Товариство “Адамівка-Агро” перше на Віньковеччині віджнивувало і перше, як завжди, засіялося. Таке лідерство для його керівника Миколи Плінського стало, даруйте, “хронічним” у кращому сенсі цього слова, або ж аксіомою, яка не потребує доводів. Безсумнівно, в хліборобській праці, як і у великому спорті, є свої закономірності: якщо ти переможець і впевнений у своїх силах – позиції ніколи не здасиш.

Микола Плінський сповідує просту філософію хліборобського зодчества: матінка земля лише тому рідна, хто її шанує, тобто урожай народжується не лише від роси та сонця, а й від хисту ратайського та іскри Божої.
Звісно, ці золоті правила стали основою стратегії і тактики команди керівника. Саме вона, випробувана, є надійною опорою, яка ділить усе: і тривоги, і сподівання.
Це насамперед дружина Миколи Плінського Ніна Євгенівна, яка працює із чоловіком 20 років технологом виробництва. Їх син Василь – за освітою економіст, є помічником батька, і доповнює його новаціями та знахідками, які лише на користь загальній справі. Невістка керівника, дружина Василя, Аліна, головний бухгалтер товариства. Донька Миколи Михайловича Людмила Миколаївна – власник і керівник ТОВ “Ситий двір” і ветеринарний лікар, а її чоловік Сергій Нетяга – заступник генерального директора.
Анатолій Гришак – завідувач тваринницького комплексу, Костянтин Шитіков – начальник виробництва, Володимир Савицький, виконавчий директор товариства та головний агроном.
– Із такою командою працювати і легко, і просто, і перспективно, – з гордістю резюмує Микола Михайлович. – І якщо при усіх капризах і вередуваннях погоди “Адамівка- Агро” взяла високий ужинок – пшениці понад 60 центнерів, ріпаку – 38, сої – 26, гречки – 2 тонни, то, погодьтеся, це таки результат.
А сьогодні, коли Бог послав теплі і рясні дощі, Микола Плінський знову на білому коні, бо засіяв 1700 гектарів. Такою оперативністю і вчасністю доводить, що керівництво області й країни не помилилося, присвоївши йому свого часу Почесне звання “Заслужений працівник сільського господарства України”, а нещодавно нагородили орденом “За заслуги” III ступеня.
Не будемо писати про неспокій генерального директора, про ранкові і вечірні зорі, які він зустрічає, бо ж відомо, від спання не буде коня. Отож такого дня немає, щоб Микола Плінський, об'їжджаючи по кілька разів лани, не поспілкувався з трактористами, комбайнерами, спеціалістами. Адже з тих розмов і має керівник свої дивіденди, нові відкриття, ідеї, які згодом реалізує.
По жнивах одразу ж розрахунок із пайовиками. Кожному з них по 1 тонні 200 кг збіжжя, а ще по 1000 гривень допомоги. Не забуває й про благодійництво. У місцевій школі встановив умивальники, сушки. Завіз дрова у дитячий садок, лікарню, продуктові пайки літнім людям. Відремонтував водогін та стадіон. У сільському клубі встановив мультимедійний зал. А в стародавній Адамівській церкві коштом товариства позолотили куполи і роблять високохудожній розпис та благоустрій подвір'я. А ще обладнали усі автобусні зупинки в Адамівці та Зінькові.
Словом, усіх благотворних, корисних справ не перелічити. Микола Плінський переконаний в одному: землю ніколи не обдуриш, який внесок у неї зробиш, таку віддачу матимеш.
І щорічними високими врожаями наповнювати ріг достатку – головна місія Миколи Плінського та його команди.