Одразу повернувшись до роботи після новорічних канікул, Верховна Рада поставила за мету остаточно закрити питання ринку землі. Тому голосування за земельний закон у другому читанні – одна із найбільш суперечливих і скандальних тем.

Поспішиш – законодавство насмішиш
Після прийняття законопроекту №2178-10 в першому читанні, демаршу опозиційних партій і акцій протесту, влада запропонувала компромісний варіант подальшого розгляду документа. У зв’язку з внесенням понад 4 тисячі правок до законопроекту, «слуги» запропонували опозиції поетапний сценарій неспішного розгляду всіх пропозицій і узгодження підсумкового варіанту. Однак ще до нового року лобісти реформи провели артпідготовку перед стрімким наступом до другого читання. Профільний комітет ВР з питань аграрної політики блискавично розібрався з тоннами правок в звичному стилі «турборежиму». Хоча це і викликало обурення опозиційних партій, які заявили про порушення домовленостей і законодавчих норм, але на дії влади це не вплинуло.
Уже ввечері 2 січня текст законопроекту до другого читання був переданий на аналіз Головному юридичному управлінню Верховної Ради. Поспішність підготовки документа і бліцкриг розгляду правок цілком закономірно позначився у висновках фахівців юридичного управління. Документ, що складається майже з одинадцяти сторінок, перераховує безліч прогалин та різних колізій, якими нашпигований законопроект. Дозволимо собі досить велике цитування експертних висновків. Хай вибачить нам читач за поглиблення в ці подробиці, але їх аналіз дає чітке уявлення про якість земельного законопроекту і рівень професіоналізму людей, які його готували.
Експерти юридичного управління звертають увагу на численні нестиковки документа, неузгодженість між окремими статтями законопроекту, протиріччя деяких норм чинного законодавства і Конституції. «Ряд положень закону не відповідає конституційним принципам верховенства права (стаття 8 Конституції України), одним з основних умов реалізації яких є правова визначеність. Принцип правової визначеності передбачає насамперед ясність і недвозначність викладу правових приписів, відсутність внутрішніх протиріч у нормативно-правовому акті і його узгодженість з іншими законодавчими актами», – вказано в експертному звіті.

Далі перераховуються численні помилки у визначенні термінів і базових понять. Наприклад, юристи ВР підкреслюють: «недотримання вимог щодо єдності термінології: «юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України» і «юридичні особи, створені і зареєстровані за законодавством України».
Зовсім кумедними виглядають зауваження на найпростіші помилки, наприклад: у частині другій статті 130 ЗКУ використаний термін «громадянин», однак не вказано, що мова йде про громадянина України або іноземної держави.
Фахівці також відзначають ряд інших проблемних елементів законопроекту. З них найбільш істотні:
— про юридичну конструкцію отримання прав громадянином на земельні ділянки в форматі володіння часткою статутного капіталу юридичної компанії: «така конструкція, на нашу думку, не дає реальної можливості здійснити перевірку дотримання вимог набувачів права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення за допомогою наведених у проекті реєстрів. Тому зазначені положення не містять належного механізму правового регулювання»;
— про необхідність законодавчих змін для обмеження купівлі землі іноземцями: «за межі правового регулювання ЗКУ виходить запропонований проектом заборона іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам купувати частки в статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство в юридичних особах (крім як у статутному (складеному) капіталі банків), які є власниками земель сільськогосподарського призначення. Зазначене вимагає внесення ряду змін до законодавства, зокрема Господарського кодексу України, законів України «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про акціонерні товариства» та інших законодавчих актів»;
— про прогалини з урахуванням особливостей Цивільного кодексу: «У законопроекті, поряд з введенням жорстких обмежень щодо права власності на землю певним суб’єктам, без уваги залишено існування інституту спільної сумісної власності (стаття 368 Цивільного кодексу України), за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом, а майно, придбане в результаті спільної праці та за спільні грошові засоби членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. При цьому один з подружжя або членів сім’ї може бути іноземним громадянином (придбати іноземне громадянство) або особою без громадянства, мати подвійне громадянство».
— про відсутність узгодження норм документа з іншими законами: «Більше того, без уваги залишено закони України «Про фермерське господарство» та «Про особисте селянське господарство», за якими відповідні господарства проводять свою господарську діяльність без створення юридичної особи, проте на даний момент ніяких обмежень щодо громадянства подружжя, які не є членами фермерського господарства (а потім і по їх спільного майна), не існує. Також без уваги залишено така підстава набуття власності на майно юридичної особи — власника земельної ділянки, як звернення стягнення на майно боржника».
Це далеко не повний список юридичних помилок земельного законопроекту. Крім інших, вельми одіозних норм документа, він рясніє технічними помилками і логічними провалами. Це перетворює законопроект і всю земельну реформу в апофеоз державного волюнтаризму.
Вдавані поступки
Тепер розглянемо основні нововведення законопроекту перед другим читанням. Лобісти реформи, як пом’якшення окремих норм, внесли дві важливі зміни. По-перше, допустима концентрація землі в одних руках зменшена з більш ніж 200 тис. га до 10 тис. По-друге, посилилася позиція щодо іноземних компаній. У першому варіанті законопроекту, компанії з іноземним капіталом допускалися до ринку, якщо вони працювали в Україні більше 5 років.
Збереження цієї норми в законопроекті, вже зі старту ринку землі дозволило б іноземним інвесторам претендувати на значну частку сільськогосподарських земель.
Втім усупереч видимості цих обмежень як якогось компромісу, реформатори заклали в законопроект ряд очевидних лазівок. Ці норми не допоможуть запобігти ні надмірній концентрації землі, ні участі іноземного капіталу. В першу чергу мова йде про можливість стати власником землі для банківських структур. Обмеження на концентрацію 10 тис. га на них не поширюється, і на ринок допускаються іноземні банки. Вони отримують право концентрувати землю як заставу, яку можна стягнути за несплату кредитів. У банків є два роки для продажу такої землі, інакше вона буде конфіскована на користь держави.
Другий важливий момент — відсутність у законопроекті обмежень на пов’язаних осіб. Міністр економічного розвитку Тимофій Милованов, цілком однозначно підтвердив цю особливість: «Як вважається обмеження — наприклад, людина має 25 відсотків у компанії. Ця компанія є власником
8 тисяч гектарів. Тоді вважається, що людина «вибрала» чверть від 8 тисяч гектарів, тобто,
2 тисячі гектарів. І ще може докупити 8 тисяч гектарів. Немає обмежень на пов’язаних осіб».
Можливість створення необмеженої кількості юридичних компаній і відсутність заборон та контролю за пов’язаністю осіб, дозволяє концентрувати землю в будь-якій кількості. Благо, вітчизняний бізнес і іноземні інвестори напрацювали багатий досвід обходу законодавчих бар’єрів. А при такому «дірявому» юридичному забезпеченні земельного ринку, створення безлічі лазівок і схем не складе особливих труднощів. Про інші хитрощі, наприклад, схемах з подвійним громадянством та фіктивними власниками, можна і не говорити.
Кредитори диктують умови
Об’єктивно оцінюючи скандальність земельного закону і його токсичність для політичного рейтингу, реформатори вирішили пом’якшити найодіозніші позиції в документі до другого читання. Навіть у явних прихильників запровадження ринку землі, норма про земельну концентрації 200 тис. га, викликала досить змішані почуття. Питання допуску іноземців і зовсім є найбільш неприйнятним з точки зору суспільних настроїв. Це чітко продемонстрували соціологічні опитування в жовтні-листопаді минулого року.
Допуск іноземного капіталу на ринок землі був демонстративно винесений владою за дужки у вигляді майбутнього референдуму. Суспільству нібито надали можливість вибору та участі у формуванні земельного законодавства, пом’якшуючи сприйняття найбільш негативного фактора. Зниження граничної концентрації землі до 10 тис. га, має зняти напругу зі ще одного гострого питання.
Чомусь прихильники продажу землі відмовляються від поетапного і більш м’якого сценарію запуску ринку. Наприклад, з правом купувати землю тільки фізичними особами і не більше 500 га в одні руки. Поспішність з впровадженням реформи і збереженням можливості заходу на земельний ринок іноземного капіталу, продиктований цілком об’єктивними обставинами. Відкриття ринку землі з «правильними» параметрами — жорстка вимога узагальненого МВФ в особі різних кредиторів України. Нова програма співпраці з МВФ і пов’язані з нею паралельні кредитні ресурси — це базис економічної стратегії уряду на поточний рік.
Стійкість української економіки залежить від кредитних «милиць», а також зовнішнього впливу через рясний десант «стендфордських хлопчиків» в уряді. Ці обставини визначають питання введення ринку землі не як продукт суверенної політики держави, що орієнтується на національний прагматизм. Земельна реформа стає продовженням політики зовнішнього управління і вираження інтересів іноземних структур, організацій, компаній і держав.