Гучні гасла, помножені на обіцянки, щоразу в переддень чергових виборів – «зберегти й активно розвивати українське село» — вже звична річ для нас. Однак справжні реалії чекають за кілька десятків кілометрів від обласного центру – спустошені й зруйновані будинки, розбиті дороги, а то й повне бездоріжжя. Єдина думка, що не дає спокою, коли наштовхуєшся на цю кричущу реальність, – як, у разі гострої необхідності, карета швидкої медичної допомоги доправить у район хворого? Того, хто ще залишився в сільській глибинці – в більшості це старенькі й немічні. «Зареформоване» село давно вже задихається від тугого зашморгу, проте його голосу ніхто не чує. 

Пригадується, якось один посадовець заявив у розмові, що ви, журналісти, вишукуєте навмисне подібні кадри й нагнітаєте ситуацію. От нещодавно бачила його біля дорогої автівки в Хмельницькому. Звісно ж, її колеса він пошкодує пустити на тотальне бездоріжжя в далеких селах, де немає ні централізованого газопроводу, ні водогону, де в криницях зникає питна вода… Тут давно закриті школи, а на вулиці в ряд вишикувалися погорблені старенькі хатки з великими колодками на дверях… Важкі гілки дерев вростають у стіни, підкреслюючи, що тут давно нікого немає. Моторошно, коли приїжджаєш через рік, а замість двох таких покинутих хат — вже сім. Тенденція і без «нагнітання» цілком очевидна.
Статистика в Україні загалом — кричуща: за період з 1990 по 2018 роки з мапи нашої держави зникли 426 населених пунктів, а в Хмельницькій області з 2003-го зникло два села. Крім того, на межі зникнення перебуває 4684 українських села. До прикладу, станом на 2015 рік у кожному з них проживало майже 50 осіб. Але, ясна річ, сьогодні кількість «знелюднених» сіл перевищує статистичні дані, бо від 2014 року 369 таких населених пунктів не зняли з державного обліку.
Подальші прогнози Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» для «колиски України» зовсім невтішні — найближчими роками загальна кількість сільського населення скорочуватиметься стрімко — приблизно на 75-85 тисяч осіб щороку. Проте ця тенденція спрогнозована не лише через досить високі показники смертності, а, головним чином, через масовий виїзд молоді з села. Цікаво, що ми весь час тримаємо курс на омріяну Європу, в той же час посідаємо вперто лідируючі позиції за темпами скорочення населення.
Отож вектор руху для України на сьогодні один — підтримка на серйозному державному рівні села. Та говорити можна багато, краще поїхати раз і подивитися на «реформовану» глибинку на власні очі… Та й не завадить спитати тих стареньких, які доживають віку, про їхній біль. А його, повірте, в них чимало.