Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 555

Про те, як у нас за 30 років «реформували» промисловість, неможливо говорити без відчуття сорому і розпачу. Загинули тисячі високотехнологічних підприємств.
Хмельниччина, як крапля води, віддзеркалює цей процес. Із виробника електроніки, приладів та машин поступово перетворилася на постачальника сільськогосподарської продукції і товарів першого переділу з низькою доданою вартістю.

Процес деградації добрався до добувної і переробної галузей. Покинуті кар’єри, дробильні лінії і терикони мотлоху красномовне тому підтвердження. Зі 167 підприємств на наших теренах  живими залишилися 36.
Симптоматично, що нині не маємо навіть геологорозвідувального управління. Як іронічна згадка про його існування — назва вулиці Геологів на речовому ринку. Її колись, мабуть, теж перейменують на честь якогось політикана, аби подати підростаючому поколінню за взірець для наслідування.
У нашому регіоні відсутні рудні корисні копалини, а от нерудних маємо аж 23. Піском, глинами та вапняками природа нас нагородила щедро. Перші залягають на півночі області в зоні Полісся, а другі — на півдні, в благословенних Медоборах. Одні дісталися нам у спадщину від льодовика, а інші є залишками колишніх коралових рифів доісторичного Сарматського моря.
ПАТ «Гіпсовик» із Кам’янця-Подільського одне із небагатьох вцілілих підприємств, правонаступник об’єднання будівельних матеріалів.
Воно добуває та доводить до кондиції кремній, доломіт, вапняк і гіпс. Навіть є найбільшим виробником останнього в Україні. Виготовляє унікальну добавку для асфальту, яка робить його міцнішим і витривалішим. А ще постачає будівельні суміші та мінеральний порошок, який іде в керамічну галузь. Та теж нині згортається, як шагренева шкіра. Підприємство освоює і аграрний напрямок: виробляє добрива та кормові добавки. За що йому теж честь і хвала.
Голова правління ПАТ «Гіпсовик» Володимир Постовий виявився цікавим і розважливим співбесідником, масштабно мислячою особистістю, а ще майстром у дипломатичній формі висловлювати свої міркування. Підприємство очолив 22 роки тому, після того, як те збанкрутувало.
Тепер під його керівництвом ПАТ «Гіпсовик» бореться за своє місце на важкому ринку у досить складних умовах і з дуже авторитетними конкурентами. Стосунки з ними складаються іноді парадоксальним чином. Для їх означення в наш лексикон привнесли слово «аутсорсинг». Що в перекладі на рідну українську означає передачу компанією частини її завдань або процесів стороннім виконавцям на умовах субпідряду. Крім власної продукції, ПАТ «Гіпсовик» співпрацює із відомими брендами. Інакше самостійно йому важко вижити. З одного боку з’їдять конкуренти, — з іншого запресують вітчизняні чиновники.
— Чи допомагає вам українська влада?
— А де про це в нас написано? — поцікавився у відповідь Володимир Постовий.
— Кожна держава має підтримувати, бо це — надходження до бюджету, робочі місця, репутація… От, наприклад, Китай, або Туреччина всіляко заохочують своїх підприємців. Особливо експортерів.
— Так це Китай і Туреччина. А ми живемо в Україні. Всі ризики беремо на себе. Обрали курс євроінтеграції, а там не схвалюють підтримку бізнесу з боку держави.
До того ж у законі «Про підприємництво» записано, що це — безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність. З метою отримання прибутку. Обнадійливо та іронічно звучить. Бо економісти стверджують, що прибуток належить до сфери невизначеності.
Інша проблема — погодження цієї діяльності. Надрокористувачі, до яких ми належимо, зобов’язані узгодити її з Держгеонадрами, Держгеокадастром, Державною комісією по запасах, Геоінспекцією, Міністерством праці, Міністерством екології та ще з багатьма установами. Крім того, домовитися з державними адміністраціями і радами різних рівнів, представниками силового блоку та ін.
Переоформлення спецдозволів іноді триває понад 2 роки. Футболять із кабінету в кабінет без жодних пояснень. Документи під різними приводами повертають.
— З чим це пов’язано?
— Я нещодавно прочитав замітку в «Урядовому кур’єрі». В ній йшлося про розпуск комісії при «Держгеонадрах», яка морочила підприємцям голови і видавала дозволи тільки наближеним до влади особам, а іншим чинила перешкоди. Як стверджує видання, до неї делегували своїх представників різні бізнес-групи з метою лобіювати свої інтереси і блокувати конкурентів. Фактично то були «смотрящі». Те, про що написали журналісти, ми відчули на власній шкірі.
На Колодіївський кар’єр нам 9 разів повертали документацію. В результаті бюрократичної тяганини тепер із чотирьох у нашому розпорядженні залишилося тільки два. І нікого не хвилює, що покинутий кар’єр через п’ять років перетворюється на смітник і екологічну проблему.
Один мій колега розповідав про відвідини офісу німецької індустріально-будівельної компанії. Їхній директор дістав із шухляди альбом з фотографіями і матеріалами про геологію Хмельниччини. Там була вичерпна інформація про якість і кількість наших корисних копалин, глибину їх залягання і шар верхнього покриття.
— Цікаво було би знати, хто надав їм таку конфіденційну інформацію?
— Іноземні компанії заходять в Україну потужно і надовго. Вони мають величезні капітали. А що має від їхньої діяльності наша держава? Дещицю. Тільки сплату податків за землю і на зарплату працівників.
Наше виробництво унікальне в Україні. Адже воно виробляє понад 100 тисяч тонн продукції на рік. У своїх сумішах будівельники Хмельниччини здебільшого використовують виготовлені нами вапняк і гіпс.
— Чи були спроби поглинання або захоплення ПАТ «Гіпсовик»?
— Це перманентний і динамічний процес, у якому ми боремося за виживання.
— Тоді бажаю вам усіх гараздів.