Впродовж багатьох років Капустянська сільська громада вважалася благополучною. Тут створили перше в області КСП (комунальне сільськогосподарське підприємство) «Надія». Майже 20 років беззмінно люди довіряли своєму сільському голові Василю Палярушу. Він охоче розповідав про досвід на різних нарадах. І ось, раптом, ніби хтось відчинив скриню Пандори.
Сальто-мортале
Дійшло до того, що сільчани на початку червня зійшлися на збори і висловили йому недовіру.
Поштовх цим подіям дала земля, на якій селяни Капустян і Глибочка народилися і виросли. Всього-на-всього дещиця — 62 гектари із майже тисячі, яку колись гуртом дбайливо і мирно обробляли.
Як розповідають люди, у травні відбулася сесія Новоушицької ОТГ. На ній їхні заяви відхилили, а землю перевели в особисте користування та надали стороннім особам.
Проігнорували навіть пільговиків. У селі проживає вдова учасника АТО Юрія Зернюка Валентина. Її заява залишилася без уваги. Іншому учаснику АТО Олексію Матвєєву виділили ділянку на неудобах за 35 кілометрів від Капустян на тій підставі, що в його рідному селі начебто вільної землі немає.
— У мене є племінник, напівсирота. Він народився в Глибочку, а живе у Хмельницькому. Тричі по 6 місяців був у АТО, — розповідає Надія Гринишина. — Я 12 разів просила для нього ділянку землі. Але Василь Паляруш сказав, що такої немає.
— Ділянка стала привабливою після того, як її попередній орендар розірвав угоду із Новоушицькою селищною радою, куди зараз входить Капустянський старостат, — пояснює Василь Володимирович. — Якби не відкривали ринок землі, то все пройшло би без галасу. Люди хочуть отримати бодай клаптик, щоб якось вижити. Вони здебільшого беруть її не для обробітку, а щоб здати комусь в оренду чи перепродати.
Про долю 62 гектарів я довідався із сайту селищної ради. Односельці заповзялися писати на мене скарги. Зараз йдуть численні перевірки на предмет моєї особистої причетності до цієї оборудки. Якщо підтвердяться такі факти, я складу свої повноваження. Якщо ні, то хай виносять це питання на сесію.
Роздача слонів
і матеріалізація духів
— Ви не знали про те, що землю на території громади передають у чужі руки?
— Ні! Я не маю доступу до персональних даних. Навіть не знаю, скільки моїх односельчан написали такі заяви, — каже Василь Паляруш.
Люди, корінні мешканці і платники податків, не ймуть віри цим словам, які не вкладаються в їхнє усталене розуміння повноважень влади. Вважають, що він щось приховує від них і є співучасником. Адже згідно з чинним законодавством: «Первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста».
З’ясувалося, що землю виділили громадянам, які живуть далеко від Капустян і Глибочка, навіть в інших областях. Людей це теж обурює.
Отакої! Стільки в нас з телеекранів і трибун базікали, що передають більше повноважень на місця, про доступ до публічної інформації, малювали райдужні перспективи місцевого самоврядування, а тут, виявляється, людей і керівників громад позбавили найголовнішого: самим вирішувати свою долю на рідній землі і навіть попередньо знати про те, що відбуватиметься на їхній території.
Хіба узгоджується зі здоровим глуздом виділення ділянки землі особам, які проживають за сотні кілометрів. І то для чого? Для «ведення сільського господарства»! Як вони її оброблятимуть, чомусь нікого не дивує. Може, дистанційно з допомогою роботів через супутник?
Якщо роздати землю наліво і направо, то з яких доходів житимуть мешканці Капустян і Глибочка? Адже стаття 142 Конституції України передбачає, що земля і природні ресурси входять до переліку тих джерел, які забезпечують фінансово-матеріальне існування громади.
Ось тут би депутатам і увімкнути те, що колись у людей називалося совістю. Переконаний, більшість із них збирається не тікати кудись за кордон, а жити на цій території. Тому їх і має цікавити, кому вона дістанеться і хто буде, як зараз модно казати, кінцевим бенефіціаром їхніх рішень.
Тільки божевільний пиляє гілляку, на якій сидить.
Щодо відписок, хохм і маніпуляцій, то, мабуть, це і є та «Україна в смартфоні», яку нам обіцяють. Замість живого спілкування і співчуття люди отримуватимуть бездушний інформаційний спам через мобільні телефони і комп’ютери.
— Найголовніший результат так званої «реформи самоврядування» ми бачимо на власні очі, — каже Василь Ковальчук, — фельдшерсько-акушерський пункт закрили, скоро дитсадок і школу зачинять, люди сидять без роботи, населення скорочується, а нашу землю без нашого відома передають у чужі руки. І то в період карантину. Громадянам зась збиратися для відстоювання своїх прав, а приватизовувати землю крутіям — будь ласка. Хто і яким чином тепер фінансуватиме нашу інфраструктуру та соціальну сферу?
У пастці
А й дійсно, що буде із селами, коли ненька-годувальниця з допомогою фіктивних переоформлень перейде у «надійні» руки, а громади перестануть отримувати «заманухи» у вигляді централізованих подачок?
Люди не без сарказму кажуть, що тоді зроблять платними цвинтарі.
— Ми дізналися, що наша земля приватизована за фактом,— розповідає Тетяна Лукасевич, — а за законом про це нас мали би повідомити хоча би за 20 днів до відкриття чергової сесії.
Попри базікання про прозорість, процедура виділення ділянки виглядає незбагненною, як похід у тайгу або джунглі: громадянин пише заяву у ЦНАП, звідти її пересилають у відділ земельних ресурсів, далі переадресовують на ОТГ, там попередньо її розглядає комісія, потім питання виноситься на сесію. Депутати голосують, покладаючись на порядність голови земельної комісії. У тому, що і до чого їм з місць важко розібратися, бо таких заяв щоразу розглядають сотні. Тобто справу поставлено на конвеєр, де ніхто не відповідає за кінцевий результат.
У той час, коли вирішується доля їхньої землі, селяни можуть бути присутні на сесії як слухачі і глядачі. Ясна річ, якщо дізнаються про це, але без права голосу. Як на стадіоні або на концерті.
Після ухвалення рішення відіграти назад процедуру можна тільки через суд.
Гнів селян зрозумілий. Фактично вони опинилися в спритно змайстрованій пастці. І тепер не відають, що з ними буде надалі.
Для того, аби прояснити ситуацію і мати можливість на неї впливати, вони утворили ініціативну групу. З червня провели перший схід сіл Капустяни і Глибочок, а 18 — другий. На нього запросили керівників Новоушицької ОТГ, райдержадміністрації і райради, правоохоронних органів, земельного відділу, депутатів.
Ніхто, крім депутата ОТГ Петра Ковальського, не прибув. Мабуть, справу із землею збираються вирішувати без корінних мешканців. У які форми далі виллється людське невдоволення важко сказати. Подібна ситуація склалася і в сусідніх селах, зокрема в Заміхові. Про це розповіла його мешканка Алла Крига, яка теж приїхала в Капустяни.
Маски «демократії»
Сьогоднішні збори збоку виглядають, як венеційський карнавал або ініціація масонської ложі. Члени президії сидять у масках. Люди виступають з місць. Вони говорять, а представники влади, які затіяли цю веремію, «умили руки», не бажають бути тут присутніми і їх слухати.
Жителі Капустян та Глибочка написали скарги голові райдерж-
адміністрації, облдержадміністрації, до прокуратури та МВС. Вони сподіваються на справедливість. Хто її буде встановлювати? Сьогодні депутати обмежили державних чиновників законами в своїх правах, а тому ті стараються не влазити в конфлікти і відповідають розпливчато на якійсь тарабарській мові. Тільки б чого не вийшло.
Як зауважив депутат Петро Ковальський, сьогодні утвердилося два підходи до вирішення питань: по закону і по совісті.
Тобто юрисдикція вступила в конфлікт із мораллю і стала казуїстикою. Хіба так має будуватися правова держава? Посадовці бояться олігархів та латифундистів, які мають своїх представників у законодавчих, державних і правоохоронних органах, і не зважають на носія влади — народ.
Учасники зборів ставили під сумнів легітимність створення старостату і ОТГ. Скаржилися на те, що їх ніхто не запитував чи хочуть вони увійти до об’єднаної територіальної громади, від імені якої тепер у них забирають землю казна-кому.
Те, що села масово заганяли в ОТГ з допомогою фінансового і адміністративного шантажу, ні для кого не секрет. Сільських голів «пресували» і «ламали через коліно», як тільки могли. Районному і обласному начальству потрібно було відзвітувати у Київ про переведення населених пунктів, а з ними і землі в інший, зручніший для її приватизації, статус. Тепер, коли справу зроблено, громадам урізають фінансування. Мовляв, виживайте, як хочете.
Хоча в тій же статті 142 Конституції України сказано: «Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою».
«Надія» у стадії ліквідації
Спочатку процедура розпаювання нагадувала колективізацію. Перед нею людям теж дали землю, а потім разом з нею заганяли в колгоспи. Що було далі відомо: масовий голод і обмеження селян у їхніх конституційних правах.
Зараз їх теж кудись зганяють. І це вже схоже на «обгородження» в Англії, що, по суті, означає «виокремлення ділянки громадської землі з наміром перетворити її на приватну власність». Після різних маніпуляцій і насильства вона в цій країні зосередилася в руках баронів та лендлордів. Сотні тисяч людей зривалися з рідних місць і перетворювалися на «пауперів» — жебраків та волоцюг. Не знаходячи роботи і притулку, вони блукали дорогами та містами, випрошуючи милостиню, помираючи від голоду та хвороб.
На аналогію наштовхують і численні зазіхання ділків та скоробагатьків на громадські луки і пасовища.
Чим це закінчилося в Англії, теж відомо. Селяни знищували урожай, палили маєтки, труїли худобу. Держава до сьогодні стала імпортером продовольства. А ще спалахнули бунти і повстання, які тривали 600 років! До слова бойові загони у період найбільшої активності очолювали ветерани Столітньої війни. Вони повернулися додому зі зброєю в руках. Чи не тому і намагаються у нас зіштовхнути лобами селян з ветеранами АТО, віддаючи останнім громадські угіддя, а не землі запасу?
Тобто маємо справу з технологією розбрату…
Стихійні виступи сотні років потрясали й інші країни — Францію, Бельгію, Нідерланди, Німеччину. Мабуть, чиновники і депутати не читали підручників з історії і не чули про французьку Жакерію, Уота Тайлера в Англії, Томаса Мюнцера в Німеччині, зрештою навіть не гортали книгу Вальтера Скотта про Робін Гуда.
Інакше б вони знали: бунти селян найвідчайдушніші і найзапекліші. Їм нікуди вступатися зі своєї землі, яка дає силу.
Зрештою правда опинилася на боці селян. Держава може існувати без олігархів, шахраїв і вельмож, які паразитують на суспільстві, а без годувальників — ні!
Злива починається з маленької і майже непомітної на небі хмари. Навіщо нам повторювати чужі помилки? Аби новоявлені латифундисти наростили капіталізацію своїх холдингів і потім перепродали їх іноземцям? Перед тим знищивши «колиску нації» — села. Чи заради того, щоб вони вивозили з України за безцінь зерно, отримуючи повернення ПДВ і продаючи українцям продукти втридорога?
Якщо не видно виходу, то значить він там, де вхід. На противагу хибному шляху існує інший — гуртування селян в кооперативи і сімейні господарства. Без глитаїв і нахлібників. Європа цю істину вистраждала.
У селян Капустян та Глибочка теж є свій гіркий досвід — комунальне сільськогосподарське підприємство «Надія». Їм вистачило мудрості передати у його розпорядження свої майнові паї від колишнього колгоспу. А от посадовцям, які хвалилися цим ноу-хау, де тільки могли, забракло політичної волі, аби підтримати паросток. Бодай, вряди-годи контролювати його діяльність. Тепер ні майна, ні техніки, ні комунального підприємства, ні його керівника Василя Гавришука для звіту на зборах! Гарна ідея спаплюжена. «Надія» у стадії ліквідації, що само по собі символічно.
Як приватизовувати землю, то представники влади це роблять з підскоком, бо пахне наживою, а як перевірити і притягнути до відповідальності особу, яка кудись заникала людське майно, то їм хоч у вуха кричи.
Хто зупинить дерибан?
У близькій перспективі у Капустянах та Глибочку на горизонті маячать інші проблеми: дерибан 100 гектарів ділянки колишньої сортовипробувальної дільниці і саду. З приводу останнього селянам так пояснили: «Дерева у ньому ваші, а земля ні».
У Стародавній Греції існував міф про скриню Пандори, в якій під замком зберігалися лиха. Її необачно відчинили і відтоді вони розбрелися світом. Хто і як заганятиме їх назад у Новоушицькому районі поки що невідомо.
Gismeteo 
