Мабуть, не дивина, що жителям маленьких та віддалених від центру сіл, які називаємо окраїнами, завжди доводилося непросто. Та нині, коли народу на сільських вулицях практично не видно, коли чимало хат оповиті пусткою, коли життя села тримається здебільшого на пенсіонерах і тих, кого наздоганяє пенсійний вік, проблеми маленьких сіл стали в рази більшими. Якщо в окремих із них ще збереглася хоча б початкова школа, або ж налічується бодай зо два десятки дітей шкільного віку, то є надія, що хтось із них залишиться біля рідного порогу, а отже, подовжить вік свого села.
Але таке судилося не всім. Приміром, у селі Мочулинці Волочиського району лише 54 жителі, а постійно проживає ще менше. І школи давно немає, і молоді — теж. Та попри те не втрачають надії, що життя села, про яке вирішили розповісти в листі до редакції, можна змінювати. Ось якими постають сільські реалії.
Лише раз на тиждень в Мочулинці приїздить автомагазин, коли можна купити хліб та інші продукти.
– На тиждень хліба не накупуєшся, – розповідає Руслан Околіта. – За цей час він зачерствіє і пліснявою покриється. В Мочулинцях магазину немає, бо він не вигідний. Зате в сусідніх Павликівцях за 2,5 кілометра є. Ми не раз думали, може, старостат наш потурбувався б, щоби вже з Павликовець, на замовлення, старикам доставляли хліб, хлібобулочні вироби. Невже це питання і справді не можна вирішити?
Акцентує чоловік увагу ще на одній болючій проблемі – їхнє село змушене обходитися без медичного працівника.
– Раніше хоч в Павликівцях був медпрацівник, а зараз і там немає. Щороку медколеджі випускають спеціалістів, а до наших сіл вони чомусь не потрапляють. Може, якби відремонтували, хоч би косметично, в будинку для спеціалістів дві квартири, які зараз пустують, дивись, хтось би та й прийшов на допомогу нашим людям. А тинятися по чужих кутках – хто захоче? Але це питання мала би взяти під контроль наша місцева влада. Де бачено, щоб навіть тиск поміряти не було кому!
Гостро потребують, з’ясовується, і лікаря ветеринарної медицини. Більшість людей виживають за рахунок того, що тримають в селі худобу, роботи ж – ніякої. Дехто по 3-6 корів має в домашньому господарстві. За допомогою ветеринара доводиться звертатися кожній такій сім’ї.
– Мусимо шукати транспорт, їхати за 20 кілометрів у Волочиськ, привезти ветлікаря, відвезти його і потім шукати препарати, які він скаже. Їздимо в Хмельницький до зупинки «Катіон», де є ветаптека, або переказуємо, щоб хтось передав ліки автобусом до повороту на Павликівці. Кому прийдеться оце все пережити, нічому не радий, – бідкаються селяни.
Автобус до Мочулинець із Хмельницького приїздить лише у вихідні дні. Проте люди переживають, аби перевізник не відмовився від цього маршруту, як попередній. Бо ж дорога до села розбита, а в самому селі тим паче.
Присівши на лавочці біля місцевої церкви, що розмістилася в приміщенні колишнього магазину, співрозмовники розмірковують: якби в Мочулинцях була дорога, то мали б і хороше автобусне сполучення, і легко було б дістатися до районного чи обласного центру, де є можливість молодим знайти якусь роботу. Ці побажання співзвучні, мабуть, для кожного села. Бо всюди сільські дороги стають всезростаючою проблемою.
Скаржилися, окрім цього, і на роботу вуличного освітлення, яке не місяць – не два добряче «барахлить», а ремонти не допомагають. Із незрозумілих причин, кажуть, відімкнули електропостачання від церкви. Згадують люди й про дві свердловини по різні боки села. Їх пробурили кілька років тому, коли виникла гостра ситуація з водою – повисихали сільські криниці. Свердловини стали для них порятунком, але чомусь про центр села забули. Руслан Околіта запевняє, що просили старосту села Світлану Гальміз дослухатися до їхніх побажань, аби не довелося за кілька кілометрів носити воду тим, хто живе саме тут. Виходить, не почули прохань. Додають, що йшла мова і про будівельні матеріали, щоб укріпити греблю, яка розсувається, – не допомогли. Кажуть, просили також звернути увагу на благоустрій – реакції немає.
Відверто кажучи, перше враження про вигляд села не надто приємний. Погляд вловлює чагарники, зруйновані сходи до місцевого обеліску. На приміщенні, де, за словами селян, проводять вибори, вікна забиті дошками, національний прапор над цією потрісканою будівлею пошматований вітрами й негодами…
– Може, наші Мочулинці хочуть пошвидше знищити? – ставлять питання селяни. – Бо, чуємо, в інших селах є якийсь рух, є зміни хороші, а на нас ніби махнули рукою.
Звісно, не могли не обговорити цього листа зі старостою сіл Павликівці й Мочулинці Світланою Гальміз, головою Війтовецької селищної об’єднаної громади Ігорем Степанюком, аби по пунктах з’ясувати ті прогалини в роботі, у яких їх звинувачують.
Староста погоджується, що проблема з вуличним освітленням залишається актуальною, бо, на жаль, електрикам так і не вдалося усунути причини «перебоїв» зі світлом. Проте, переконує, її обов’язково розв’яжуть.
Через особливості розміщення села, через те, що великовантажний транспорт курсує через село, щороку дамба руйнується. Голова Війтовецької ОТГ Ігор Степанюк особисто контролював роботи, що проводилися тут кілька років тому. І звинувачення, що, мовляв, жодного разу керівник не з’являвся в селі, не знає, якою є ситуація насправді, вважає надуманими.
Щодо відсутності магазину, то не так давно пропонували сільському підприємцю відкрити невеличкий магазин, обіцяли допомогти з ремонтом приміщення, але почули відмову, не вигідно. Вирішення питання голова ОТГ бачить у тому, щоб налагодити доставку продуктів за замовленнями. Розглядають можливість ввести посаду соцпрацівника, який би опікувався старшими людьми. Раніше, додає Ігор Григорович, з таким проханням до них ніхто не звертався.
Павликівський ФАП і справді залишився без медпрацівника, яка з поважних причин виїхала додому, в Тернопільську область. Заявку на таку посаду старостат подав на районне ПМСД ще раніше. Допоки місце залишається вакантним.
Проблему, на думку керівника громади, вдасться частково розв’язати з відкриттям у Війтівцях нової амбулаторії сімейної медицини, яке очікується зовсім скоро. На будівництво закладу з місцевого бюджету спрямували 400 тисяч гривень. Жителям Мочулинець варто укласти угоди з сімейними лікарями, додає Ігор Григорович, адже допоки з 54 жителів села їх уклали вісім чоловік. А новий автомобіль швидкої допомоги при амбулаторії регулярно виїжджатиме на виклики, на його придбання з місцевого бюджету виділили майже 100 тисяч гривень.
У розмові з журналістом жителі Мочулинець зауважували: якби кошти, що надходять від сільгосппідприємств за оренду землі, спрямовували на потреби їхнього села, то вдалося б усі болючі питання «закрити». Проте об’єднання сіл в одну громаду передбачає акумулювання коштів у єдиний кошик», звідки й витрачаються вони за нагальністю потреб. Скажімо, лише утримання одного учня в Бокиївській школі на рік обходиться 55,5 тисячі гривень. Робота комунального підприємства потребує три мільйони гривень на рік, утримання ФАПів, шкіл, дитсадків, зарплата адмінперсоналу, спортивні й заклади культури – все це лягає на бюджет об’єднаної громади. Відшкодування пільгового проїзду, варто згадати, обходиться майже 800 тисяч на рік. Таких прикладів можна наводити досить багато. До слова, вуличне освітлення в Мочулинцях обійшлося 104965 гривень, обслуговування якого здійснює КП «Громадське».
Силами цього ж підприємства укріплювали дамбу, загальна вартість робіт склала майже 122 тисячі гривень.
– Першочергово, за побажаннями жителів, свердловини побудували там, де проблема з питною водою стояла найгостріше, а це – пагорби села. Загальна вартість матеріалів та робіт становить близько 110 тисяч гривень, – інформує Ігор Степанюк.
У 2016 році проведено ремонт пам’ятника загиблим воїнам у центрі села, оскільки він перебував у аварійному стані. А також встановлено мармурові плити, на які перенесли імена загиблих воїнів із зруйнованих плит.
Не може селищна рада вирішити питання щодо капітального ремонту дороги, про яку в листі згадують жителі, що проходить через населений пункт, оскільки це дорога обласного значення і вона перебуває на обслуговуванні Служби місцевих автодоріг Хмельницької області.
Значні видатки йдуть і на обслуговування шкільного автобуса Бокиївського НВК, яким підвозять учнів до навчального закладу із села Павликівці та села Мочулинці. Наприкінці 2019 року на придбання зап- частин та ремонт автобуса було виділено понад 100 тисяч гривень, – наводить факти керівник.
Благоустрій повинен здійснюватися жителями під час спільно організованих суботників, а КП «Громадське» забезпечує технікою для вивезення твердих побутових відходів.
Звичайно, проблем ще чимало, і кожен житель хоче, аби позитивні зміни найшвидше відбулися у його населеному пункті, проте надзвичайно складно за такий короткий термін розв’язати всі проблеми і виправити всі недоліки, навести лад у кожному куточку громади, коли протягом десятиліть нічого позитивного в селах не відбувалося, – підсумовує голова об’єднаної територіальної громади. – Головне, що позитивні зрушення таки є.
Тож стверджувати, що на село махнули рукою, мабуть, зарано. Так, усі ми прагнемо ліпшого – і це дуже добре, бо саме інертність, байдужість є першими провісниками безуспішного результату. Навряд чи він серйозно загрожує Мочулинцям. Принаймні, допоки в селі залишаються віддані йому люди, активні та небайдужі, цього не станеться. Мабуть, варто лише, без образ і домислів, почути й зрозуміти одне одного.
Gismeteo 
