Післясвяткова редакційна пошта багата відгуками читачів про новорічні урочистості, коляди, що тішили мешканців чи не у кожнісінькому населеному пункті краю. А ще ми отримали безліч листів-міркувань щодо оприлюднених зарплат сильних світу цього. Бо ж звіти ті направду, м’яко кажучи, шокували, навряд чи є у світі ще хоч одна така країна надконтрастів…

еччини, та й не лише її, шкільні, сільські колективи ходили колядувати від хати до хати зі скринькою для збору коштів на лікування маленького ярмолинчанина Дмитрика Шелудька, який, єдиний на всю Україну, хворіє підступною недугою анемією Фанконі. Єдиний спосіб вилікуватися, а отже, жити, для дитини — пересадка кісткового мозку, здійснити яку, при цій недузі, що погрожує обернутися лейкемією (а хіміотерапія протипоказана), взялася клініка в Німеччині. Хлопчик був там на обстеженні, проте до лікування не приступають, допоки не буде повністю суми, а вона, ой, немаленька, понад 350 тисяч євро, — читаємо у листі Марії Бережної з Ярмолинеччини. — І треба віддати належне й подякувати всім небайдужим українцям, адже вдалося уже назбирати більше 250 тисяч. Повернімось до коляди: у кожнісінькій хаті давали гроші, бажаючи Дмитрику якнайшвидшого одужання. Дай Боже всім добрим людям здоров’я, а Дмитрику видужати. А якби наші багаті можновладці бодай по денному заробітку дали?».
«Ми ледь не щодня збираємо по 5-10, 50-100 гривень (більше з дріб’язкових своїх зарплат виділити зможе далеко не кожен) на лікування онкохворих дітей. Уже нині (і це найжахливіше, найпринизливіше для держави) стрічка новин у Фейсбуці кишить зверненнями, що грошей на препарати для лікування онкології потребують наші захисники, — ремствує Петро Шейнега з Ізяславщини. — А що ж держава, а де ж вона, де та «комфортна для кожного громадянина країна»? Аааа: то, певно, громадяни лиш ті, які у вищих владних ешелонах, інші так, м’яко кажучи, ніхто, сміття, яке винищити треба. От і винищуємо, унеможлививши до «далі нікуди» процес не лише лікування, а й обстеження, завищивши тарифи, піднявши до захмарних висот ціни на харчі і ліки, одяг, відпочинок, залишивши на вщент принизливому рівні зарплати пересічних українців. А непересічним підняли. Ну от Смілянський, до прикладу, керівник Укрпошти, так, з його слів, покращив діяльність ввіреного відомства, що отримував минулоріч у середньому півтора мільйона гривень щомісяця, а у цьому зароблятиме майже два. Глава НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв у 2018 році заробив 286,5 мільйона гривень… Та ви бачили ці зар-
плати невтомних наших. Вже карикатур з цього приводу — повно: і американський президент нібито у Зеленського проситься очолити Укрпошту і так далі. Я, як і кожен з вас, не заздрю цим людям, та ми з вами й уявити не можемо, як з тими мільйонами поводитися! Я про інше: хіба усі щирі патріоти з височезними зар-
платами не можуть пролікувати хоча б по одній онкохворій дитині, допомогти хлопцям на передовій, спільними зусиллями і коштами підняти врешті з колін нашу економіку?».
«Хірург вищої категорії в Україні заробляє 5100 гривень. До підвищення зарплати з 1 січня його зарплата становила 4100, — пише Ігор Лисенко. — Лікарі інших спеціальностей вищої категорії тепер отримуватимуть 4772 гривні замість 4361 гривня у минулому році. Раніше медсестри без категорії отримували 2958 гривень. Зараз їхня зарплата становить трохи більше 3200. Рентген-лаборанти вищої категорії отримували близько 3300, а тепер отримуватимуть 3636 гривень.Виходить, що хірург вищої категорії в Україні отримує зарплату в 46,8 раза меншу, ніж глава Міністерства закордонних справ Вадим Пристайко. А інтерн із тарифною ставкою 3800 гривень отримує в 60 разів менше, ніж міністр економіки Милованов. Аякже: що ті лікарі, хіба важка та їхня праця, хіба від них залежить здоров’я нації?».
«Чи бачили ви останнім часом полеміку в соцмережах стосовно нарікань міністерки освіти на мізерну зарплату 36 тисяч гривень, як їй, ремствує, думати про сім’ю, дитину, яку на такі гроші не витягнеш, вона ж бо на посаді керівника директорату Міносвіти мала на десять тисяч більше, — читаємо в листі Ганни Онопрійчук з Теофіпольщини. — У коментарях освітяни «співчувають» своєму керівникові й розповідають, як утримують дітей, одягаються, лікуються, платять комунальні, відпочивають вихователі на 4 тисячі гривень зарплати, вчителі з тридцятирічним стажем з зарплатнею вісім тисяч гривень, як живеться науковцям на 0,75 ставки… «А ми на дві не одну дитину «підняти» можемо, — пишуть молоденькі мами, — нам навіть влада складає список, на скільки років пальто купувати, проте нам і раз на п’ять років на нього важко наскладати — з секонд-хенду купимо…». Потім, певно, сказали Ганні Новосад, що дурницю втяла, то вона офіційне пояснення дала, назвавши невдалим своє формулювання про малу зарплату, заявила, що, мовляв, знає про контраст у зарплатах між нею і освітянами рядовими, а мета її далеко не гроші, а втілення змін: «Ми, як уряд, пообіцяли зміни, коли розпочали роботу. Це мій основний мотиватор». Й таке буває: не подумають, скажуть…».
«Бачили, як пояснював заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк, чому поскаржилася на низьку зар-
плату міністр освіти і науки і чому міністрам потрібні більші зарплати? — запитує Анатолій Бережний. — Бо політиків оцінюють ще й за одягом, отже, вони мусять добре одягатися. З його слів, більш-менш нормальний чоловічий костюм на розпродажу коштує 20 тисяч гривень, він потрібен не один. Хоча б двічі на день поїсти в найдорожчому районі Києва, бо ж на роботі від рання до смерку, а ще — ділові зустрічі, поїздки… «Коли ти міністр, ти кожного дня робиш тільки одне — саме те, що люди ненавидять робити найбільше, бо це найважче. Ти приймаєш рішення, — пише він на своїй сторінці. — І хоча би раз на рік треба виїхати кудись, де їх не треба приймати, щоб лишатися в адекваті. Причому їхати треба далеко, інакше від роботи не врятуватися. Без тебе ж люди нічого не вирішать. Щоб навіть бюджетно виїхати кудись далеко, треба 30-40 тисяч. Ще треба один-два рази на рік розвіятися на кілька днів. Півтори зарплати на рік. Мінімум…». А, скажіть, хірурги, науковці, вони рішень не приймають? А втім ми нічого не маємо проти зарплат міністрів. Розумних зарплат. Бо 36 тисяч для такої посади направду небагато. А ось оприлюднено, може, це вже з преміями: «Заступниця міністра культури, молоді та спорту двічі заповнила форму про суттєві зміни майнового стану в грудні. 22 грудня пані Подоляк задекларувала отримання у Міністерстві зарплати 16 грудня у розмірі 154232 грн. А 5 січня 2020 року чиновниця відзвітувала про отримання 27 грудня другої частини зарплати — 240478 грн. Загалом — 394710 грн. У заступника міністра культури Олексія Сівіріна задекларована груднева заробітна плата 366068 грн.». Список можна продовжувати, він величезний. Зарплатню більше вісімсот тисяч гривень отримував й керівник Укрзалізниці Є. Кравцов, зараз, може, більшу…
Але, як мовиться, хто на що вчився, хто як заслужив. Але ж чи є ще де така країна контрастів, де пенсіонер за все життя заробив пенсію на цілих дві тисячі гривень, а зарплата керівника тієї ж Укрпошти майже два мільйони, чи ще де так виживають люди, як у нас, чи ще де повиїздили так масово у пошуках заробітчанського хліба молоді, чи ще де так вмирають, бо не мають фінансової змоги бодай обстежитися?».
Листів у нас ще дуже багато. Але друкуватимемо їх уже в наступних номерах «Зворотного зв’язку». Пишіть нам, дякуємо за довіру.