В умовах деградації і примітивізації структури економіки вітчизняний АПК став не просто основним донором валютних надходжень в країну і галуззю-флагманом, але і об’єктом потенційного переділу сфер впливу. Нова влада не приховує своїх законодавчих пріоритетів після перемоги на парламентських виборах. Із великою часткою ймовірності можна припустити, що одним з найважливіших рішень парламенту нового скликання може стати запуск ринку землі сільськогосподарського призначення.

Якщо влада піде на такий крок, то всі мантри про «заможне українське село» і «щасливих фермерів» точно доведеться забути. Реалізуючи масштабний національний проект з відкриття ринку землі при наявності існуючого балансу сил в агросекторі між великими агрохолдингами, з одного боку, і дрібними-середніми фермерськими господарствами — з іншого, можна буде говорити про остаточне закріплення олігопольного ринку виробництва сільгосппродукції.
Дотації для багатих
Нещодавно Міністерство аграрної політики запропонувало внести низку змін в порядок використання держкоштів для розвитку агропідприємств. Зокрема, пропонується: додати зернові кооперативи до переліку одержувачів фінансової підтримки; компенсувати кооперативам частину вартості закупленої техніки та обладнання іноземного виробництва; збільшити розмір компенсації кооперативам за придбану техніку і обладнання з 70 до 80 відсотків; збільшити суму відшкодування за насіння з 80 тисяч гривень до 160 тисяч гривень; знову додати агропідприємства в перелік отримувачів бюджетної субсидії на 1 гектар оброблюваних площ; збільшити термін кредиту на витрати, пов’язані з будівництвом і реконструкцією виробничих об’єктів сільськогосподарського призначення з 3 до 5 років.
В. о міністра аграрної політики і продовольства Ольга Трофімцева при цьому зазначила: «При наданні державних коштів аграріям ми повинні чітко розуміти, який ефект від цього отримають не тільки самі одержувачі, а й весь аграрний сектор. Йдеться про так звані KPI (ключові показники ефективності) державної підтримки. Тобто необхідно визначити показники ефективності використання сільгоспвиробниками бюджетних коштів і орієнтуватися на результати».
Стимулюючі пропозиції мають дуже прагматичний вигляд, особливо позитивне в цьому списку змін включення в перелік одержувачів допомоги зернових кооперативів. Тим часом подібні підходи далекі від очікувань дрібних і середніх фермерських господарств. Існуюча система стимулювання розвитку агросектора давно критикується через нерівномірності розподілу бюджетних коштів. Більше фінансової допомоги від держави отримують великі агрохолдинги, а інші учасники ринку змушені задовольнятися мізерними крихтами фінансового пирога.
Проблема не тільки в недостатньому фінансуванні програм, але і в явних диспропорціях, закладених в механізми субсидування, і, звичайно, в старій-«добрій» корупційній складовій.
За кілька останніх років перекоси в дотуванні на користь великих агрохолдингів стали просто таки кричущими. Так, за результатами роздачі бюджетних коштів аграріям у 2017 році, більше половини (58%) з 4 млрд. грн. отримали структури Олега Бахматюка і Юрія Косюка (тільки агроімперія останнього отримала допомоги на суму в 1,4 мільярда гривень). У 2018 році держбюджет знову щедро субсидував пана Косюка дотаціями, що спровокувало скандал і заклики змінити систему розподілу держдопомоги, але це практично не спричинило ніякого ефекту і на політиці профільного міністерства не позначилося.
Показово, що торішня програма дотування була недофінансована на 2 мільярди гривень, а під скорочення потрапила і без того мізерна стаття допомоги фермерським господарствам. Із закладених в бюджеті на початку року 850 мільйонів гривень фінансування було відкориговано в бік зменшення на 150 мільйонів гривень. Цілком очевидно, що навіть 850 мільйонів гривень — це крапля в морі в порівнянні з потребами фермерів і потенційним розвитком фермерських і кооперативних господарств. Але і тут держава вирішила заощадити, не забувши при цьому інтереси впливових агробізнесменів і друзів екс-президента Петра Порошенка.
В поточному році держава профінансувала програму дотацій сільгоспвиробників тільки на 707 мільйонів гривень із закладених в бюджеті 5,9 мільярда. І знову серед трьох програм, на які з бюджету ще не надійшло ні копійки, виявилася підтримка розвитку фермерських господарств. Це дуже красномовно ілюструє перекіс в системі розподілу коштів та пріоритети міністерства.
Один з найважливіших механізмів, що закладає основи явно несправедливого розподілу дотацій, — виділення коштів на основі вартості реалізованих аграріями інвестиційних проектів. Все дуже просто: у кого більше коштів і капіталовкладень, той апріорі отримає більше дотацій, ніж власник скромного капіталу. Тому і виникає ситуація, коли мізерні бюджетні кошти дістаються великому бізнесу, якому і без підтримки держави живеться непогано, а всі прожекти щодо розвитку фермерського руху залишаються на папері й без реальної допомоги.
Нові «реформатори»
Близько 60 відсотків всіх орних земель України перебувають в оренді або власності великих аграрних компаній. Купка найбільших агрохолдингів контролює і більшу частину інфраструктури (елеватори, токи, сховища і т. д.). Ці ж структури контролюють ціноутворення на значну частину продуктів харчування в країні. Від їх успіхів або невдач, за нинішньої моделі економіки, багато в чому залежать стабільність вітчизняної валюти і важливі макроекономічні показники.
Запровадження ринку землі може привести до фіксації виняткового впливу цієї касти обраних на економіку держави. Всі застереження про обмеження концентрації великих земельних наділів будуть нівельовані спритністю і умінням вітчизняного великого бізнесу знаходити всілякі лазівки в законах. Безумовно, адептів ліберальних реформ, а тим більше новоявлених лібертаріанців в особі Зе-команди ці нюанси можуть і не бентежити, адже це не суперечить проголошеній ними ідеології.
Земля — це останній стратегічний ресурс держави, а головне, громадян. Введення ринку землі — помилкова панацея, яку просувають «реформатори» різного штибу, справедливо критикуючи існуючий баланс сил і стан справ у вітчизняному аграрному секторі.
Розвиток масштабного і міцного сегмента фермерських та кооперативних господарств, як і будь-який інший стратегічний проект, неможливі без цілеспрямованої допомоги держави. Це комплексне завдання, яке включає в себе програми з відновлення інфраструктури села, створення там робочих місць, зважену кредитну політику.
Поки профільне міністерство роздає дотаційні «пиріжки» великим гравцям ринку, залишаючи фермерам крихти, а Верховна Рада урізає й без того жалюгідну з фінансового наповнення цільову програму, ефективним буде тільки великий приватний власник. Ось тільки фактичним власникам землі від цього не легше.