На кінець літа припав один із найбільших за масштабами спалах африканської чуми свиней. Осередком зараження став великий свинокомплекс ТОВ «Галичина-Захід» на Львівщині, де через хворобу ліквідували понад 90 тисяч голів. Захворювання на АЧС в Україні є регулярними, починаючи з 2012 року. А минулого року країна встановила рекорд за кількістю імпорту національного делікатесу (+ 30,1% в 2018 року в порівнянні з 2017 р). Не оминуло це лихо і Хмельницьку область, завдавши серйозних збитків місцевим виробничникам. Поки Україна збирає найбільші врожаї зернових і входить до списку світових експортерів, найважливіша тваринницька галузь перебуває у глибокій кризі, внутрішній продовольчий ринок залишається незахищеним і наповненим імпортною продукцією, а ринок свинини заполонений зараженим вірусом м’ясом. І введення ринку землі може значно прискорити ці процеси.
Вірус на марші
Низка об’єктивних чинників сприяє тому, що проблеми з АЧС, які пригнічують і без того стагнуючу галузь, остаточно розв’язати не вдасться. По-перше, в світі поки немає ефективної вакцини від африканської чуми свиней. На початку року іспанські вчені заявили про створення такого препарату, але він ще не пройшов усі стадії дослідження з повною гарантією ефективного і безпечного застосування.
По-друге, склалася критична ситуація з фінансовою компенсацією виробникам свинини від держави за завдані збитки. Згідно з нинішнім законодавством, розмір компенсації залежить від цінової динаміки на свинину протягом декількох місяців у конкретному регіоні країни. В середньому компенсація становить 30-35 грн. за кілограм живої ваги. Але, незважаючи на чітко сформульовані законодавчі норми, сільгоспвиробники практично не отримують компенсації. За даними Центру підвищення ефективності в тваринництві, починаючи з 2012 року, українські свинарські комплекси отримали від держави менше одного відсотка компенсацій за знищених свиней. Трохи краще йдуть справи з відшкодування у приватному секторі, оскільки там йдеться про набагато скромніші суми. Однак часті спалахи свинячої чуми в сільських домогосподарствах тривають через деградацію сільської ветеринарної медицини, яка обумовлена низькою оплатою праці, непрестижністю професії і нестачею кваліфікованих кадрів.
Така політика держави змушує виробників приховувати факти спалахів АЧС для мінімізації фінансових втрат. Не виключено, що м’ясо загиблих тварин так чи інакше потрапляє на прилавки магазинів і стихійні ринки, що продиктовано все тим же бажанням виробників ухилитися від збитків, завданих хворобою.
Найнебезпечнішим є те, що заражені туші тварин недобросовісні виробники просто викидають без належної утилізації, провокуючи тим самим появу нових вогнищ хвороби. Фактично утилізацією туш тварин має займатися державне підприємство «Укрветсанконтроль», яке входить до структури Держпродспоживслужби. У період з 2015 по 2019 роки. «Укрветсанконтроль» узагалі не отримував фінансування з держбюджету для закупівлі обладнання, будівництва нових або модернізації наявних утилізаційних комплексів. Останній раз підприємство отримувало гроші з бюджету в 2014 р.
Із 18 філій підприємства в 15 областях України, шість не працюють, а інші функціонують не на повну потужність. Сумлінних виробників ці обставини змушують купувати власні утилізаційні установки. Задоволення не з дешевих, і дозволити собі це можуть далеко не всі товаровиробники. Більш «економні» підприємства просто влаштовують стихійні могильники, як це було у випадку з сумновідомими «Гаврилівськими курчатами», коли великий птахокомплекс не зміг належним чином утилізувати 160 тонн тушок. І це тільки один з випадків, який отримав широкий резонанс.
Вчені довели, що вірус АЧС гине при температурі +60ºC протягом півгодини, що робить можливим переробку м’яса і перетворення його в цілком безпечну та їстівну тушонку. Тим паче, що цей раціональний підхід підвищить рівень біобезпеки та знизить бажання виробників нелегальним шляхом позбуватися туш тварин, створивши економічну доцільність легально уникати фінансових втрат при спалахах хвороби. Для впровадження цього механізму потрібно лише внести зміни до чинної інструкції з ліквідації наслідків АЧС, згідно з якою мертві тварини підлягають беззастережному спалюванню. Доступні технології вже дозволяють налагодити процес безпечної переробки безпосередньо на території підприємства-виробника. Це досить просте рішення знизить загрозу поширення вірусу африканської чуми свиней і матиме позитивний економічний ефект.
Свинок стає все менше
Хоча Україна і приміряється до статусу аграрної супердержави, а сало є практично «тотемним» продуктом у національному раціоні, наше свинарство переживає найважчий спад у порівнянні з іншими сегментами тваринництва. Період з 1991 по 2005 рік є найбільш чорним часом для вітчизняного свинарства. Поголів’я скоротилося з 19946,7 тисячі голів до 6466,1 тисячі. Періодом певного ренесансу для галузі стали 2010-2013 рр. коли поголів’я зросло більше ніж на мільйон, сягнувши 7576,7 тисячі. Свої корективи в розвиток свинарства вніс вірус африканської чуми і економічна криза. Інвестиційна привабливість цього сегменту впала, а з огляду на економічну нестабільність і необхідність значних довгострокових капіталовкладень у виробництво, це може загрожувати майбутньому відродженню галузі.
Занепад свинарства підтверджується і статистикою. На сьогодні маємо поголів’я шість мільйонів. Близько 2,5 мільйона припадає на приватні домогосподарства, тобто половина. Говорити ж про розвиток цього сегменту і насичення внутрішнього споживчого ринку (а в перспективі експорту), можна тільки за умови нарощування промислового виробництва.
Перспективи зростання свинарства варто пов’язувати хіба що з серйозними зовнішніми інвестиціями й інте-
ресом компаній, орієнтованих на великотоварне виробництво. Це диктує і нинішня модель субсидій, яка справедливо критикується через дисбаланс розподілу державної фінансової допомоги, коли найбільше коштів дістається власникам великих агрохолдингів (за традицією, близьких до влади). Всупереч численним мантрам минулої влади про розвиток фермерського та кооперативного руху в Україні, ця програма залишилася лише на папері.
Ситуація з підтримкою середнього і дрібного тваринництва ще сумніша. Механізм надання субсидій законодавчо обумовлений вартістю реалізованих аграріями інвестиційних проектів. Є капіталовкладення в нові тваринницькі комплекси — є субсидія. Зрозуміло, що при таких розкладах дрібний товаровиробник залишається в програші. Нечувана ставка кредитування геть відрізає середніх і дрібних фермерів від фінансових ресурсів, а відсутність справедливого розподілу держдотацій остаточно заганяє їх у безвихідь. Сподіваємося, що в нового уряду є план врегулювання цих проблем, і реформу аргосектору Зе-команда не зведе до банального продажу землі.
Єдиним сегментом у тваринництві, який стрімко розвивається, можна вважати птахівництво. Першу скрипку в цій історії зіграв близький друг екс-президента Петра Порошенка, агромагнат Юрій Косюк, а підмогою для розвитку стали щедрі державні дотації. Як би парадоксально не звучало, але цей приклад є позитивним. Така обставина чітко свідчить, що без активної державної політики точкової підтримки, неможливо домогтися якихось помітних успіхів навіть у вузькоспеціалізованому сегменті. Під час кризи тільки державна політика здатна надати імпульс розвитку конкретного сектору економіки.
Українські свинопаси на польських фермах
Відкриття ринку землі, анонсоване новою владою вже з початку наступного року, буде вирішальним для розвитку вітчизняного АПК. Система оренди де-факто призвела до олігополізації ринку сільгосппродукції. На цей час близько 60 відсотків усіх орних земель України перебувають у власності та оренді обмеженого кола великих агрохолдингів. Введення ринку землі жодним чином не призведе до демонополізації в агросекторі. При різних конфігураціях законодавчих норм, можлива інтервенція зовнішнього капіталу і посилення його позицій в Україні. Іноземні інвестори вже відіграють значну роль на вітчизняному аграрному ринку. У минулому році відбулася знакова угода з купівлі компанією з Саудівської Аравії однієї з найбільших агрокорпорацій України «Мрія». Земельний банк українського агрохолдингу становив 165 тисяч гектарів, а загалом компанія обробляла 195 тисяч гектарів.
Існує велика ймовірність закріплення за Україною статусу великої країни-експортера зернових, яка не здатна забезпечити базових продовольчих потреб на внутрішньому ринку споживання. Може статися зміцнення позицій агробізнесу, орієнтованого на експортні зернові культури з подальшою деградацією тваринницького сегменту. Це в свою чергу веде до подальшої примітивізації навіть найпростішого виробництва першого-другого рівня, що, безсумнівно, тягне за собою цементування сформованої моделі структури розподілу праці. Простіше кажучи, сектор тваринництва, який в силу технологічних особливостей здатний генерувати більше робочих місць, буде і далі скорочуватися.
З огляду на економічну ситуацію й особливості законодавства, зовнішньому і навіть внутрішньому інвестору, вигідніше створювати виробничі ланцюжки в сусідній Польщі, залишаючи в Україні примітивну кормову базу рослинництва і резервуар робочої сили, яка так чи інакше приїде в ту ж Польщу. Український заробітчанин на польській свинофермі, яка збуває продукцію в Україну, — це не просто ганебна перспектива, це вже майже об’єктивна реальність.
Gismeteo 
