Взятися за перо змусила прочитана в одній із місцевих газет стаття «Невинно розп’яті людськими руками», яка зачепила за живе через некомпетентність автора. У ній йдеться про біди, які принесло затоплення земель під Дністровське водосховище. Прочитав у бібліотеці інші матеріали в газетах на цю тему, книги, де висвітлювався хід проектування і будівництва Дністровського комплексного гідровузла, зокрема на теренах Кам’янеччини. Забігаючи наперед, скажу, що гідроелектростанція окупилася менше, ніж за п’ять років.

Тепер щодо публікацій. Намагаючись описати зміст колишнього життя переселенців із затоплених сіл кращим, заможнішим, цивілізованішим, окремі автори вдаються до неправдивих висновків. Без порівняння загалом оцінюють втрати. На сторінках газет, книг, на туристичних мапах гублять села, які «пішли під воду», неправильно вказують їх географічні назви. Помиляються в кількісних показниках переселених, зселених через затоплення. Не посилаючись на перспективу, загалом називають процес суцільним безголів’ям. Чим сколихнули мене й мою пам’ять як безпосереднього учасника цих уже точно історичних доленосних подій?
Тоді, у вісімдесяті роки минулого століття електроенергії вистачало й вартувала вона для жителів сіл лише копійку за кіловат/годину. Зараз електро- енергії не вистачає, і ми не уявляємо себе без електроосвітлення, пральної машини, комп’ютера та й уже на часі електромобілі.
Хочу скористатися послугами авторитетної газети, якою є «Подільські вісті», й висловити своє бачення історії з затопленням. Безперечно, люди позбулися насиджених місць, під воду пішла їхня мала батьківщина. Моральний аспект зрозумілий, але ж в цілому виграла держава.
Тепер – деякі роз’яснення й уточнення для непосвячених у справу. З чотирнадцяти затоплених сіл дев’ять вважалися суспільно неперспективними. Переселення з них людей відбувалося за участі держави. Компенсувалися втрати від руйнування і затоплення індивідуальних домогосподарств. Допомагали з будівництвом на підвищених присілках громадянам пільгової категорії (і не тільки), надавалося житло, будувалася різноманітна інфраструктура, осучаснювалися життя, праця, побут, культура.
З настанням сумнозвісної горбачовської «перебудови» СРСР будівництво Дністровського комплексного гідровузла уповільнилось і триває донині. Комплексна складова водозаборів, зрошувальних систем припинилася, зокрема, у с. Сокіл Кам’янець-Подільського району залишилися сліди початку її будівництва.
Незабаром минає 50 років, передбачених проектом відселення із зони можливого впливу водосховища. Паводок травня 2019 року для жителів Кам’янеччини і, не менш важливо, для місцевої влади проходив спокійно, тоді ж як уся південно-західна Україна була в напрузі. Натомість в окремих газетних публікаціях, історично-пізнавальних виданнях, на туристичних мапах ми знову повертаємося до «загублених, похованих під водою сіл» із критикою. У жодному публічному виданні неможливо знайти повний перелік населених пунктів району, які повністю покинуті та затоплені (їх 14), або відселені частково (15) з-за меж контуру водосховища. Допоки не втрачена пам’ять, вважаю за доцільне внести правки, реальні доповнення.
Наводжу назви сіл, поселень Кам’янець-Подільського району, які, згідно з проектом, повністю або більшою частиною своєї території потрапили в межі контуру водосховища.
Так, село Мар’янівка. Населення – 76 осіб, 22 двори. Згідно з ухвалою Хмельницького облвиконкому 10.03.1960 р. приєднане до с. Врублівці. Відселене, санітарно зачищене. В 1983 р. затоплене з природним водоспадом, тросовий паром демонтовано.
Лука Врублівецька. Населення – 157 чол., 49 дворів. Відселене, санітарно зачищене. В 1983 р. затоплене, 21.03.1984 р. вилучене з облікових даних населених пунктів. На підвищеному березі залишилось виробничо-господарське приміщення.

Вільямівка. Населення — 62 чол., 23 двори, з 12.01.1967 р. у складі с. Рогізна. Відселене, санітарно зачищене, в 1983 р. затоплене. Перша назва Фільянівка. Під час проектних робіт при подвірному обході на топографічну карту, схему водосховища нанесено місцеву вуличну назву — Вапнярка.
Патринці. Село на р. Студениця, населення 362 чол., 113 дворів. Повністю відселено. Санітарно зачищене. В 1987 р. затоплено 30 дворів. На підвищенні залишилися церква і кладовище.
Студениця. Населення — 1056 чол., 331 двір. Відселене, санітарно зачищене, в 1981 р. затоплене, 27.10.1981 р. вилучене з облікових даних. Розміщувалося в гирлі однойменної річки, омивалося її водами і Дністром.
Теремці. Населення 783 чол., 219 дворів. Відселене, санітарно зачищене, затоплене до 1987 р., 19.09.1990 р. вилучене з облікових даних.
Бакота. Населення 565 чол., 155 дворів. Відселене, санітарно зачищене, затоплене в 1981 р., 27.10.1981 р. вилучене з облікових даних. Колишня столиця Дністровського Пониззя. Поруч у Білій горі зберігся бакотський скельно-печерний монастир, місце паломництва.
Наддністрянка. Населення 195 чол., 59 дворів. Із 12.01.1967 р. у складі с. Гораївка. Відселене, санітарно зачищене, затоплене в 1981 р.
Конилівка. Населення 304 чол., 95 дворів. Відселене, санітарно зачищене, затоплене в 1981 р., 27.10.1981 р. вилучене з облікових даних.
Яр Косиковецький — село на р. Ушиця. Населення 189 чол., 59 дворів. Із 10.03.1960 р. у складі
с. Липи. Відселене, санітарно зачищене, в 1987 р. затоплене з місцевим камінним мостом початку ХХ ст.
Чугор — село на берегах р. Ушиця. Населення 391 чол., 122 двори. Відселене, санітарно зачищене, затоплене в 1984 р., 21.03.1984 р. вилучене з облікових даних.
Барвінкове — село на березі р. Ушиця. Населення 223 чол., 67 дворів. Відселене, санітарно зачищене, затоплене в 1984 р. з дерев’яною церквою і зруйнованим комбінованим військово-стратегічним мостом. 21.03.1984 р. вилучене з облікових даних.
Кривчани — село в гирлі р. Ушиця. Населення 538 чол., 168 дворів. Відселене, санітарно зачищене, в
1981 р. затоплене (144 двори), 27.10.1981 р. вилучене з облікових даних.
Стара Ушиця — селище міського типу. Населення 2842 чол., 1098 дворів. Відселене, санітарно зачищене. До 1987 р. затоплено 858 дворів. Колишнє укріплене місто Пониззя. Багатогалузеве, висококультурне поселення.
Під час зселення переселенців від Дністра в сучасне смт Стара Ушиця, на теренах с. Калинівка (за схемою присілку) останнє зникло з карти району, яке від 10.03.1960 р. було в складі с. Кривчани і разом 27.10.1981 р. вилучено з облікових даних.
Як фахівець-практик, інженер-електрик за освітою висловлю своє бачення проблем, які розв’язує Дністровський комплексний гідровузол. У західній частині України майже завжди не вистачало електроенергії, натомість як у східній (Донбас, Запоріжжя) завжди був надлишок. Її перекидання супроводжувалося значними втратами. Сьогодні з відомих причин не вистачає вугілля, природного газу на виробництво електроенергії, тобто проблеми з’явилися і там. Уряд «сушить» голову, як забезпечити нас електроенергією. Дефіцит палива надає підстави і в той же час вимагає значно ширшого використання ресурсів Дністра, гідроенергетичний потенціал якого використовується лише на 60 відсотків, тоді як більшість розвинутих країн досягли рівня 95-98 відсотків.
Покращити ситуацію можна за рахунок будівництва нових ГЕС, ГАЕС, АЕС. Уряду пропонують будівництво каскаду із шести ГЕС у верхньодністров’ї. Тернопільщина впирається. Уряд вирішив добудовувати 3 і 4 енергоблоки Хмельницької АЕС (додам, країни, які відмовилися від АЕС, повторно їх відновлюють). Не виключено, що вода для їх охолодження буде з Дністра. Хмельниччина мовчить.
 Проблема в тому, що вироблену електроенергію не можна покласти на склад. Воду можна! Саме цю ідею реалізує Дністровський комплексний гідровузол і його складова гідроакумулююча електростанція, яка вночі забирає надлишкову дешеву електроенергію Хмельницької й Рівненської АЕС, Ладижинської ТЕС, відкачуючи воду «на склад», а в день її зливає (переробляє), повертаючи уже дорогою споживачам у часи пік.
Розбудовуючи Дністровську ГАЕС, уряд робить великий внесок в енергетичну незалежність України. Одночасно це альтернатива для сонячної та вітрової енергетики. До речі, цього року в Кам’янець-Подільському районі в с. Панівці уже відкрито сонячну електростанцію, на черзі наступна — в с. Баговиця, що є вагомим інвестиційним внеском у розбудову нашого краю.
Стабільне забезпечення електроенергією регіону, в якому ми живемо, — головне завдання надскладного науково-обґрунтованого інженерного проекту Дністровського комплексного гідровузла. Неможливо щось отримати, придбати, не здійснивши витрат, головне, щоб вони були усвідомлено ефективні і мінімальні. Це певною мірою залежить від нас, наскільки ми здатні жертвувати задля прогресу цивілізації.