Сатанівський плодоконсервний завод є, без перебільшення, останнім рубежем в нашій області. Далі відступати нікуди. Він єдиний, що повноцінно працює із 18 підприємств галузі. Якщо з ним, не дай Боже, щось станеться, то відродити з нуля аналогічне виробництво за нинішніх умов нереально.
На щастя, у нас є такий директор, як Володимир ГУМЕННИЙ. Консервування – його покликання. Як виробничник, а не бізнесмен він вважає, що суспільство рухають харизматичні особистості. 

Запустив завод на довір’ї
— Коли я очолив маловідомий Сатанівський плодоконсервний завод у 1998 році, то чесно зізнався працівникам: «За п’ять років виробництво увійде в колію. Через 10 років стане сучасним підприємством, через 20 років — фірмою екстракласу, — згадує Володимир Гуменний. — Люди запитали: «Чому так довго?» На що я відповів: «Швидше не буде. Усе живе має стадії і межі свого росту».
Передусім у нас немає дешевих кредитів. Рентабельність нашого виробництва становить 6-9 відсотків. В той час, як гроші дають під 30. У світі процент позики на порядок менший — 3 відсотки.
Я запустив завод на довір’ї і розрахувався з боргами за півтора року. Далі взявся нарощувати запас економічної міцності. Аби у найвідповідальніший момент не забракло фінансів на зарплати, податки і закупівлю сировини…
— Не кажучи вже про розвиток.
— Повне відтворення за стандартами має відбуватися кожні п’ять років.
— Для цього держава зобов’язана проводити протекціоністську політику і підтримувати свого виробника. Зменшувати податки, допомагати з реалізацією…
— Про державні закупівлі розповім байку з практики. Ось типові вимоги покупця: перше — оригінал свідоцтва про реєстрацію.
— Могли б завірений у нотаріуса дублікат попросити… Чим ви потім підтвердите народження підприємства, якщо його віддасте?
— Кого обходять наші проблеми? В інтернеті є всі реквізити і довідкові матеріали.
Ще вимагають до угоди сертифікат відповідності на продукцію, яка невідомо коли буде робитися. Ну і насамкінець виставляють умову відстрочити до 90 днів розрахунок за продукцію. Замовлення вартує три-чотири мільйони гривень. І ніхто не гарантує, що зрештою нам заплатять.
 — Круто. За такий час на ці кошти можна орендувати ділянку землі, зібрати на ній урожай скороспілих овочів і продати вам на підприємство...
 — А ми як будемо працювати без оборотних коштів? В усіх країнах покупець ризикує пополам з продавцем. У нас же весь тягар перекладають на підприємців. Однак якісь преференції від держави мусять бути… Інакше вона залишиться гола, боса і простоволоса. Не хоче давати кредити своїм виробникам, — значить жебратиме у іноземців. Гроші мають сенс тільки, коли працюють, а не лежать у банках…
— Навіщо банкірам зайва заморока, коли вони «стрижуть маржу» на курсах валют і облігацій?
— Так і я про це ж кажу.

Немає поганих часів
— На якій стадії ви зараз перебуваєте?
— Наша торгова марка користується авторитетом і у нас є свої вірні споживачі. Це ті люди, які здійснили три і більше покупки нашої продукції.
— Ви які часи переживаєте? Гірші, кращі?
— Немає поганих часів… Є невикористані можливості.
— А як з конкурентами?
— Ми або перші, або не беремо у суперництві участі. Сьогодні реалізуємо продукцію в елітних мережах і представлені у всіх регіонах України. У нас є головне — гарна репутація. Її важко добитися, але легко втратити.
Щороку запускаємо від п’яти до п’ятнадцяти видів нової продукції. Товар на ринку під нашою маркою мусить бути присутній.
Ще ми робимо м’ясні консерви зі свинини, яловичини, курятини і кроликів.
— Де берете на Хмельниччині пухнастих вуханів?
— Возимо тушки з Тернопільської, Вінницької і Київської областей. Уявіть собі, що такі кролеферми утримують до 16 тисяч голів. Чистота ідеальна. Як в «Охматдиті» і «Феофанії».
 — У Хмельницькому де можна побачити вашу продукцію?
— У «Таврії», «Сільпо» і на ринку в Дубовому. Та багатьох продуктових магазинах.

Досвід владі не потрібен
— Ви кудись балотуєтеся на виборах до місцевих органів самоврядування?
— Я переконався, що мій життєвий і виробничий досвід владі не потрібні…
— А людям?
— Їх розбестили порожніми обіцянками. Вони одразу цікавляться у кандидатів: «Що ти нам даси?» А хіба в цьому проблема? У громадян виробився стійкий стереотип нахлібника, який вважає, що всі йому щось винні.
— Ми ж, як платники податків, посадовців фінансуємо? Вони нам розповідають про ринкову економіку і себе позиціонують менеджерами, які надають послуги? Тож прапор їм в руки!
— Мені їх шкода…
— А мені ніскільки, бо вони нас не жаліють. Гроші позичають, комунальні тарифи піднімають, землю і державні підприємства продають, корупцію покривають, виробництво розвалюють. Собі високі зарплати встановили.
 — Заходжу в установу і бачу там клерків, які ще з порога зазирають мені в руки, з чим я прийшов, і міркують, що б у мене взяти. Такі в житті ще нічого не створювали.
— Але мають посади, затишний офіс, секретарку, службовий автомобіль, різноманітні преференції, вислугу.
— З ким не спілкувався зі своїх зарубіжних колег, вони теж не люблять чиновників. Лише небагатьом дано Богом талант організовувати і керувати. Мусимо виконувати його волю. Від свого маленького підприємства сплачуємо в рік 3,5 мільйона гривень податків.
— Це Андрію Коболєву з НАК «Нафтогаз» на півтора місяці зарплати. Персонажі, які йшли до влади, позиціонували себе лібертаріанцями, правими анархістами, які в теорії хочуть звести функції держави до мінімуму. Це в смислі обов’язків, а від високих окладів не квапляться відмовлятися.
— Рівень компетентності посадовців за останні роки різко впав. Реорганізація всіх служб веде в нікуди…
— Тому, що немає конкретних цілей, а значить відсутня стратегія і кадри, які будуть реалізовувати її на практиці.
— Абсолютно. Виробництво надто складна справа для бюрократів. Потребує знань з управління, економіки, фінансів, маркетингу…
— І вміння розбиратися в нинішньому юридичному крючкотворстві.
— Два роки листуюся з одним департаментом. Посилаю туди документи, а вони мені без пояснень повертають з припискою «неправильно складений». За цю тяганину отримують більшу зарплату, ніж я, як директор. І таких служб — до біса.
— Один фермер мені розповідав, що за місяць до нього приїздять з перевірками мінімум 80 разів!
— Запросто. Раніше перевіряючі ставали в чергу. А тепер коронавірус їх трохи вгамував. Хоча, як на мене, для виробництва карантин — це жахлива кара, бо опускає економіку нижче ватерлінії.
У нас майже не згадують про продовольчу безпеку. Заспокоюють себе високими врожаями кукурудзи, пшениці, ячменю і сої. А хто постачатиме овочі: картоплю, моркву, буряки, цибулю, капусту? Я вже не кажу про інші. Огірків минулого року взяли 590 тонн по шість гривень за кілограм, — а нинішнього 82 тонни і по 10 гривень.
Смородину два роки тому купували по 15 гривень за кілограм, сьогодні її не знайти за 60 гривень. Чорниця по 140 гривень за кілограм, коли м’ясо по 110.
Невідомо що буде з помідорами. Кепська позиція із зеленим горошком.
— Хто ним на Хмельниччині займається?
— Ніхто. Купуємо за 500-600 кілометрів у Черкаській області.
— Овочі вигідно вирощувати чи ні?
— Посудіть самі. Поряд у Тернопільській області над Дністром є село Горошова. У ньому живе близько 2 тисяч мешканців, які щодня реалізують на ринку по 100-150 тонн огірків. Виручають більше, ніж по мільйону гривень доходу. Так триває роками.
Або помідори в Заліщиках, полуниці в Почаєві. На Хмельниччині плодоовочева галузь занепала. Є тільки окремі господарства і кооперативи. А цим би могли займатися цілі громади під керівництвом старост та голів ОТГ. Наші села здебільшого дотаційні.
— Чи потрібна в області програма підтримки плодоконсервної галузі?
— Не підтримки, а стратегії розвитку переробної промисловості. Це мають бути конкретні показники, завдання, напрями і цифри. Мета — створити в області замкнутий цикл від виробника до споживача.
У принципі Хмельниччина не втратила до решти переробного потенціалу. Є деякі підприємства, але не працюючі. Тільки в нашому районі — Городку, Іванківцях та Лісоводах.
— Хто їм допомагатиме?
— Я маю досвід організації роботи таких підприємств і готовий консультувати бажаючих.
— На яких умовах?
— На добровільних началах.
— Сьогодні апологети капіталізму повчають, що в усьому має бути особистий зиск.
— Мій інтерес полягає в тому, що коли я когось навчаю, то і сам вдосконалююся.
— Ви ж плекатимете собі конкурента.
— Він ніколи мене не дожене. У мене виходить набагато швидше і ретельніше. Місця на ринку вистачить усім. Якщо взяти модельний ряд консервного заводу, то в реєстрі є 960 позицій. Ми робимо 65-70. Кожен може знайти себе згідно з власними уподобаннями і прив’язкою до регіону. Північ Хмельниччини може займатися чорницями, журавлиною, грибами, південь — огірками, помідорами, полуницями, квасолею.
— Чи збирається ваше підприємство бути гравцем на ринку землі?
— Ваша думка невірна… Не треба розпилюватися і гнатися за кількома зайцями. Кожен має займатися тим, що йому вдається найкраще.
— Ви і ваше підприємство в нашій області останні із могікан плодоконсервної галузі. Не заперечуєте, якщо такий заголовок дам до нашої розмови?
— А чому б і ні. Жартівливе ліпше запам’ятовується, ніж серйозне. Та й драматична ситуація об’єктивно відповідає дійсності.