Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 224

Сподіваюся, що ви висвітлите думку простого громадянина.  Я особисто вважаю, що Президент України, його оточуюча команда, міністри, народні депутати при активній підтримці олігархів не розуміють, чи не хочуть зрозуміти, що вони йдуть не тим шляхом, яким хоче йти простий український народ. А він прагне, щоб на території всієї нашої рідної країни був порядок, злагода, достаток і взаєморозуміння між правителями України і трудовим людом.

Ми, українці, грамотні, трудолюбиві, добросовісні, терпеливі, тільки потрібно правильно, розумно нашим правителям нами управляти, все робити, щоб нам жилося щасливо, добротно, під мирним небом.
Для прикладу. Неодноразово підвищували нам заробітну плату чи пенсію на сотню гривень і зразу ж підвищуються ціни на продовольчі й промислові товари першої необхідності як у магазинах, так і на місцевих ринках. У два-три рази. Тож яка потреба підвищувати зарплату чи пенсію, коли немає ніякого контролю за ціноутворенням. У 70-х роках зар- платня для робітників в основному становила в межах 100 карбованців, інженерного персоналу – 120, директорів – 130 карбованців. А що сьогодні твориться? В робітника- інженерного персоналу- найманця місячна зарплата складає 4-5 тисяч гривень, то в керівного складу, а вони в основному є олігархами, – сотні тисяч та ще й премії, які сягають до мільйона і більше гривень. Так це ж – абсурд!
У ті часи, коли в країні здійснювалась «прихватизація», я говорив, що такі галузі, як газо- електрифікація, вугільна промисловість, металургія, літако-кораблебудування та інші важливі галузі народного господарства, їх заводи і фабрики, ні в якому разі не потрібно було віддавати в приватну власність. Адже наше суспільство ще не досягло тієї свідомості, що є в інших країнах Європи, Америки тощо, особливо у наших горе-керівників і олігархів, в яких немає обмеження до наживи, щоб свої незаконні прибутки хоча б частково віддати на користь нашим малозабезпеченим співвітчизникам, на користь держави.
Або ще таке. Взяти хоча б нашу Укрпошту, керівник якої Смілянський отримує місячну зарплату майже мільйон гривень, а ще більше премії, невідомо, за які успіхи та досягнення? В той же час, особливо в селах, рядові працівники поштового зв'язку отримують у місяць близько 1600 гривень, в багатьох населених пунктах їх взагалі немає. Немає кому принести нашим ветеранам війни і праці навіть ту мізерну пенсію. В той же час конверт для листів у 70-х роках коштував 5 копійок, а зараз 10 гривень. Заробітна плата і пенсії для простого українського люду так не зросли. Це просто жах!
Подібне коїться в медицині. Хто додумався зробити таке дебільне рішення і хто його затвердив щодо сімейних лікарів? Перш за все як може обслуговувати сімейний лікар 1000 і більше хворих і як може їхній пацієнт потрапити на прийом, коли, вже записавшись до нього, він змушений у черзі чекати тривалий час, днями, щоб виписати потрібні ліки або взяти необхідне направлення в медичні заклади до інших лікарів-спеціалістів стосовно тієї чи іншої хвороби. Невже в Міністерстві охорони здоров'я, у Верховній Раді сидять такі недолугі горе-спеціалісти, які спочатку затверджують такі необґрунтовані рішення, а потім думають, як вийти з такого становища, в яке завели наш трудолюбивий і щирий український народ.
Не можу ще не сказати про те, що не тільки сільські фельдшерсько- акушерські пункти, але й районні лікарні передбачають скоротити. Так це ж потрібно не мати ні тями, ні розуму, щоб сьогодні за 20-30 кілометрів із віддалених сіл хворим людям добиратися до районної лікарні, яку також вважають «неперспективною». Невже міністр охорони здоров'я і правителі країни не знають, не розуміють, що цим самим вони прискорюють вимирання наших людей, особливо похилого віку, та й не тільки їх. Така ж доля чекає і медичні заклади з лікування туберкульозу й психічно-неврологічних захворювань.
Я вважаю, що для покращення життя нашого народу потрібно, щоб усі енергоносії, життєво важливі для країни підприємства були підпорядковані тільки державі або хоча б контроль за їхньою діяльністю здійснювався державними представництвами і структурами. Зрозуміло, що коли будуть всім колишнім народним добром володіти і користуватися у власних цілях такі олігархи, як Коломойський, Коболєв, Пінчук, Смілянський, Кравцов та їм подібні, то нам, простому народу України, не бачити ніякого покращення в житті.
Можна наводити багато прикладів, які гальмують нормальний розвиток нашої країни, але чомусь ні Президент України, ні міністри, ні депутати, які навчились гарно говорити, не намагаються вникати в суть таких проблем, які могли б всебічно поліпшити життя нашого народу.