Не чутно дитячого щебету, не лунає гучно коляда, нема весіль, нема родин, не вирує на повну, як, здається, ще вчора, життя, не людно на вулицях, ба, й хат жилих на тих вулицях – катма, не кипить робота на підприємствах, бо… їх нема. Ні підприємств, ні бодай великих фермерських господарств, що могли б забезпечити роботою молодь, давши тим самим їй змогу не покидати рідних домівок, тут народжувати і виховувати діток.

Вмирають українські села, мовчки відходять у небуття, лягають з останнім своїм мешканцем у домовину. Сумна статистика свідчить, що з мапи України за період незалежності зникли сотні сіл. З карти України зникають села, з її землі – українці. А за даними ООН, Україна – одна з п’яти країн світу, де населення скорочується найшвидше, і за невтішними прогнозами до 2050-го нас має стати ще на 20 відсотків менше, хоч вже й так з 52 мільйонів маємо 37. І річ не лише у безглуздій війні, високій смертності, а й у ненароджуваності. Щороку все більше сіл, і на Хмельниччині у тому числі, де не народжуються, лише вмирають, або в рази смертність перевищує народжуваність. Та й загальна статистика по Україні невтішна – на 100 померлих 53 немовляти.
…А якби віднайти все ж державний механізм, який би вдихнув життя у села, які чомусь стало зручно називати неперспективними. Так, до них незручно добиратися, у них невигідне розташування-сполучення, з них розлетілася молодь. Але у них живуть такі напрочуд щирі, привітні люди, справжні патріоти рідного краю.
Мовчазними свідками вимирання українського села, окрім хат-небіжчиків, що зирять у вічність вибитими шибками, стоять оголені часом скелети колишніх колгоспних добротних приміщень: ферм, зернотоків, складів… Стоять, мов химери з фільмів-жахів, аварійні, зруйновані, добряче «покусані» часом, прилеглі території заросли бур’янами, крізь асфальт пробилась бузина. Сучасні фотографи люблять такі фотозони. Але дуже хотілося б, аби вони були несправжніми – якимись плакатними. Бо нестерпно боляче, коли у відрядженні в тому чи іншому районі області редакційний об’єктив вихоплює такі невтішні кадри. Хочеться фотографувати у подільських селах дитячі свята, свята хліба, жнива, людні вулиці, позитивні емоції, потужні підприємства, результати співпраці з солідними інвесторами, привабливу інфраструктуру. Дасть Бог, доживемо.
А у вашому населеному пункті теж є такі «фотозони»? Надсилайте нам їхні світлини чи пишіть-дзвоніть – ми приїдемо.