Хто зна, які перспективи очікували б на всіх «гравців» вітчизняної молочної галузі — від бабці в селі до крупного товаровиробника, і, врешті, нас із вами як споживачів, якби не війна на сході країни. «Молочні ріки» наштовхнулися на міцні загати російського, кримського ринків збуту та доволі немаленького східного регіону. З іншого боку Україну серйозно «підпирає» Євросоюз, з надсучасною і потужною виробничою і переробною молочними галузями. Та й нашим молочникам висуває певні вимоги, мовляв, якщо хочете вступити до європейської спільноти — підтягуйтеся. А вони, ці вимоги, для українських сільгоспвиробників — подекуди, наче дірка у голці, через яку потрібно проволокти корову… Тож нинішня ситуація у «молочному царстві» нагадує роздоріжжя. Куди рухатися, що робити, аби не прогадати? Над цією дилемою почали задумуватися не одні світлі голови. Тим більше, вже зовсім скоро в країні розпочнеться сезон «великого молока».
Про ці та інші гострі питання спілкувалися з директором ТОВ «Віньковецький сирзавод» Русланом ПШИБЕЛЬСЬКИМ, керівником, який, здобувши дві вищі освіти, пройшов усі щаблі виробництва і переробки молока і, врешті, вже п’ять років очолює завод у Віньківцях.

— Руслане Броніславовичу, певно, нині для виробників настали чи не найважчі часи…
— А коли нам було легко? Згадуючи всі етапи становлення нашого підприємства, на яких траплялися і підводні камені, і реформи, і нововведення, розуміємо, що основне завдання — втриматися на плаву. Адже наш завод колись будував ще пан. І виробляли на ньому спирт. Молочне підприємство планували облаштувати у Зінькові. Можливо, так і сталося б, якби не пожежа на спиртозаводі… Радянська влада прийняла рішення реконструювати його і змінити профіль на молочний. Отак, у 1956 році виникло наше підприємство. Переробляли тут більше ста тонн молока за добу! І це лише з Віньковецького району! Проте власної продукції не виробляли. Лише напівфабрикати, які відвозили на Хмельницьку маслосирбазу. Вже там її фасували і відправляли на реалізацію. Згодом, із приходом нового директора — Михайла Процевського — у 80-х роках налагодили випуск власних товарів. Здебільшого, сирів та масла. А у 2001 році почали будувати цільномолочний цех. Тож асортимент заводу розширився — споживачам запропонували кефіри, ряжанки, сметани… Саме наше підприємство забезпечувало цими необхідними для лікування і профілактики шлунково-кишкових захворювань продуктами Сатанівський санаторій.
Чим більших обертів набирало виробництво, тим більшою ставала конкуренція. Тож, обравши за голов-ний критерій якість продукції, керівництво заводу вирішило будувати власну ферму. Адже жодне сільгосппідприємство, кооператив, чи приватний виробник не забезпечить тієї якості, яку нині маємо від своїх корівок. Молоко збираємо вранці, в обід і ввечері.  Лише так зберігаємо його унікальні і корисні компоненти. Все миттєво йде на переробку.
— Віньковецький сирзавод — перший на Хмельниччині, що працює не з окремими селянськими господарствами, а з юридичними особами — селянським виробничим кооперативом, у який об’єдналися селяни та ТОВ «Агропрогрес В». Чи є така співпраця ефективною?
— Сьогодні до нього входить майже дві тисячі осіб. Аби не бути голослівним, наведу конкретні факти: з 2011 року, відколи утворився СВК, кількість зданого від людей молока не зменшилася ні на один літр. А, згідно зі статистикою, в державі цей показник щороку зменшується. Крім того, немає проблем з конкурентами — іншими заготовачами молока у населення. Від цієї співпраці виграло і наше підприємство, і люди. Адже кооператив реалізовує свою продукцію не лише на Віньковецький сирзавод, але має можливіть збувати її й іншим переробникам.
— Певно, за такими кооперативами майбутнє, адже ми прямуємо до Європи…
— І це дійсно так. У ЄС вже заявили, що з 1 січня 2015 року молоко на переробні підприємства повинні здавати виключно юридичні особи, тобто об’єднання виробників,  які й мають забезпечити належні умови доїння, приймання, зберігання тощо. Скрізь потрібно дотримуватися сучасних технологій. З огляду на те, що на сьогодні все це забезпечити нереально, ЄС відтермінував дату новації на 1 січня 2017 року. Тож доти наші селяни мають зрозуміти, що так, як нині, вже не буде. Переробники не прий-матимуть молоко від окремих дворів. А коефіцієнт виробництва молока в Україні — 80 відсотків від населення, 20 — від господарств.
На жаль, селяни не поспішають об’єднуватися. Можливо, певну роль у цьому відіграють численні перевірки, які, наче сарана, з’являються як тільки люди хочуть започаткувати щось нове.
Нині перед тим, як поставити товар на прилавок, Європа вимагає провести аудит: звідки молоко, що корова їла, що пила… Господарства можуть надати відповіді, а збирати інформацію від кожного селянина — завдання нереальне. Кооперативу легше проконт-ролювати ці питання, адже у таких об’єднаннях всі гуртуються і контролюють одне одного, адже якісне молоко забезпечить кращий результат для кожного.
До речі, для юридичних осіб в країнах Євросоюзу створено набагато кращі можливості праці, у рази вигідніші, ніж у нас. Бо там дбають про товаровиробників, роблять ставку на економіку країни, підтримуючи її.
— Руслане Броніславовичу, надзвичайно гостро стоїть нині питання ціни на молоко. Особливо для селян. Дві гривні п’ятдесят копійок за літр — це виправдана вартість бабусиної праці?
— А що наші люди зробили для того, аби молоко, яке вони виробляють, коштувало, приміром, п’ять гривень? Може, придбали доїльний апарат? Чи встановили сучасну холодильну установку? НІЧОГО! Крім того, часто ще й розбавляють молоко, чи переганяють на сепараторі… Люди звикли, що їм все мають подати. Самі ж і палець об палець не вдарять, аби щось змінити на краще. Звісно, якщо люди об’єднаються, забезпечать новітні технічні засоби для доїння, зберігання молока, зроблять у лабораторії необхідні аналізи, чим засвідчать його високу якість, привезуть товар на завод — запевняю, переробник залюбки прийме таке молоко по п’ять гривень і більше… Бо заздалегідь буде знати, що, отримавши якісний товар, не втратить, а лише виграє.
— Думаєте, це реально?
— Цілком. Проте люди дійдуть до цього не скоро. Можливо, інше покоління.
— Для переробників і держава нині запровадила інші «правила гри». Посприяла?
— Держава роз’єднала переробника і виробника.  Як наслідок — нас зобов’язала сплачувати великі податки, а виробникам передбачила пільги. Тобто поставила в нерівні умови. Хіба це справедливо?
Не забуваймо, що переробні молочні підприємства України на 80 відсотків працюють на молоці господарств пересічних селян. Сплативши немалі податки, хіба ми зможемо забезпечити вищу ціну на молоко нашим селянам? Відтак, ні нам, і людям до ліпшого не йдеться.
— Доволі серйозні ринки збуту втрачені. Скоро корови «підуть на зелене». Які перс-пективи очікують галузь?
— Очевидно, що буде надлишок молока. І за рахунок населення.  Переробники відбиратимуть краще. Якщо ж братимуть все підряд, то за дуже невисоку ціну.  Тому з’явиться потужна конкуренція. Чи готові до цього наші селяни? Певно, ні.
— Можливо, через надлишок молока,  в державі нарешті зникнуть сирні продукти, морозиво з неорганічними складниками, молоко, яке може зберігатися рік і більше?
— Навряд чи. Ціни недобросовісних виробників таких товарів завжди будуть нижчими від тих, хто виробляє якісні товари. Використовуючи замінники, вони забезпечують довший термін реалізації продуктів, чим якнайкраще задовольняють вимоги великих супермаркетів. Саме тому наш завод не працює з цими торговельними мережами і реалізовує свою продукцію через фірмові магазини. Вплинути на ситуацію може лише держава та самі люди — потенційні покупці, які зрозуміють, що, до прикладу, масло за сорок гривень за кілограм, у принципі, виробити повністю з натурального молока неможливо. А лише додавши до його складу різні домішки. Дуже часто — рослинні жирозамінники, які не просто не приносять користі, але й шкодять організму. Бо вивести їх з нього практично неможливо.
Найболючішим питанням особисто для мене є й тендерні процедури. Ті, які визначають постачальника молочної продукції у школи, дитсадки та інші дитячі заклади. На жаль, ця структура до уваги бере здебільшого вартість товарів. Хто запропонує дешевшу ціну — той і виграв. А питання якості для них часто взагалі не стоїть. От і виходить, що наші діти замість натурального масла, сиру, кефіру споживають замінники на основі шкідливих рослинних жирів.
— Що ж може зробити держава?
— На мою думку, потрібно ліквідувати більшість непотрібних структур як у Києві, так і на місцях. Натомість, створити єдину, яка б контро-лювала не лише молочну галузь, як галузь, але й ціну на готову продукцію в країні, її якість тощо. І зробити це, повірте, не так вже й складно. Нам, практикам, які щодня стикаються з багатьма злободенними питаннями виробництва і переробки молока та реалізації продукції, це очевидно. Проблема лиш у тому, що більшість «високих» сільгоспкерівників ні ферми, ні корови, ні парного молока вже давно не бачили навіч.