Старенька, яка стояла переді мною у черзі, попросила у продавчині півкіло курячих ший. Тримала у руці вже відраховані 14 гривень. Продавчиня, метка молодиця, кинула на вагу аж цілий кілограм. Коли бабуся кволо намагалася щось заперечити, сказала: «Беріть кіло, бо скоро подорожчають». Бабуся слухняно віддала гроші, усміхнулася мені й промовила: «Хай буде. І кішка матиме що їсти, і собі ще й холодець зварю. Може, й справді, подорожчають...»
І пішла до іншого прилавка — за олією. Яка уже, до речі, подорожчала.

 А що, власне, не подорожчало?! Уже протягом двох чи й трьох тижнів тільки й мови між людьми — про ціни, які наче з прив’язі зірвалися. Ще не встигли люди отримати за вересень більшу зарплату (враховуючи підвищення «мінімалки» до 5 тисяч гривень), а ціни вже далеко попереду. Спочатку народ «полював» за цукром, котрий був по 13-14 гривень за кілограм (нині його ціна, нагадаю, коливається від 20 до 23 гривень). Тому було чимало охочих шукати магазини, де цукор був найдешевшим. Майже одночасно підстрибнула у ціні й олія. Якщо раніше на базарі за півтора літра нерафінованої правили 33-35 гривень, то нині треба віддати всі 45. Про м’ясо взагалі мовчу — на вагу золота. І сало не відстає — за хороше 70 гривень треба віддати. Так само й риба, яка, зрештою, і раніше дешевою не була. Але тепер навіть маленька рибка салака подорожчала за кілограм аж на 6 гривень: з 34 до 40. Словом, куди оком не кинеш, всюди дорожнеча. Навіть найважливіший для українців продукт — хліб — теж зріс у ціні.
Про подорожчання у зв’язку з підвищенням мінімальної зарплати з
1 вересня, до речі, попереджали експерти. І ось, результати не забарилися. А уявімо, що ще чекає нас попереду, якщо у проекті Державного бюджету на 2021 рік пропонується підвищити мінімальну зарплату взагалі до 6500 гривень!
Окрім того, що таким чином зросте податковий тиск на бізнес, в особливій скруті опиняться пенсіонери. Адже їхні доходи поки що ніяк не зростуть. Як кажуть, було погано, стане ще гірше. Бо як можна прожити за пенсію розміром, приміром, 2500 гривень, чи й 3000, які, до речі, ще кілька років тому вважалися не такими уже й поганими? Нехай спробує хтось із властьімущих прожити місяць за 100 доларів! Певно, голодуватимуть, бо ж у них вечеря у ресторані стільки коштує, і то зрідка, бо зазвичай — дорожче.
 Ет, ситий голодного ніколи не розумів і не зрозуміє. Тому і надалі пенсіонерам треба вдовольнятися тим, що мають. І навіть півкроку вбік! До прикладу, захоче Надія Петрівна чи Андрій Іванович бутерброда із справжнім вершковим маслом (навіть без ковбаси, бо вона таки не дуже корисна), з’їсть його, вип’є склянку солодкого запашного чорного чаю. А вже як зовсім забаганкам своїм піддасться і дозволить собі ще більше, приміром, скибочку справжнього твердого сиру, то з острахом думатиме, а що ж його далі їсти, як до наступної пенсії дотягнути, витрати ж незаплановані! У планах, тобто в меню — суп, борщ, вареники, млинці, на кращий випадок, зрідка, котлети з великим вмістом хліба... Ну і, звичайно, вінегрет та деруни — овочі, слава Богу, на власному городі вродили.
Я не перебільшую, звісно. Більшість пенсіонерів так і живе. Якщо бути чесним і точним — виживає. Бо ж, звичайно, не хлібом єдиним, як кажуть. І знову ж, я не про якісь там розваги і відпочинок, а про найнеобхідніше. Чимось же треба старіюче тіло прикрити. І таблетку випити, щоб від тиску в голові не гуло. І за світло й газ заплатити... Старість дуже некомфортний стан, якщо постійно відчуваєш матеріальну скруту. Але хіба в нашій державі може бути інакше? Роками так триває. Пенсіонери, мов зайві люди. Маючи мізерну пенсію, тихо заздрять своїм ровесникам у ситій Європі. У них там якраз друге дихання відкривається, світові мандри розпочинаються. Фантастика, та й годі. Ми, власне, невибагливі, тож згодні й без мандрів, нам і на рідній землі найкраще. Аби лиш на схилі літ почуватися спокійно й захищено.
Ось лише, біда, ні спокою, ні захисту. Сьомий(!) рік триває гібридна війна на сході України. Ще тривожнішим наше життя стало від коронавірусної загрози. Коли щодня кількість тих, хто захворів, стрімко зростає, і всі з острахом чекають, коли ж захлинуться медичні заклади.
До того ж, людям похилого віку наполегливо рекомендують зайвий раз не покидати власну домівку, адже саме вони у зоні найвищого ризику. Воно так, звісно. Ось лише як проголосувати на місцевих виборах, не виходячи з дому? А голос кожного з нас кандидатам ой як потрібен! Скільки обіцянок проголошується, скільки єлею виливається на наші голови! Аж солодко, аж нудить від усього цього. Такої кількості претендентів, здається, ще не було. І не ламайте голову, чому це так. Просто всі хочуть потрапити, знову ж таки, вибачте, до корита. Ну і що з того, що воно місцеве, може, не таке широке й глибоке, але в цьому кориті водяться гроші громади.
На виборах раді бачити всіх пенсіонерів: кожен кандидат розраховує, що то його голоси. Тож головне — віддайте свій голос, а опісля з дому можете уже не виходити. А що ж: якщо карантин, то карантин.