Кілька років тому я поцікавився у тодішнього очільника Хмельниччини: чому на теренах області не розгортається обробка граніту як, приміром, у сусідній Житомирщині. Там тільки в одному Коростишеві тисячі приватних фірм. Вони ріжуть і полірують мільйони тонн плитки і заготовок, які вагонами та фурами відправляють за кордон.
Український граніт — колосальне і неоціненне багатство. За фактурою і твердістю один із найкращих у світі. Пам’ятники із нього довговічні і підкреслюють велич особистості. Чого вартий тільки монумент Миколі Островському в Шепетівці.
До того ж цей мінерал є унікальним оздоблювальним матеріалом. Саме йому завдячує своєю ошатністю і багатством центральна вулиця України — Хрещатик.
Окрім цього,  граніт є найтвердішою основою бетонних конструкцій, тривалий термін служить як дрібні фракції на вітчизняних дорогах.

Було та загуло…
— Якби то я знав кому належать наші гранітні кар’єри, —   скрушно зітхнув керівник області.
А й дійсно, хто є власником цих природних багатств, розданих за копійки невідомо кому? Тема непокоїла мене довго і ось, здається, трохи прояснилася.
— Приходьте на засідання з приводу Полонського гранітного кар’єру, —  запропонував голова Хмельницької обласної правозахисної колегії Олег Мороз, який завдяки своїй принциповості та наполегливості і був ініціатором слухань. Я відгукнувся з ентузіазмом.
Тепер можу поділитися почутим із читачами.
«Було колись» —  сьогодні популярний заспів до сумної і серйозної розмови про наші негаразди.
Минулий час характеризує період, коли все було у руках держави і перебувало під контролем громадян. Крадіжка з підприємства асоціювалася із пограбуванням кожного.
Несуни і аферисти здебільшого закінчували шлях у в’язниці. Тепер — вони на іноземний манер пишно-важно іменуються «бізнесменами», а на вітчизняний — «ефективними власниками». Тих, які щось збудували за свій кошт, — одиниці, а злодіїв, як сарани.
Саме вони за твердженням нинішніх недолугих пропагандистів і агітаторів, а точніше брехунів, мають нам побудувати заможну Україну. Ну а ті, кому не пощастить побачити це «соціально-економічно диво», хай дочікуються його пришестя на цвинтарі після пенсійних та медичних «реформ». Зрозуміло, перед тим авансом сплативши за ритуальні послуги, аби не витрясати з родичів останні копійки.
Спокуса дідька
Те, що з нами відбулося, можна назвати «спокусою» дідька. Одні «розумники» розжилися на гранти, поїздки за кордон і пошарпані іномарки, а інші під загальний галас «напташили» мільйонні і мільярдні статки.
Прийшов час, коли у других забирають «нажите непосильною працею». Триває тотальна зачистка України від тимчасових олігархів.
Чим довший і солодший сон,  тим важче і неприємніше пробудження. Але повернімося до Полонського кар’єру. Алі Баба із печерою скарбів перед його багатствами просто злидар.
Усе не описати словами. Не зачіпатиму брили. Назву тільки два вторинних компоненти: відсів і техніка.
Скільки було першого — ніхто не знає достеменно. А от кількість проданого «наліво» становить астрономічну суму —  800 тисяч тонн. Для того, аби конкретизувати обсяг, потрібно уявити ешелон із 13 тисяч вагонів, довжиною майже у 200 кілометрів!
Важко повірити, але ніхто не знає куди ця кількість поділася серед білого дня,  під ніби-то пильним оком фіскальних та правоохоронних органів.
Мінімальна вартість усього відсіву за нинішніми цінами — 57 мільйонів гривень! А ще ж «на посошок» було 5 тисяч тонн гранітних камінців, які теж кудись зникли! Їх оцінюють у 450 тисяч гривень.
Ясна річ, усе вивозили  по документах, залізничними вагонами, за точними адресами. Є навіть прізвища осіб, матеріально відповідальних за збереження та транспортування.
«Голки» у копиці сіна
Ще неймовірніша пригода сталася з технікою. П’ять багатотоннажних БеЛАЗів, три КрАЗи, гігантський транспортер «Хюндай» та автомобіль «Газель» кудись щезли. Це ж не голки у копиці сіна! Навіть за ціною металобрухту їхня вартість складає 15 мільйонів гривень.
Як повідомив адвокат Анатолій Капличний, «ще 29 вересня 2016 року з цього приводу було відкрито кримінальне провадження».
Однак на засіданні слідчий Національної поліції Оксана Машталюк  повідомила, що розслідування зайшло в глухий кут. Їй навіть заборонили заходити на територію приватного підприємства, де ця техніка з великою долею ймовірності могла перебувати. А точніше, озброєна охорона виштовхала посадову особу за шлагбаум. У підсумку вона щиро заявила:
— Дійти із зібраними доказами до логічного завершення і оголосити на їх підставі підозру в кримінальній справі неможливо.
І це після трьох з половиною  років розслідування!
Представник прокуратури на засіданні вмив руки, зауваживши, що з нового року її працівники такими розслідуваннями не займаються. Так, мабуть, вимагають сучасні «європейські юридичні стандарти».
Що можна до цього додати? Тільки таку суттєву деталь, що і відсів і техніка на момент зникнення перебували під арештом. Тобто під особливо пильною увагою правоохоронних органів, юстиції і представників влади!
Аби опинитися подалі від гріха, їх зберігання доручили новоствореній структурі, яка негайно усе це кудись вивезла. Тепер її діяльність делікатно визнана «неефективною». Хоча як і з якого боку дивитися.
Рука руку миє?
Без дозволу та супроводу правоохоронних органів такі потужні транспортні засоби не мають права пересуватися територією нашої держави». Адже ця  великогабаритна техніка займає не менше двох третин проїжджої частини і становить небезпеку для зустрічних автомобілів.
Отже, вимальовується дивовижний сюжет: одні правоохоронці раніше супроводжували евакуацію техніки своїм ходом, а інші тепер проводять з цього приводу розслідування.  
За словами адвоката Анатолія Капличного, ті агрегати, які безуспішно шукають слідчі, виставлена на торгах в Інтернеті з адресами і реквізитами продавців.
А борги залишилися
Чим далі в ліс — тим більше дров! Власне розслідування потерпілі не мають права проводити, а уповноважені посадовці —  не воліють його робити.
Можна скаржитися в Антарктиду чи на Альфу Центавра, але відповідь прийде у Полонський район. Ця стандартна процедура на бюрократичному сленгу негласно означає сигнал для закриття справи.
Поки керівництво держави зайняте політичними  розбірками, дерибаном бюджету та потоків і виборами, у провінційних низах свої клопоти.
Виникає закономірне питання: хто керує Україною — посадовці, на утримання яких ми платимо податки, чи бандити?
Які ж наслідки «реформування» Полонського кар’єру і передачі його в руки «ефективного власника» (того, що вивіз техніку і відсів)? А ось які!? Підприємство майже припинило свою роботу, виникла заборгованість по зарплаті на суму 4,5 мільйона гривень, жорству на дороги Хмельниччини частково доводиться завозити із сусідніх областей.
Голова обертом
Посадовці різних рівнів заповзялися ходити по церквах, ставити свічки і благати усіх святих праведних та великомучеників про відновлення виробництва.
Ті зглянулися і прислали на Полонщину ПАТ «Полонський гірничий комбінат» (скорочено ПГК).
Як повідомив заступник голови його правління Георгій Танабаш: «Ми отримали дозвіл на видобуток корисних копалин, виконання вибухових робіт та спецводокористування. Провели обстеження людей, які працюватимуть в умовах підвищеної небезпеки. Укладені договори із суміжниками і ще багато чого зроблено. Підприємство повністю готове до початку робіт».  До того ж за рахунок реалізації решток гранітного відсіву відбувається виплата заборгованості по зарплаті. На сьогодні вона становить лише 1 мільйон 300 тисяч гривень.
Шкура недобитого ведмедя
І тут почалася нова серія епопеї. Як тільки на кар’єрі намітився «движняк»,  у керівництва місцевого ОТГ пішла голова обертом. Чи бува не продешевили? Об’явилися нові претенденти.
— Нам би інвестора, який би зі старту вклав у виробництво 5 мільйонів гривень, —  непокоїться  голова Полонської ОТГ Франц Скримський. Ясна річ, не натякаючи на хабар, а тільки піклуючись про інтереси підвідомчої території. Головне з чогось масштабного  почати. А далі граніт ляже в один бік, а відсів — в інший.
На засіданні склалося враження, що Франц Францович навіть уже має на меті кандидатуру. Абсолютно не скупого. Тому товче претендентів в тім’я козирною картою — не дає дозволу на використання ділянки під кар’єр. Навіть тим, які вже на ньому працюють. Оскільки нинішні підприємці опинилися у стандартній пастці, то рано чи пізно будуть змушені «поступитися принципами», або вступитися. Добре, якщо на користь громади.
А коли шантаж виявиться блефом, то не буде ні працюючого кар’єру, ні робочих місць, ні відрахувань до бюджету. Все повернеться на круги свої і тоді на цій історії можна буде поставити хрест. З кар’єра зроблять велетенське озеро, як це сталося в інших місцях.
Віртуальні борги
Аби заспокоїти пристрасті, арбітражний керуючий Василь Ярош на засіданні повідомив наступне: ПАТ «Полонський гірничий комбінат» не зможе господарювати, як йому би  того хотілося, з огляду на те, що є справи про банкрутство і не затверджений реєстр кредиторів з вимогами до боржника. Тільки податкова служба виставила претензій на 20 мільйонів гривень. Хто вкладатиме гроші у виробництво до того часу, поки не проясниться з ким у цій справі слід домовлятися?
Підсумок цієї епопеї напрошується сам собою: багатющий кар’єр розграбований, основна техніка продана, залишилися борги по зарплаті і перед кредиторами, а жодного із зловмисників і винних не покарано.
І це при тому, що є конкретні потерпілі від цієї афери. Передусім працівники підприємства і члени Полонської  ОТГ.
Якби гранітний кар’єр запрацював, то приносив би десятки мільйонів гривень прибутку на рік і відрахування до бюджетів усіх рівнів. А поки що він ледь жевріє, якщо не сказати, дихає на ладан.