Ми очікуємо справжніх реформ вже 23 роки. Особливо — останні десять місяців, після повалення колишньої влади внаслідок Революції гідності. І не тільки ми, а й Європа із запитальним виразом дивиться на українських владців: почнете врешті-решт? І ніби перші порухи з’явилися: Президент України представив Програму реформ «Стратегія-2020», а уряд — Програму діяльності Кабінету Міністрів на 2015-2016 роки та окремі напрямки до 2020 року. Документи викликали неоднозначну реакцію в суспільстві. Наразі оприлюднимо їх бачення представником промисловості. Ми зустрілися з колишнім директором, а нині президентом обласної спілки «Якість Поділля», членом Міжнародної академії керівників бізнесу й управління Василем ЛЮБОВЕЦЬКИМ.
— Василю Станіславовичу, як сприйняли урядові документи промисловці і підприємці-члени обласної спілки «Якість Поділля»?
— По-різному. Одні з недовірою, бо і в минулому бачили різні аналогічні документи з гарними цифрами і прогнозами, які залишилися тільки деклараціями, інші — з сумнівами щодо можливості їх втілення в життя, а більшість висловлюються за те, що, які б документи не приймалися на державному рівні, для того, щоб краще жити, треба більше і краще працювати. Держава має створити для цього умови. Особливо це стосується великих підприємств. Справді, в останні роки багато йшлося на державному рівні про розвиток малого і середнього бізнесу, менше уваги приділяли великим підприємствам. Причому задекларована урядовцями увага малому підприємництву користі принесла мало…
Рівня розвитку економік європейських країн, де на малих і середніх підприємствах виробляється від 50 до 70 відсотків ВВП, де на них припадає близько двох третин зайнятих і 60 відсотків доданої вартості, ми досягнути не можемо. В Україні частка малих підприємств у ВВП не досягає й 10 відсотків, а статистики щодо середніх підприємств не існує, оскільки до цього часу їх не виділено як окрему категорію. Увесь тягар за всіма показниками, лягає на великі промислові підприємства, де створюється понад 50 відсотків ВВП і де зайнято близько чверті працездатного населення країни, де все прозоро, відкрито і немає «тіні».
— Отже, як ви оцінюєте оприлюднені програмні документи з точки зору великого бізнесу?
— У них про промисловий розвиток навіть не згадується. Але ж благополуччя держави і людей можливе тільки через стабільну роботу промисловості. Країна втрачає і, очевидно, втрачатиме свої позиції у світовій економіці. Незадовільний стан промислового комплексу України насамперед обумовлений втратою державою важелів впливу на промислове виробництво в країні та відсутністю системної стратегії його розвитку. Прогнози дуже невтішні, тому і ставлення до оприлюднених документів неоднозначне. Не буду аналізувати і характеризувати всі показники урядових документів, скоріш декларативні, а не прикладні, але такі цифри, як зростання до 2020 року ВВП на душу населення до 16000 доларів, мають змусити всі державні структури і виробничників шукати шляхи збільшення об’ємів виробництва. А хто ж буде забезпечувати оте зростання ВВП до шістнадцяти тисяч доларів? При цьому відсутність у Програмі Кабміну показників про курс гривні стосовно долара, про ціни на енергоносії, про зростання економіки, загрожує невизначеністю. Є над чим задуматися.
— Але ж тримаємось. Окремі галузі навіть розвиваються.
— Розвиток промисловості України протягом останніх років відбувався хаотично, без визначення і дотримання державних пріоритетів, за відсутності продуманої державної промислової політики. Заходи, які проводилися, виявилися недостатніми для подолання спаду виробництва. У січні-жовтні 2014 року в порівнянні з січнем-жовтнем 2013 промвиробництво скоротилося на 9,4 відсотка. Швидко ростуть ціни і для промисловості, і для людей. На цьому тлі скорочуються інвестиції. Українська промисловість залишається в стагнуючому стані і це вимагає рішучих дій уряду. Дій, а не декларацій. Словами про підтримку вітчизняного товаровиробника ситуацію не виправити.
— Що маєте на увазі під рішучими діями уряду?
— Замість розмов і обіцянок — процеси. А ще відкритість, правдивість, послідовність, яких так не вистачає. Ось дивіться. У 2003-му була схвалена Президентом Концепція державної промислової політики; у 2008-му — урядова Концепція проекту загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2017 року. В 2013 році Кабмін приймає нове розпорядження, яким схвалює новий текст Концепції загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2020 року. Все залишилося лише на папері. Тоді постає питання, чи хоче наша держава, її вище керівництво займатися виробництвом, конкурентною політикою, розвитком реального сектору: зростання виробництва, підвищення конкурентноспроможності національної економіки та окремих галузей?
— Кажуть і пишуть, що так.
— Якщо так, то, враховуючи, що Україна — правова держава, потрібно терміново створювати для цього правову базу, розставити людей, запустити механізми, встановити контроль за виконанням, запровадити систему відповідальності за невиконання рішень. Переважна більшість населення України визначилася, що йдемо європейським шляхом. За це вже пролито багато крові! Тоді і діяти потрібно так, як діють уряди країн, які приєдналися до ЄС нещодавно. Там промислова політика виписана, спрямована на поглиблення інтеграції в Європі та є інструментом підтримки технологічного рівня підприємств для забезпечення конкурентноспроможності. Там діє система, розроблена не під когось чи з нагоди виборів, а в інтересах людей.
Нам терміново потрібно визначитися, яку модель промислової політики ми збираємося будувати і застосовувати у себе: м’яку («горизонтальну»), жорстку («вертикальну»), чи змішану з переходом з нижчої на вищу стадію розвитку, як в країнах Євросоюзу, у США і Японії.
— На всіх рівнях ведуться розмови стосовно дерегуляцій, які мають супроводжувати реформи. Яка ваша думка з цього приводу?
— Міжнародні рейтинги України щодо легкості ведення бізнесу, економічної свободи, інвестиційного клімату, поширення корупції тощо за останній час невпинно погіршуються, що віддзеркалює оцінку якості регуляторного клімату в країні. Дотримання вимог Закону органами державної влади та місцевого самоврядування залишається низьким. Все говорить за те, що регуляторну політику держави потрібно міняти. А якщо проводити дерегуляцію на існуючій законодавчій базі, це може призвести до колапсу — руйнування діючої регуляторної структури, без заміни на досконалу.
— Ви багато посилаєтеся на зарубіжний досвід. Для його впровадження в Україні на ключові пости уже запрошено іноземних фахівців. Як вважаєте, це дасть позитивні результати?
— «Короля делает свита», — сказав великий італійський політичний діяч Макіавеллі. До чого наші урядовці-співвітчизники, які були «при королях», довели країну і королів, ми бачимо. Тому вважаю правильним рішення керівництва держави запрошувати на роботу на ключові пости зарубіжних фахівців. У них зовсім інший хід мислення, підходи до розв’язання проблем. Зовсім інший менталітет. Це достойні люди, а такі ніколи не будуть терпіти поруч підлабузників і невігласів, бо знають, що по оточенню люди судять про керівника. Але запрошення декількох іноземних фахівців наші проблеми не розв’яже. Наша біда в тому, що немає кого набрати «в свиту» цим князям. Більшість старих і досвідчених кадрів — «з душком», а молоді і чесні будуть справжніми фахівцями через роки. При цьому набувати досвіду будуть методом спроб і помилок, які можуть негативно вплинути на благополуччя як держави, так і населення країни.
Знаю і переконаний, що для жителів України ніхто гарного життя не зробить, крім нас самих. Світова спільнота буде нам допомагати, але в тому випадку, коли ми самі будемо гарно, багато і важко працювати. Кожен житель. І якщо будемо ввесь час чесними. Насамперед перед собою.
Gismeteo 
