Більш ніж у трьох десятках сіл Кам’янеччини у 2019 році не народилося жодної дитини. Смертність у районі перевищує народжуваність майже… вп’ ятеро. 

Якось, гортаючи шпальти минулорічних «Подільських вістей», око зачепилося за публікацію під заголовком «Де птахи гніздяться, там і видно пташенят», рядки якої відкинули мене не у такий вже далекий 2010 рік. Пригадалося, як тодішній голова Слобідсько-Рихтівської територіальної громади Іван Ільчишин запросив у сільську бібліотеку на нашу зустріч матерів-героїнь. Зібралося їх немало-небагато, аж… 23 (на той час єдине на Хмельниччині село з такою кількістю багатодітних сімей), які народили та виховали по 6-10 дітей. Під час невимушеної бесіди жінки ділилися спогадами, життєвими історіями. Говорили і про виснажливу роботу з рання до смеркання в колгоспі, і про те, як нелегко було ставити діточок на ноги, адже в ті часи декретних відпусток ніхто не давав, не звільняв і від праці в ланці на буряках чи на фермі.
Незважаючи на те, що їх не пестила жіноча доля, особливо у післявоєнний час, – вони народжували, у них було розуміння мети та сенсу існування сім’ї.

За словами голови тамтешньої сільської територіальної громади Лідії Богонос, причини негативної демографічної тенденції криються насамперед у нестабільній соціально-економічній ситуації в країні, що призвела до безробіття, безперспективності працевлаштування в рідному селі, унеможливила молодим сім’ям обзавестися власним житлом. Тож кому одружуватися чи народжувати, коли переважна більшість працездатних людей батрачать хто в Польщі, хто в Італії чи Іспанії?
Прикро, але подібна картина майже у кожному населеному пункті Кам’янеччини. Скажімо, навіть у Приворотській сільській раді, до складу якої теж входить 4 населених пункти і на території якої успішно функціонує агроформування ТОВ СП «НІБУЛОН», де працює більше сотні фахівців, у минулому році відгуляли лише два весілля і народилося 3 дітей, а цей світ полишили майже удесятеро більше. А села Кізя, Адамівка, Добровілля практично вимирають і у 2019 році в останніх двох не справляли жодних родин. Як розповіла сільський голова Лариса Вусата, у пошуках кращої долі рідні домівки покидають цілими сім’ями. Ось і не так давно до Польщі виїхала родина Кавецьких, забравши із собою чотирьох діток дошкільного та шкільного віку.
Або взяти Гуменецьку ОТГ, на території якої успішно працюють такі промислові й агропромислові гіганти, як цементний завод, птахофабрика «АВІС», автопідприємство «Промтехнтранс», кар’єри, цілий ряд закладів громадського харчування й на яких задіяні на виробництві кількасот жителів, чимало людей з приміських сіл громади працюють у Кам’янці, і то демографічна ситуація бажає бути кращою. Так, за останній рік населення ОТГ зменшилося за рахунок померлих на 245 осіб і збільшилося на 49 за рахунок новонароджених у Гуменцях, інших великих і не дуже поселеннях з розвинутою інфраструктурою. Разом з тим уже не один рік лелеки пролітають мимо Малозалісся, Дубинки, Тернавки, Корчівки, Привороття Другого.
Не дуже щедрі вони і на відвідини до Киселівки.
— У цьому селі, що розкинулося на мальовничих Подільських Товтрах, я всеньке життя пропрацювала в колгоспі, народила і разом з чоловіком виростили доньку та сина, який понад два десятиліття очолював місцеве господарство, село гарне, газифіковане, від міста усього 15 кілометрів, але теж залишилися у ньому одні пенсіонери, деякі, як і я, зимуємо у доньок чи синів у Кам’янці, а веселий дитячий сміх здебільшого чуємо лиш під час літніх канікул, коли онуки приїздять до бабусь на гостини, — ностальгійно мовить 84-річна Ніна Григорівна Валькова.
З гіркотою варто констатувати, що подібні приклади погіршення демографічних показників можна навести й по Жванецькій, Китайгородській ОТГ, Чабанівській, Зіньковецькій, Підпилип’янській, Завальській, Шустовецькій та інших сільських радах. У багатьох із них є малі і великі поселення, де вже не один рік на світ не з’явився жоден малюк, де перевищення смертності над народжуваністю стає нормою, а про весілля і взагалі годі говорити.
Знову наведу не зовсім втішну статистику: у 2019 році у Кам’янець-Подільському районі народилося 233 дитини і померло 1038 осіб, побралися лише 50 молодих пар, а кількість населення за останні 10 років скоротилося на 4628 осіб і становила на 1 січня 2020 року 64072 людини. Звичайно, це не враховуючи сотень мешканців Кам’янеччини, які виїхали на заробітки, а залишаються зареєстрованими у тому чи іншому населеному пункті. І хто знає, коли вони повернуться, і чи взагалі повернуться. Не секрет, що українське село давно стало постачальником дешевої робочої сили для багатьох країн світу, й нині мільйони наших співвітчизників через безвихідь, кинутих державою, змушені піднімати економіку Польщі, Чехії, Німеччини, Португалії, Словаччини...
Тож хочеться вірити, що наші нинішні молоді керманичі країни піклуватимуться про село, яке є хребтом української нації, створять всі умови для того, щоб до нього з’їхалися оті мільйони селян-заробітчан. Й тоді знову на повну силу завирує у ньому життя, адже, незважаючи ні на що, воно зберігає автентичність, мову, культуру, вірування і традиції предків. Тоді точно лелеки не оминуть жодної селянської оселі, яка буде наповнюватися радісним дитячим сміхом, добром та коханням.