітували бойові вигуки і метали грізні погляди в бік небезпечної знахідки. Шаман схвально кивав головою.
Через кілька годин небораки стомилися і почали жалібно дивитися на служителя культу. Той теж збагнув, що ситуація зайшла в глухий кут. А відтак відкинув осоружний інструмент, здійняв руки в небо й звернувся до духів. Саме їм він і передоручив ліквідацію боєприпасів.
Радісні учасники ритуалу розійшлися по домівках розповідати рідним і близьким про ту грандіозну справу, яку вони здійснили на благо рідного селища.
Нудьга, та й годі
Саме ці образи з’явилися в моїй уяві, коли я нудьгував на черговому засіданні так званої «робочої групи» з ліквідації 80 тонн небезпечних хімікатів поблизу села Розсоша Хмельницького району.
На нього я потрапив не на запрошення організаторів, як це і мало би бути в принципі, а завдяки інформації від громадських активістів.
Із моєї попередньої публікації читачі вже напевне знають, що несанкціоноване захоронення знайшли понад 20 років тому, а його «ліквідацією» представники влади безуспішно займаються 3 роки. В результаті «фахівці» останні 3 місяці тільки «вивчають ситуацію».
Читачі можуть дорікнути мені за некоректність порівняння наших чиновників з мешканцями екзотичних територій. Наведуть як доказ хоча б таку обставину. Жителі джунглів, будучи невігласами виконували ритуал у вільний від роботи час, а доморощені посадовці — маючи належну освіту, в момент здійснення службових обов’язків і отримуючи за це гарні зарплати.  
З цим аргументом важко сперечатися, як і з тим, що в ентузіазмі наших «рятівників» важко запідозрити.
Бумеранг завжди повертається
— Ну, а нам що від того? — запитають законослухняні громадяни,  платники податків, які сподіваються на сумлінність посадовців та захист від імовірного екологічного лиха.
Не гарячкуйте, зачекайте кілька років, поки бочки проіржавіють, або піднімуться на поверхню. Тоді хімікати почнуть просочуватися в ґрунт, отруюючи навколишнє середовище. Представники чергової влади прочумаються після сплячки і вдарять на сполох. Так, ніби про це вперше почули.
З різних бюджетів нещадно уріжуть на соціалку, освіту та культуру і виділять для ліквідації шалені суми грошей. Значно більші, ніж потрібно зараз. Частина, згідно зі сумнозвісною традицією, прилипне комусь до рук, «які нічого не крали», а дещо піде на евакуацію. Життя і здоров’я 20-30-річних парубків, яким доручать випорпувати із землі, перепаковувати та евакуйовувати хімікати, виявиться  нічого не вартими перед пафосними заявами начальства.
Хтось із «ліквідаторів» через деякий час опиниться в труні, а інші безуспішно лікуватимуться. Жителям Розсошанської громади запропонують тимчасово евакуюватися або пити воду і готувати на ній їжу винятково із пет-пляшок, за ціною
5 гривень за літр.
Кожному, хто після моїх слів закликатиме не панікувати, пропоную як «презент» запорпати собі, бодай, по одній бочці на подвір’ї.

«Могильники»
Посадовців, які не хочуть чи не вміють розв’язувати проблеми, в народі давно іменують «могильниками». Вони тільки водять за ніс або вдають заклопотаність. Іноді цих «спеціалістів по довгограючій музиці», збирають у бригади, але обмежують у впливовості, аби вони знічев’я не накоїли чогось несанкціонованого згори. Так народжуються різномасті комітети, комісії тощо. Їх завдання робити вигляд і пускати туман в очі громадськості.
Щоб не заморочувати голови читачам бюрократичною казуїстикою, яка сьогодні розцвіла на наших теренах рясніше, як міфічна папороть на Івана Купала, розповім про «ефективність» засідання «робочої групи» в тезах. Для кращого розуміння ситуації попереджу: її учасники мають не більші повноваження на ліквідацію, аніж шанувальники музики, яким не пощастило потрапити у зал на концерт, і тому вони мугикають мелодії в коридорі.
Нікому від заслуховувань «робочої групи» ні холодно ні жарко. Бо статус її нікчемний. Якщо попереднє засідання я назвав «посиденьками на призьбі», то нинішнє (третє) аж ніяк не можна кваліфікувати вище, ніж «пересудами на задвірках».
Подібні оказії влучно характеризують приказкою: «Говорили-балакали, сіли й заплакали».
Не буду перераховувати імен та прізвищ учасників «робочої групи» з тих міркувань, що їх «тупо» підставили грати ролі у спектаклі під умовною назвою «Цапи-відбувайли».
На моє переконання: сценаристи і режисери дійства вирішили не світитися, а дочекатися підсумку виборів. Якщо пощастить утриматися в кріслах, то може спроквола візьмуться за вирішення, а у випадку «ні» залишать проблему наступникам від «папєрєдніків».
Сумно аж за край
За три місяці «інтенсивного вивчення проблеми» не з’ясовано, що міститься в бочках. Не виявлений автор цього троянського коня. Не зрозуміло, яку загрозу несуть вищеозначені — «знахідки» природі та людям. А відповідно нікому не можна адресувати претензій.
Якщо іноді гора родить мишу, то тут вона не спромоглася навіть на її писк, тобто піщинку.
У мене і представників громадських організацій склалося враження, що деякі представники влади явилися на засідання, аби з’ясувати диспозицію на тему: «Хто ініціює розслідування?» А потім доповісти про це по інстанціях і тому «Містеру Ікс», який і є винуватцем цього гармидеру.
Він не утаємничена особа, бо на нього натякають усі. Однак викликати на допит чи провести слідчі дії чомусь остерігаються. Так, ніби він захищений дипломатичним імунітетом, як посол іноземної держави чи Генеральний секретар ООН.
Голос волаючого
Єдиним конкретним моментом на засіданні робочої групи був виступ голови Розсошанської ОТГ Василя Дячка, який резонно зауважив, що для початку потрібно все-таки встановити власника захоронення. Тоді і вималюється стратегія подальших дій.
Посадовці (деякі в погонах у високих званнях) вирішили закидати його «спамом». Їхня логіка віртуозна, як жонглювання факіра шпагами. Наведу кілька зразків.
Перший аргумент: «Раз немає складу злочину, то нічого і проводити розслідування».
З’ясовується, те, що хтось без дозволу запорпав півтора вагона хімікатів (тобто 400 бочок по 200 кілограмів кожна) поблизу населеного пункта ніяк не порушує екологічних норм та законів.
Другий аргумент: «Якщо невідомо, що в бочках, то нічого здіймати галас». (Це натяк на повідомлення в ЗМІ).
А й справді, може, в бочках коньяк, шампанське і цукерки для місцевих мешканців на святкування Міжнародного дня захисту довкілля, а про це ніхто не знає. Хоча є письмові свідчення осіб про те, що насправді в ємностях гербіциди, пестициди, лакофарбові вироби та затверджувальна рідина.
Щоб відправити зразки на експертизу, потрібно відкупорити бочки, а — значить перетворити потенційну небезпеку в реальну. Така божевільна пропозиція теж звучала!
Оскільки посадовці не знають що в них, то не можуть скласти калькуляцію майбутніх витрат.
А може, просто потрібно викопати бочки, відвезти у якесь безпечне сховище і там досліджувати або перепаковувати їх вміст хоч тисячу років?
Сміх і гріх
Зрештою більшість присутніх зійшлася на тому, що було би добре, якби хтось подав у відповідні органи позовну заяву, за якою би відкрили провадження. Вони би тоді з усіх сил спостерігали за процесом.
І тут, з’ясувалося, що бочки запорпані на території, яку орендує ймовірний фігурант справи «Містер Ікс».
За подальшою логікою він і має власноручно написати на себе скаргу.
Усвідомивши, що справа дійшла до такого абсурду, який не вкладається в рамки здорового глузду, учасники «робочої групи» традиційно (можливо, в десятий раз) звернулися за допомогою до голови Розсошанського ОТГ, благаючи попід миленний бік, аби той взявся за дослідження, вивезення й перезахоронення самотужки.
Але є уточнення по суті. Чому саме Василь Дячок, як багатий дядько, повинен ініціювати виділення з бюджету кошти на ліквідацію? І чи дадуть йому на це дозвіл депутати? Тільки стартова сума становить майже півмільйона гривень. Остаточної ніхто не може навіть спрогнозувати. Як має пояснити голова членам громади резонність такого вчинку? І взагалі на яких підставах діятиме на чужій приватній території з чужим майном?
Аби привести колег до тями, один із присутніх справедливо зауважив: «Добре, що про хід нашого засідання нічого не знають місцеві жителі» і натякнув, що інакше би «фахівцям» довелося втікати через вікна».
Зрештою учасники «робочої групи» таки виробили «пропозиції», Щоправда, у вигляді побажань. Після чого миттєво з’ясувалося те, що давно можна було передбачити: невідомо кому їх адресувати і хто на них повинен реагувати. Як я уже писав вище, статус «робочої групи» нікчемний, і вона виконує роль цапа-відбувайла. Зрештою учасники засідання вирішили звернутися в одні державні органи, аби ті попросили других, а ті в разі необхідності зробили запити до третіх.
На лексиконі досвідчених картярів це називається «зіграти в довгу». Епістоли блукатимуть з однієї інстанції в іншу, а потім повертатимуться назад майже півроку. Це навіть трохи більше, ніж політ орбітальної станції із Землі на Марс!
Дикунам із джунглів, з яких я і почав розповідь, було простіше, вони за підказкою шамана звернулися до духів і переклали на них усю відповідальність. Наші посадовці обмежені в таких повноваженнях. Тому будуть змушені проводити ще засідання. І, можливо, не одне. В той час, як бочки з небезпечними хімікатами на вододілі й поблизу водонапірної вежі чекатимуть поки хтось їх кудись вивезе і знешкодить.