У нинішній дезорганізації, яку делікатно іменують «реформуванням», виробничі кооперативи виглядають острівцями відносної стабільності. Про те, якою це дається ціною, розповідь із сільськогосподарського виробничого кооперативу «Лабунський».
Світовий досвід показує, що саме кооперативи та сімейні господарства і здатні вижити за таких екстремальних умов.
Острівець стабільності
Скільки не приїжджаю у Новолабунь, щоразу ловлю себе на думці, що нібито був тут учора. Настільки все стабільне. Хоч від останніх відвідин минув рік.
Спокоєм віє від контори СВК у розкішному яблуневому саду та від голови кооперативу Миколи Олицького. Ерудований та дотепний співрозмовник переконує мудрістю і розважливістю. Місцевим жителям пощастило мати такого розпорядливого господаря і турботливого батька.
Після постійних пертурбацій у державі мимоволі стаєш консерватором.
Нинішній рік для СВК виявився чи не найскладнішим.
– Спочатку над нами пожартувала погода. Вона іронічно подарувала у травні-червні стільки вологи, що не знали куди від неї подітися, – розповідає Микола Васильович, – потім до справи підключилися трейдери. Всупереч усім економічним законам «ринкової економіки», про яку не вгавають балакати, ціна на продукцію не зросла, а впала майже вдвічі. А потім в умовах нестабільності і безгрошів’я вітчизняних господарів розпочалася веремія довкола торгівлі землею.
Як на мене, журналіста, тут будь-кому стало зрозуміло, що уряд, депутати «слуги», посередники і агрохолдинги з іноземним капіталом грають «на одну лапу». Суперприз – українські чорноземи.
Що далі станеться з місцевими туземцями та аборигенами, – нікого із тих, хто генерує і приймає рішення, не обходить. Молодих і здорових витурюють за кордон на заробітки. Хай переказами допомагають утриматися в кріслах недолугим керівникам.
Ну, а дідусів і бабусь, які чесно та самовіддано працювали на суспільство і державу, після «реорганізації» медицини тишком-нишком відправляють на вічний спокій. Поки що у дерев’яних трунах.
Лише після того, коли земля опиниться у надійних руках, а корінні жителі – там, «де потрібно», мабуть, і припиниться «реформування». На завойованих транснаціональними корпораціями ділянках територій «гордо» замайорить гасло: «Тільки праця дає людям свободу».
Асиметрична відповідь
Україна залишиться там, де збережуться кооперативи. Бо їх ідея зародилася 200 років тому, як асиметрична відповідь на виклики капіталізму і глобалізму. Досвід європейських держав – тому підтвердження.
– Кооперативи – це, передусім, зайнятість людей, – каже Микола Васильович, – із нашого СВК ніхто не їде кудись на заробітки.
Микола Олицький народився, виріс і живе в рідному селі. Дбає про нього, а найважливішою справою свого життя вважає будівництво нової школи. Тобто піклується про майбутнє. Довкола неї – ціла епопея. Тільки завдяки зусиллям Миколи Олицького у ранзі депутата обласної ради вдалося вийти на позитивний результат. Хоч до урочистого перерізання стрічки поки що далеко.
Хай землю купує держава!
– Якщо комусь кортить торгувати землею, – то будь ласка, але хай пріоритетне право на її придбання має держава. Тоді з кожним роком вона міцнітиме, її земельний банк зростатиме. А той, хто бажає і вміє господарювати, нехай на свій страх і ризик бере її в оренду, – каже Микола Васильович. – Не розумію, куди квапляться очільники держави? Ще не вирішені проблеми з кадастром, корупцією, війною. Інших проблем теж вистачає.
Нам обіцяють, що орендна плата виросте у 2,5-3 рази. З якої причини? За рахунок того, що припиняться розвиток і модернізація виробництва, скоротяться соціальні програми, а господарі тільки животітимуть?
За 20 років склався статус-кво оренди, який задовольняє усіх, окрім тих, хто хотів би нею торгувати. Комусь явно кортить привести Україну до халепи. Хто від цього отримає дивіденди? Справжні хлібороби, яких змусять купувати землю, залізуть до банків у борги і потім журитимуться, як їх погасити.
– Під який відсоток дають кредити банки?
– Мінімум під 20. В результаті подальшої веремії держава недоотримає податків. Скоротиться кількість робочих місць. Зменшаться обсяги продукції. Передусім – тваринницької. Її дефіцит доведеться компенсувати за рахунок імпорту, що, знову таки, вдарить по вітчизняних виробниках і споживачах.
Уже сьогодні закриваються ферми. Мої колеги позбуваються їх, бо усвідомлюють: якщо не придбають землі, то вони їм не потрібні.
– Сумна тенденція…
– Якщо ми підемо тим шляхом і тими темпами, до яких нас підштовхує влада, то Україну чекає катастрофа. Господарі мінімум 5-10 років не зможуть оговтатися після жорстокого нокдауну.
– А ваше господарство?
– Аби зберегти тваринництво, ми йдемо на колосальні жертви. Нинішню цінову ситуацію на м'ясо інакше як здирництвом не назвеш. Вівчарство ми згорнули. Везти м'ясо на ринок потрібно строго за графіком і за мінімальною ціною. Продати шерсть з вівці дешевше, ніж її постригти, свинина і яловичина теж збиткові.
У нашому кооперативі простоюють 80 кондиційних бичків високої якості, а продати їх не можемо. За кілограм живої ваги пропонують лише по 35-38 гривень.
– Це в той час, як на ринку вартість м’яса зашкалює – 120-150 гривень за кілограм.
Заохочують перекупників
– В нашій державі на продуктовому ринку правлять бал перекупники. Вони жирують, а страждають виробники й споживачі. Ситуація посадовців не цікавить, – констатує Микола Олицький. – Ми виживаємо за рахунок прогресивної форми самоорганізації. Працюємо абсолютно прозоро. Зовні нас перевіряють державні структури, а зсередини – самі члени кооперативу. Ніде ні копійки не приховуємо.
Двадцять років підтверджуємо, що конкурентноспроможні поряд з іншими формами власності.
– Чи підтримує держава кооперативи?
– Фактично ні. Колись на Полонщині майже всі господарства трансформувалися у кооперативи, тепер залишилися тільки ми одні. На сусідній Старокостянтинівщині – два. Є райони, де немає жодного. Триває курс на переведення кооперативів в іншу форму власності. Нас постійно запитують: а хто ваш власник, або бенефіціар, хто володіє контрольним пакетом та ін. І довго не можуть второпати, що господарством керують його пайовики. Так, як у Європі.
– У нас тільки декларують курс на євроінтеграцію. А як там у них справи з кооперативним рухом?
– Я бував у Франції, Нідерландах та Швеції. В цих державах всіляко заохочують таку форму самоорганізації. В Євросоюзі нараховується понад 40 тисяч аграрних кооперативів. Вони збирають, переробляють та реалізовують 60 відсотків від загального обсягу сільськогосподарської продукції. Сукупний показник їхніх продажів становить 350 мільярдів доларів на рік. Причому абсолютну більшість реалізують напряму і без паразитарних структур.
А у нас спостерігається стійка тенденція до скорочення виробничих кооперативів. Сьогодні мовиться про розвиток тільки обслуговуючих і заготівельних. Якби наше СВК створилося нещодавно, то ми би не вижили. Виручають своя історія успіху, віра у власні сили, усталені стосунки в колективі, досвід і напрацювання.
– Як завершуєте нинішній рік?
– Він приніс нам стільки тривог і проблем, що дуже хочеться, аби швидше закінчився. Хоча попереду теж непевність, але я маю оптимістичний настрій.
– На чому він ґрунтується?
– Вірю у селянську мудрість.
– Бажаю, щоб вона утвердилася в державі так, як це сталося у вашому господарстві!