Принаймні, донедавна це питання цікавило багатьох хмельничан, адже карантинні обмеження призупинили роботу кінотеатрів. І навіть тоді, коли дозволили відвідування кафе, нічних клубів, кінозали залишалися зачиненими. Дехто думає, що кінотеатри віджили своє, що сьогодні кіно — це пережиток. Даремно. Як засвідчує практика, чимало людей хочуть свій відпочинок провести саме в кінозалі, замість того, щоб дудлити пиво посеред шумної вулиці. Полюбляють кіно й інтелектуали, які щоразу шукають нову наснагу для мозку. Що й казати про кіноманів, які були та залишаються, що б не говорили про їх улюблене кіно. Відновлення роботи кінотеатрів, звісно, цікавило багатьох.

Проте ще більше очікували дозволу на демонстрування фільмів і самі працівники кінотеатрів. Яким було для них карантинне затишшя, про настрої в колективі, про головне для нього у цей непростий час, — розпитуємо в Андрія ОЛЕСЯ, директора Хмельницького кінотеатру «Планета».
– У період карантину ще більше загострилася одна з головних проблем нашого кінотеатру — відсутність фінансування. «Планета» — комунальний заклад Хмельницької обласної ради, і в минулі роки була прийнята обласна програма з розвитку кінофікації Хмельницької області. Однак з 2017 року кошти на неї не виділяються. Проте кінотеатр, як не дивно, зараз навіть не в структурі управління культури, його перевели до житлово-комунального господарства. Фінансової підтримки не маємо й тепер.
З початком карантину працівники змушені були йти у відпустки, використали й відпустки за власний рахунок. А з квітня весь колектив не отримує зарплати.
– Мабуть, не всі змогли терпіти цю прикру ситуацію? Багато людей розрахувалося?
– Ні. мені вдалося переконати людей докласти всіх зусиль, щоб за цей період змінити наш кінотеатр. І карантинне затишшя обернулося для нас особливою активністю, за три місяці ми провели стільки робіт, яких не проводили роками.

— Що, наприклад, вдалося?
 — Усі крісла були вичищені, продезінфіковані спеціальними розчинами. Не залишилося й куточка, якого не торкнулося б генеральне прибирання. Повністю оновили санвузол, кахель у жіночій туалетній кімнаті. Каналізація, система електропостачання — все це відремонтовано, приведено до належного стану. Зробили й підвісні стелі.
 Маю наголосити, що такі зміни сталися завдяки ентузіазму людей, їхньому вболіванню за спільну справу. Хтось приніс з дому залишки будматеріалів, хтось заручився допомогою друзів, брали матеріали в розстрочку. Добре, що надійшли кошти за оренду приміщення, які також використали на ці роботи. Такого капітального прибирання «Планета», здається, ще не знала.
Я готовий кланятися своєму колективу в ноги, адже все зробили своїми силами, без залучення інших спеціалістів, по суті, безоплатно.
 Попри те, кінотеатр має понад 400 тисяч гривень боргів за комунальні послуги, зарплату, які треба віддавати, заробивши ці кошти.
— А на чому вдається заробляти кінотеатру після «відлучення» від культури?
 — Насамперед — з оренди приміщень, п’ятдесят відсотків з якої віддаємо в обласну раду. І, звісно, — сеансів. До речі, через Держкіно змогли домогтися, щоб фільми українського виробництва, національно-патріотичної тематики, надавали нам у форматі DVD, аби могли їх використовувати для перегляду в районних кінотеатрах. По суті, ми забезпечили взаємодію між постачальниками фільмів і кінопрокатниками. Завдяки цим домовленостям останнім часом змогли відновити роботу чотири кінотеатри, зокрема в Деражні, Славуті, Ярмолинцях, Городку. І далі ми працюємо над тим, щоб відновлювалася кіномережа, яка була раніш на Хмельниччині.
 — На ваш погляд, які новації необхідно запровадити, щоб кінотеатр «Планета» був прибутковим?
 — Насправді лише половину, а то й менше, кінотеатри заробляють із продажу квитків. Решта — це супутні послуги, зокрема торгівля: продаж попкорну, соків, інших продуктів. Проте нинішні умови не дозволяють розгорнути її більш масштабно. Тому ми запропонували план реконструкції приміщення, який і подали в обласну раду, сподіваючись на допомогу обласного бюджету. В подальшому ці інвестиції обернулися б прибутками. На превеликий жаль, ідея не отримала зацікавленості.
 Та, коли поточні витрати — за комунальні послуги, на зарплату, інше — суттєво зростають, а можливість заробити кошти не розширюється, в цьому є певна загроза щодо подальшої роботи нашого кінотеатру.
До прикладу, колектив кінотеатру імені Шевченка почувається більш впевнено, бо заклад фінансується з міського бюджету, прибуток з оренди залишається на його розвиток.
 — Проте саме «Планета» запровадила такі «фішки», як парасольки, ялинки над тротуарною зоною кінотеатру, де фотографувалися чи не всі хмельничани…
 — Кожен задум — своєрідна родзиночка, що потребує фінансових вкладень. Ми і зараз хочемо впровадити кілька цікавих новацій, шукаючи благодійників для їх реалізації. Треба, щоб у людей було відчуття свята, коли вони приходять у кінотеатр, і ми постійно думаємо, чим здивувати, чим зацікавити.
 — А в чому полягають ваші пропозиції реконструкції, про яку згадували?
 — Двадцять років кінотеатр залишається у своєму первозданному вигляді. Сьогодні ж уже потрібні ланч-зони, потрібні якомога комфортніші умови для глядачів і так далі. Що треба зробити для цього, знаємо, необхідна лише підтримка влади.
Вже не один рік ходять чутки про те, що на приміщення кінотеатру поклали око деякі місцеві багатії і тільки й чекають можливості прихопити за безцінь приміщення. Нехай би ці чутки виявилися просто чиєюсь фантазією, адже це все-таки історичний центр міста, поряд з ратушею, який не можна віддавати в руки заможних магнатів. Сподіваємося, депутати обласної ради звертають на це увагу та зможуть відстояти комунальний заклад, який можна і треба розвивати. Бо важливий надзвичайно ще один момент. Лише такі заклади, як «Планета», сьогодні популяризують українські фільми, є підтримкою вітчизняного кіномистецтва, несуть високу місію патріотичного виховання молоді.
 Та лише на ентузіазмі, який проявили в період карантину працівники «Планети», майбутнє кіна не забезпечити. І чи буде воно завтра, виходить, залежить не лише від кіношників.