Нещодавно у Хмельницькому відбувся круглий стіл, присвячений проблемам молочної галузі. У ньому взяв участь і виступив голова ради директорів Спілки молочних підприємств України Вадим Чагаровський. Аналітика і дані, які він навів, були дуже цікавими і показовими. Тож ми попросили Вадима Петровича дати інтерв’ю нашій газеті.

– Що собою являє ваша спілка?
– Спілка молочних підприємств існує майже 20 років. Її утворили 19 молокозаводів в 2001 році і підписали меморандум. Сьогодні до нашого гурту входять 32 підприємства. Вони основні гравці на ринку. Це – молокозаводи, оператори сировини та інгредієнтів.
– Чим вона займається, крім координації зусиль і комунікації з владою?
– Бере активну участь у підготовці законодавчих актів та нормативних документів.
Про нашу діяльність можна говорити багато репрезентативного, але я хочу проаналізувати стан молочної галузі в Україні за 2019 рік. Ситуація тут тривожна.
– Чому?
– Статистика стверджує, що вперше в державі вироблено менше 10 мільйонів тонн молока. А точніше 9,8 мільйона тонн. Беру на себе сміливість стверджувати, що ця цифра завищена. Відбувається маніпуляція за рахунок тієї сировини, яку виробляють одноосібники. З цього приводу статистика теж наводить сумнівну цифру – 7 мільйонів 330 тисяч тонн. Ми вважаємо, що і вона значно перебільшена, а реально не перевищує 4 мільйонів тонн. Окозамилювання влаштовує та заспокоює державних чиновників. Насправді ситуація дуже критична, тому що фактично, за нашими даними, на переробку надійшло лише 3,8 мільйона тонн. Із них 2,7 мільйона тонн від господарств. Ми називаємо його «індустріальним молоком» і близько мільйона тонн від селян.
Якщо говорити про споживання, то його загальний фонд становить 6,7 мільйона тонн молока, що теж входить у протиріччя з офіційними цифрами.
– Виробництво молока падає. Що ж робити?
– На зміну ситуації можна буде сподіватися тільки тоді, коли статистика відповідатиме дійсності.
У профільному міністерстві приймалося багато програм. Але ґрунтувалися вони на хибних і вигаданих даних. Тому фахівці сприймали їх, як щось несерйозне, на кшталт журналу «Мурзилка».
Поряд зі зменшенням виробництва молока відбувається і скорочення поголів’я худоби. За тією ж статистикою великі господарства утримують лише 400 тисяч голів і 1 мільйон 400 тисяч є в особистих селянських. Але остання цифра теж під сумнівом. Бо Держпродспоживслужба не провела ідентифікацію поголів’я ВРХ.
Для порівняння скажу, що в далекому 1990 році в Україні було 8,5 мільйона корів. Із них селянські господарства утримували 2,5 мільйона і 6 мільйонів колгоспи та радгоспи.
Якщо заглибитися в історію, то навіть у післявоєнному 1946 році в Україні було 4,6 мільйона корів. А зараз – в 2,6 раза менше!
Відтак стає зрозуміло, чому в нашій державі з’явилися імпортні молочні продукти.
За статистичними даними виробництво молочної продукції за минулий рік впало на 4 відсотки, а фактично – на 6 відсотків. Ми прогнозуємо її падіння по всіх категоріях і в нинішньому році.
– Що ж діяти?
– Передусім розробити і утвердити стратегію розвитку молочної галузі. Без неї неможливо говорити про майбутнє.
Починати слід з підтримки молочного скотарства. Це – база галузі. Ми зробили розрахунки і подали їх у Міністерство розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства: скільки має становити державна підтримка, аби протягом п’яти років наростити поголів’я корів до 5 мільйонів. Мається на увазі тільки індустріальний сектор, бо на одноосібний важко впливати. Така фінансова підтримка повинна щороку складати 6 мільярдів гривень. Це цілком підйомна сума.
– Звідки її взяти?
– Є джерела. По-перше, ними можуть стати податки, які сплачують тваринницькі ферми і комплекси до державного бюджету. Їх необхідно просто повернути назад. Таким чином назбирається 3 мільярди гривень щорічно.
По-друге, треба долучити до розв’язання проблеми великі агрохолдинги. Чого гріха таїти, вони не зацікавлені в тваринництві і розвивають лише рослинництво. Проводять посівну і збиральну кампанії. При сучасній техніці трьох механізаторів достатньо на 10 сіл. Прибуток становитиме від 600 до 800 доларів з гектара. Агрохолдинги це влаштовує. Інфраструктурою і соціальними питаннями вони теж не надто переймаються.
Питання слід ставити таким чином. Рослинництво виснажує землю. Для того, аби відновити її родючість, потрібні сівозміни і органічні добрива. Останні у великих обсягах може дати молочне скотарство.
Слід створити фонд відновлення родючості землі. І ті агрохолдинги, які не бажають займатися тваринництвом, мають робити до них відрахунки.
– Як встановити для них норму?
– Існує такий показник, як кількість поголів’я ВРХ на 100 гектарів.
За радянських часів на 100 гектарів було 24 корови. А сьогодні – 8 ВРХ і 4 корови. Глянемо на наших сусідів. У Польщі цей показник становить 45 голів ВРХ, з них – 12,5 корів, у Німеччині на 100 гектарів 60 голів ВРХ і 25 корів. На такі пропорції слід орієнтуватися нам сьогодні. Ми готові допомогти з розрахунками.
– Які ще напрямки повинні бути відображені у стратегії розвитку галузі?
– До них належить захист внутрішнього ринку. А при наявності сировини – боротьба за зовнішні.
На жаль, сьогодні експортний потенціал України вичерпаний. Він мав сенс у літньо- осінній період, коли був надлишок сировини. А зараз її не вистачає своїм переробникам.
Як наслідок, нинішнього року зріс імпорт молочної продукції. Він у 2019 році, в перерахунку на молочну сировину, становив майже 15 відсотків від того, що ми переробляємо.
Чому так? Тому, що після вступу до ЄС Польща за 15 років отримала тільки на розвиток молочної галузі 29 мільярдів євро. Німеччина – 64 мільярди. Навіть важко їх уявити в перерахунку на гривні! Це будуть трильйони!
Як покинутим напризволяще вітчизняним тваринникам з ними змагатися?
– Чи були раніше програми підтримки тваринництва в Україні?
– Були. Однак вони адресувалися в основному птахівництву. Левову частку дотацій одержували дві компанії – 50-60 мільйонів доларів щорічно.
Треба об’єднати зусилля для того, аби розробити державну програму розвитку молочної галузі, відповідне фінансування і механізми, які відповідали б інтересам не окремих компаній, а усіх.
Перед тим, як їхати на Хмельничину, я зайшов до Держпродспоживслужби і поцікавився, скільки в області працює молокопереробних підприємств.
Є така реєстрація дозволів на експлуатацію потужностей. Із 18 діючих переважають дрібні переробники. А солідних лише 6. Відрадно, що серед них члени нашої асоціації – Деражнянський і Старокостянтинівський молочні заводи.
– А як з приводу кооперативів?
– У багатьох країнах вони основні гравці на ринку молочної продукції. Там фермери беруть на паритетних засадах участь разом із підприємцями і виробляють у світі 70 відсотків продукції.
Така тенденція рано чи пізно утвердиться і в Україні. Хоча б в силу того, що просто немає іншого виходу.
– Дякую за змістовну розмову і бажаю успіху.