Окресливши старт ринку землі на наступний рік, влада заговорила про механізми захисту дрібних і середніх фермерських господарств. Йдеться про 34 тисячі фермерських господарств і 100 тисяч працівників сільської місцевості, які там працюють.
Парадокс у тому, що розгляд владою відкриття ринку землі сільгосподарського призначення, як інструмента стимулювання економічного зростання ВВП, перетворює фермерський сегмент українського АПК у непотрібний баласт.
Уявна стурбованість
Нещодавно міністр фінансів Оксана Маркарова заявила, що її відомство займається розробкою інструментів впровадження більш дешевих кредитів на купівлю землі для малих і середніх фермерів у рамках земельної реформи: «Зараз кредитна ставка, яку можуть запропонувати комерційні банки, з огляду на економічну ситуацію і ставку рефінансування, встановлену Національним банком, є занадто великою. Тому наше завдання – знайти спосіб зменшити вартість ресурсів».
Імовірно, фінансовими донорами цих заходів стануть державні статті витрат на дотації сільському господарству. Фактично це означає ліквідацію нинішньої досить проблемної і суперечливої системи субсидування, за якою головними вигодонабувачами ставали великі агрохолдинги. Якщо плани міністерства будуть реалізовані в подібному ключі, це однозначно можна записати в графу досягнень нової влади.
Експерти Світового банку вважають, що в перші роки відкриття ринку землі слід очікувати попит на покупку землі від 2200 дрібних фермерів.
Не зовсім зрозуміло, за якими критеріями був зроблений цей розрахунок, адже ще до кінця невідомо, в яких цінових діапазонах буде оцінений гектар українського чорнозему. Без цього параметру важко навіть приблизно оцінити потенційний платоспроможний попит українських фермерів на землю. Тим часом Світовий банк рекомендує нашому уряду створити спеціальне агентство для часткового гарантування витрат фермерів на покупку землі з фондом
500 мільйонів доларів.
Не знаючи всіх параметрів і умов функціонування ринку, можна сказати, що такі обсяги фінансування навряд чи можуть істотно допомогти вітчизняним фермерам хоча б зберегти статус-кво в нинішній системі. До слова, обсяг виробництва сільгосппродукції фермерами — це менше 10% (всього близько
6-8%) у загальній структурі сільськогосподарського виробництва України. Конкуруючи з великими агрохолдингами за покупку землі і з огляду на те, що кредитні ресурси дуже дорогі (облікова ставка НБУ — 16,5%), рядовий фермер має мінімальні шанси навіть для збереження свого скромного виробництва в умовах вільного ринку. З останніх заяв прем’єр-міністра Олексія Гончарука, першочергове право на викуп землі матимуть діючі орендатори. Експерти вже охрестили цю норму як поступку уряду великим аграрним корпораціям.
Висунута Мінфіном програма пільгового кредитування — не більше ніж соціальна ширма й імітація турботи про сакральне для вітчизняних реалій поняття «український фермер». Тим більше, що озвучена СБ сума підтримки — це фактично межа тих фінансових можливостей, які Україна може собі дозволити витратити на підтримку АПК. І справа не в фінансовому стані бюджету, а у взятих на себе міжнародних зобов’язаннях, про які, на жаль, в Україні вже забули або не дуже хочуть згадувати.
Тягар зовнішніх домовленостей
Про багато положень Світової організіціїї торгівлі (СОТ), куди Україна вступила в 2008 р., зараз згадують дуже мало. А ще рідше намагаються підбити деякі підсумки того, як умови вступу до цієї організації вплинули на вітчизняну економіку. Наприклад, багато хто забув про зобов’язання України в рамках СОТ, які стосуються безпосередньо сільського господарства. Тоді Україна відмовилася від експортної підтримки сільгосппродукції і продовольства, а обсяг щорічної підтримки сільського господарства в рамках «жовтого» кошика зафіксовано фактично на мінімально допустимому рівні — 5% валового виробництва галузі.
«Кошиком» прийнято називати перелік заходів щодо підтримки сільського господарства. Є три типи кошиків: «зелений», «жовтий» і «червоний». «Зелений» містить заходи з підготовки кадрів в сфері АПК і підвищення їх кваліфікації, охорони навколишнього середовища, контролю безпеки продуктів харчування і т. д. «Червоний кошик» стосується заходів з підтримки стимулювання експортних поставок продовольства.
До «жовтого кошика» входять такі програми: цінова підтримка (компенсація різниці між закупівельною і ринковою ціною на сільгосппродукцію); компенсація на транспортування сільгосппродукції; пільгове кредитування, списання та пролонгація боргів; надання товарів (послуг) виробникам за цінами нижче ринкових і закупівля товарів у виробника за цінами, вищими за ринкові; капіталовкладення виробничого призначення, крім капітальних витрат на меліорацію та водне господарство; компенсація частини витрат на придбання ресурсів; дотації на продукцію тваринництва і рослинництва, на племінне тваринництво, насінництво і комбікорми.
Штучне обмеження фінансування цих програм унеможливлює становлення і розвиток українського фермерства як класу. Можна навіть не сумніватися, що Україні не дадуть забути про ці правила гри і навряд чи допустять будь-які послаблення. Великі світові економіки недарма писали подібні правила для країн третього світу, чітко визначивши до найдрібніших подробиць роль цих країн у світовій економіці.
Голодний внутрішній ринок
Україна в усьому намагається наслідувати країни ЄС. Принаймні це декларується. Відкриття ринку землі та встановлення владою критерію його успішності як надбавки до зростання ВВП взагалі виключає наявність фермерського сегменту.
Якщо уважно проаналізувати багатоконтурну систему підтримки сільського господарства найрозвиненіших економік ЄС, то стає цілком очевидно, що ця політика носить не суто економічний, а скоріше соціальний характер. Сільське господарство країн ЄС найчастіше збиткове з точки зору параметрів отримання чистого прибутку. Багатомільярдні і різнопланові дотації для німецького, французького чи голландського фермера просто економічно недоцільні з точки зору формування ними такого поняття як прибуток.
АПК країн ЄС — це соціальний сектор працевлаштування людей, які проживають у сільській місцевості, програми з поліпшення умов життя і праці, розвитку сільської місцевості, зменшення рівня забруднення навколишнього середовища і т. д. У той же час це чітко продумані програми забезпечення продовольчої безпеки цих країн. Франція на 100% забезпечує себе продуктами сільського господарства, Німеччина — на 93%, Італія — на 78%. Навіть практично позбавлена сільськогосподарських угідь Японія домоглася рівня самозабезпечення сільгосппродукцією на рівні 40%. А що ми бачимо в Україні? Рекордні врожаї зернових культур і в той же час імпорт багатьох товарів харчування. Візьмемо хоча б останню ситуацію з картоплею, яка суттєво зросла в ціні через внутрішній дефіцит. Усе це має дивний вигляд. Держава, яка збирає найщедріші врожаї і вважається одним зі світових лідерів з експорту продукції АПК, не може забезпечити власних громадян першочерговими продуктами харчування.
Реформу ринку землі і стратегію розвитку сільського господарства не можна оцінювати лише як певний драйвер економічного зростання чи як валютного донора або приманки для залучення зовнішніх інвестицій. АПК розвинутих країн — це люди, продовольча безпека і соціальні програми.
Судячи з усього, нинішня влада не оперує такими поняттями і формулюваннями при підготовці доленосного для країни впровадження ринку землі. Це якнайкраще описує характер, суть і наслідки майбутнього земельного ринку. На жаль, чогось доброго від цих панів та їхніх планів очікувати дуже важко.
Gismeteo 
